Шахта "Золоте" - одна з двох, що діють на території міста. Їй понад 100 років. Як і більшість державних шахт, ця є дотаційним підприємством. Нині вона розташована практично на лінії фронту. Крім війни, проблем додає те, що "Золоте" бореться з підтопленням водами тих шахт, що розташовані на окупованій території. Таке підтоплення створює величезну екологічну небезпеку для регіону.

Антон (ліворуч) та Андрій (праворуч) все життя працюють на шахті. Шахтарі живуть у скруті - їм місяцями не платять зарплату. Андрієві трошки легше - він вже отримує пенсію і менше залежить від зарплатні. Каже, що майбутнього не бачить ані у шахти, ані у Золотого. Втім, залишати рідне місто не хоче. Чорні круги навколо очей у Антона - від вугільного пилу.

Про минулі "золоті" часи нагадує позолочена скульптура шахтаря у місцевому парку. Приналежність до шахтарської професії досі має велике значення для місцевої ідентичності на Донбасі. Адже за Радянського Союзу гірники мали високий соціальний статус. Шахтарі і сьогодні гордяться своєю професією, що давно втратила колишній престиж.

Речі, пов'язані з шахтарською працею, можна побачити навіть на дитячому майданчику. Цих бедриків змайстрували з шахтарських шоломів.

Проблеми у Золотому почалися ще до війни - із занепадом вугільної промисловості. Наприкінці 1960-х років місто налічувало майже 28000 мешканців. Сьогодні - вдвічі менше. Під час активної фази бойових дій війни, що триває з 2014 року, місто потерпало від обстрілів. За період війни тут загинули 16 цивільних. Частина Золотого - селище Золоте-5 - зараз контролюється бойовиками "ЛНР".

У прифронтових районах міста досі небезпечно. Мешканці селища Золоте-4, подружжя пенсіонерів Олександр і Тетяна, сподіваються, що після анонсованого розведення сторін менше стрілятимуть. Місцева волонтерка Марина Данилкіна (праворуч) з ними не згодна. Вона боїться, що після відходу української армії бойовики самопроголошеної "ЛНР" мститимуться мешканцям Золотого, котрі мають проукраїнську позицію.

Більшість українських військових у Золотому теж не в захваті від анонсованого розведення. Бійці не довіряють противнику - бояться, що сепаратисти не відійдуть, а займуть позиції, які залишить українська армія.

Місцеві, які залишили свої квартири на околиці Золотого через постійні обстріли, забрали не всі свої речі. Часом тут можна натрапити на зовсім неочікувані знахідки - як-от баян на балконі. Зараз музики у цьому місці не почути - лунають хіба що постріли.

КПВВ "Золоте" - чи не єдине, що було побудовано, а не зруйновано у Золотому за останні роки. Втім, своєї функції він не виконує: перетнути лінію розмежування тут неможливо. Адже сепаратисти не відкривають пункт пропуску зі свого боку. Відкриття "Золотого" дозволило б розвантажити КПВВ у Станиці Луганській, що наразі є єдиним діючим на Луганщині, і суттєво покращити гуманітарну ситуацію.

Наразі КПВВ "Золоте" працює фактично як звичайний блок-пост: тут контролюють людей, які прямують із прифронтових, але підконтрольних уряду селищ. При цьому у "Золотому", як і на інших КПВВ на лінії зіткнення, працюють прикордонники і представники фіскальної служби, які перевіряють поодинокі автівки і пішоходів. Також тут є вся необхідна інфраструктура - зокрема, укриття від обстрілів.

Перевірки тут більш прискіпливі, ніж на звичайних блок-постах. До того ж "Золоте", як і інші КПВВ, не працює вночі. Це - додаткові незручності для місцевих. Зокрема для шахтарів, адже шахти працюють цілодобово. Місцеві часто об'їжджають КПВВ ґрунтовими шляхами. Втім, це можливо лише за гарної погоди. У дощ, коли дороги розмиті, КПВВ - єдина можливість потрапити до цивілізації і повернутись додому.

Дорога, що веде від КПВВ до окупованого Первомайська, наразі перекрита. До війни у Первомайську працювали багато мешканців Золотого. Раніше дістатися туди можна було менше ніж за годину. Зараз потрапити до Первомайська з Золотого можна лише через інші КПВВ - приміром, у Станиці Луганській. Така дорога займе цілий день.

Міст через Сіверський Донець у Станиці Луганській підірвали під час боїв у 2015 році. Президент Володимир Зеленський, який 7 липня разом із главою Європейської Ради Дональдом Туском відвідав КПВВ, пообіцяв якнайшвидше його відновити. Проте для цього сепаратисти мають демонтувати свої укріплення. А в "ЛНР" вже заявили, що односторонні дії з ремонту мосту зірвуть розведення сторін.

