Чому ВООЗ мовчить про Фукусіму
1 квітня 2011 р.Від 26 квітня 2007 – дня 21-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС – біля в’їзду на територію штаб-квартири Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) у Женеві щодня, незважаючи на погоду – спеку чи мороз, сніг чи дощ – стоять два-три демонстранти з транспарантом і листівками. Вони вимагають, щоб ВООЗ скасувала підписану понад 50 років тому угоду з Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ), головне завдання якого – «підтримувати і поширювати використання атомної енергії з метою миру, здоров’я та добробуту в усьому світі».
Угоду тримали в таємниці майже 40 років
Саме ця угода, як вважають добре поінформовані оглядачі, і є причиною чергового ухилення Всесвітньої організації охорони здоров’я від відповідальності за здоров’я постраждалих людей. Після подій у японській Фукусімі ВООЗ поводить себе так же безпомічно, як і після катастрофи в Чорнобилі або застосуванні боєприпасів з урановою начинкою в Іраку 1991року та у Сербії в 1999-му , кажуть критики.
У домовленості від 1959 року, існування якої вдалося протримати в секреті майже 40 років, ВООЗ зобов’язалася «перед здійсненням дослідних програм чи заходів, що здійснюватимуться в зв’язку з наслідками радіоактивного випромінювання», інформувати про це МАГАТЕ, «щоб відповідне питання було врегульоване за спільної згоди» сторін. «Ця угода та породжена нею самоцензура ВООЗ є одним з найбільших скандалів у системі ООН», - стверджує акредитований при ООН американський журналіст Роберт Джеймс Паркер, який присвятив вивченню цієї теми багато років.
Скупі та всім відомі фрази
Від 11 березня 2011 – дня початку драматичних подій на японській АЕС, Паркер та його колеги в Женеві намагаються отримати від ВООЗ дані про можливі наслідки того, що сталося, для здоров’я людей та про заходи, яких вживають заради захисту населення. Однак 18 березня – після тижневого мовчання – прес-секретар «відділу ВООЗ з питань сучасних криз» Ґрегорі Гартль зачитав журналістам лише кілька скупих фраз з інформацією, що була раніше оприлюднена японськими властями та самим МАГАТЕ.
На прохання дати розлоге інтерв’ю, передусім про загрозу радіоактивного забруднення харчів, Гартль взагалі не відреагував. Трохи пізніше, 21 березня, один із прес-секретарів ВООЗ висловив стримані побоювання у зв’язку з підвищенням радіаційного фону в Китаї.
«Харчі перебувають під наглядом»
23 березня ВООЗ, МАГАТЕ, а також Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) оприлюднили спільне комюніке, в якому було сказано, що «загрозі радіоактивного випромінювання» приділяється «підвищена увага». У документі також повідомлялося, що «деякі продовольчі товари з префектури Фукусіма та навколишніх районів зазнавали радіоактивного зараження», однак непокоїтися з цього приводу не варто, оскільки в Японії діють приписи, що дозволяють органам нагляду «встановлювати верхні межі вмісту радіоактивних речовин у харчах».
У заяві наголошувалося, що харчі «перебувають під особливим наглядом, проводяться замірювання рівня радіоактивності, а їхні результати оприлюднюються». Однак про те, які рекомендації дають ці організації, і яких конкретно заходів буде вжито, не було згадано жодним словом.
Число жертв Чорнобиля занижувалося
Пасивність ВООЗ фахівці руху «Лікарі світу за запобігання ядерній війні» пояснюють виключно таємною домовленістю з МАГАТЕ, яка, як вони стверджують, «упродовж багатьох років занижує ризики атомної енергетики». Так, МАГАТЕ нарахувало менше 50 жертв аварії на Чорнобильській АЕС. Навіть ВООЗ наводить дані про 9000 людей, «які могли померти» від наслідків опромінення.
Однак у російських учених зовсім інші дані. Член-кореспондент Російської академії наук Олексій Яблоков в 2009 році оприлюднив підсумки дослідження про наслідки чорнобильської аварії для здоров’я та екології. За його даними, із 830 тисяч ліквідаторів, більшість яких 1986 року не були старими, уже померли від 112 тисяч до 125 тисяч людей.
Знають, але мовчать?
Між тим керівництво ВООЗ просто не може не знати справжнього масштабу катастрофи на Чорнобильській АЕС, адже саме ця організація була організатором двох конференцій щодо Чорнобиля: 1995 року в Женеві та 2001 року – в Києві. Однак ні протоколи, ні переважна більшість доповідей на цих форумах, усупереч твердженням прес-секретаря ВООЗ, так і не були оприлюднені. Не виключено, що саме через тиск МАГАТЕ.
Автор: Андреас Цумах / Роман Гончаренко
Редактор: Дмитро Каневський