КПВВ "Станиця Луганська" - єдиний у Луганській області та один із п’яти функціонуючих на Донбасі. Щодня лінію розмежування тут перетинають в середньому 5-6 тисяч людей. Пішки. Більшість з них повертається того ж дня. Вони ідуть на підконтрольну уряду територію, щоб отримати пенсію, зробити покупки або відвідати рідних, які живуть на іншому боці лінії фронту.

Багато людей на КПВВ офіційно є переселенцями. Втім, більшість з них досі мешкає на території "ЛНР". Фіктивний статус біженців їм потрібен, щоб отримувати пенсії та соціальні виплати на підконтрольній уряду території. Аби не втратити статус переселенця, вони мають раз на два місяці перетинати лінію розмежування. Президент Володимир Зеленський запропонував збільшити цей термін до одного року.

На КПВВ дуже багато людей в інвалідних візках. Зазвичай на вулицях українських міст, не пристосованих для людей з особливими потребами, їх не побачиш. Проте тут правила одні для всіх: мешканці окупованих територій, які мають інвалідність, так само повинні періодично перетинати лінію фронту, щоб підтвердити фіктивний статус переселенця і отримати пенсію.

Люди у чергах потерпають від шаленої спеки. Медики розповідають, що у літні дні на КПВВ "Станиця Луганська" десятки цивільних зазнають теплових ударів. Трапляються і смертельні випадки. 22 червня від інсульту тут помер літній чоловік, який прямував з "ЛНР" на підконтрольну уряду територію.

Це - колишні передові укріплення української армії, так званий "нуль". Бійці залишили їх під час розведення сил. Люди кажуть, що переходити на інший бік їм тепер стало психологічно легше - почуваються більш безпечно. Адже раніше частина шляху лежала між передовими позиціями ЗСУ і сепаратистів, які знаходились на відстані лише 400 метрів одна від одної.

Обабіч переходу - зруйновані під час активної фази війни будинки. Станиця Луганська належить до населених пунктів, що найбільше постраждали від бойових дій. Загалом у Станично-Луганському районі було пошкоджено або зруйновано майже 4000 будинків - це приблизно п'ята частина всього житлового фонду.

Залишок снаряду, що на світлині, не є небезпечним - на відміну від мін і боєприпасів, що не розірвалися. Скільки їх на узбіччі - достеменно не знає ніхто.

Раніше цей пам’ятник загиблим нацгвардійцям знаходився на контрольованій ЗСУ частині переходу. Після розведення сторін він опинився у "сірій зоні", де немає української влади. Військові побоювались, що прихильники сепаратистів можуть пошкодити пам’ятник. Втім, цього не сталося. Також ніхто не чіпає українських прапорів, які залишились на колишніх передових позиціях ЗСУ.

Людей, які не мають сил подолати перехід пішки, за гроші підвозять так звані "рикші" або "бабковози". Увага журналістів їм не подобається - адже їхній бізнес нелегальний. Втім, завадити їм нікому - влади у "сірій зоні" немає. На саміті Україна-ЄС президент Володимир Зеленський пообіцяв пустити переходом автобуси і електрокари. Але наразі "рикші" залишаються єдиним транспортом на КПВВ.

"Бабковоз" Руслан працює на переході вже понад чотири роки. Має власний візок. Поїздка від мосту до українського КПВВ - а це десь кілометр - коштує 50 гривень або 100 російських рублів, які в ходу в "ЛНР". Втім, запевняє чоловік, може підвезти і безкоштовно, якщо "пасажир" не має грошей. Розповідає, що послугами "рикш" користується навіть молодь заради розваги.

Інший поширений бізнес на КПВВ - перевезення товарів з підконтрольної уряду України території до "ЛНР". Людей, які цим займаються, називають "тачечниками". На підконтрольну сепаратистам частину Луганщини везуть здебільшого продукти харчування і засоби особистої гігієни. Адже на підконтрольній уряду території вони дешевші та більш якісні. Одна людина може провезти не більше 75 кілограмів на добу.

"Тачечник" Євген Вальдман колись працював бухгалтером. Тепер возить продукти зі Станиці Луганської в "ЛНР". Сьогодні у його візку - 22 кілограми сиру. Розраховує заробити 250 гривень. У вільний час пише вірші про війну на Донбасі. Каже, що після розведення сторін атмосфера на переході стала менш напруженою. Як і всі на переході, мріє про мир.