Мінськ демонструє політику щодо Києва, яка явно відрізняється від тієї, що проводить Москва. Про підтримку нової української влади білоруський президент Олександр Лукашенко повідомив іще у березні, приймаючи на території Білорусі голову Верховної Ради, тодішнього в.о. президента Олександра Турчинова. Окрім цього, Лукашенко один з перших привітав Петра Порошенка на виборах президента України та поїхав до Києва на його інавгурацію, де був відсутній російський президент.

Експерти - учасники варшавської дискусії "Білорусь крізь призму українських подій", що пройшла на цьому тижні, - пояснили DW, що викликало готовність Мінська до співпраці з Києвом, і наскільки зовнішньополітичний курс Білорусі можна вважати незалежним від Кремля.

Можливість маневру

"Незалежно від того, як будуть розгортатися відносини України з Росією, Олександр Лукашенко зацікавлений у хороших контактах з Києвом", - каже аналітик варшавського Центру східних досліджень (OSW) Войцех Конончук. По-перше, адже Мінську потрібна країна-сусідка, що перебуває в тісних відносинах з ЄС і зможе проводити суверенну зовнішню політику. По-друге, Україна - один з найважливіших партнерів Білорусі, куди спрямовані 10 відсотків експорту країни. І стратегічною галуззю при цьому є продаж нафтопродуктів. Саме цим експерт пояснює настільки швидке порозуміння Мінська з Києвом після революції на Майдані й усунення від влади колишнього президента Віктора Януковича.

Через це Конончук вважає помилковими думки деяких експертів, які стверджують, що білоруська влада налагоджує відносини з Києвом виключно за згодою Кремля. На думку аналітика OSW, не варто думати, що зовнішньополітичний курс Мінська обмежений Москвою, і що Мінськ побоюється гнівної реакції Росії. Він наводить приклад невизнання незалежності Південної Осетії та Абхазії, якого прагнула від Білорусі Росія. Сюди ж можна віднести і заяви Лукашенка про необхідність зберегти цілісність території України.

"Тож ми не раз переконувалися в тому, що Білорусь не є повним васалом Росії, і можливості маневрування у східній зовнішній політиці в неї є", - підкреслює Конончук. Обмеження, за його словами, існують радше у західному напрямку - через блокаду відносин із Заходом, яку "Мінськ намагається прорвати й останнім часом шукає шляхи до відновлення діалогу з ЄС та США". У цьому контексті аналітик радить розглядати візит білоруського президента до Сербії, що був організований, наголошує Конончук, за ініціативою білоруської сторони на основі двосторонніх відносин.

Розбіжність риторики

Проте експерт з питань Білорусі та автор книги "Система Білорусь" Анджей Почобут радить відрізняти риторику Лукашенка від реальних дій. Він нагадав, що в березні цього року Білорусь разом з десятьма іншими країнами-учасницями ООН долучилася до позиції Росії й не проголосувала за резолюцію організації щодо захисту територіальної цілісності України. Більш того, коли Росія потребувала мілітаристської відповіді на розвиток подій в Україні, на білоруській території безперешкодно з’явилися російські військові літаки в додаток до тих, що вже стоять на бойовому чергуванні в Білорусі.

"Лукашенко не один раз казав, що його позиція узгоджена з Росією, і в цьому йому варто вірити", - каже Почобут. Водночас він вважає, що дії Кремля щодо України - анексія Криму і підтримка сепаратистів на сході країни - серйозно налякали білоруського главу держави. "Якщо б Путіну вдалося реалізувати план відчуження південного сходу України, то перспективи збереження незалежності Білорусі були б досить ілюзорними", - переконаний експерт.

Він підкреслює, що протягом 20 років Мінськ вправно торгує своєю зовнішньою політикою виключно з розрахунком на російські дотації. Тому як поїздку білоруського президента до Белграда під гаслом налагодження відносин з ЄС, так і обіцянки підтримки України "варто розцінювати виключно як бажання натиснути на Росію з метою отримати нові преференції", які, як вважає Почобут, Запад йому надавати наміру не має.

У пошуках прибутку

Натомість президент центру соціально-економічних досліджень CASE Belarus Серж Навродський вказує на економічний аспект заяв Лукашенка щодо України. Білоруська влада розуміє, що не можна втрачати український напрямок за умов такого значущого товарообігу між двома країнами. Окрім того, Мінську хотілося б знати, наскільки зміниться характер торгівлі між Україною та ЄС після підписання Києвом економічної частини угоди про асоціацію з Євросоюзом, запланованого на кінець червня.

За словами економіста, не виключено, що якщо Росія введе санкції проти українських товарів або часткові квоти на них, то всі товаропотоки "сірого імпорту" з України хлинуть до Білорусі й вже далі на російську територію. "Аби зробити цей процес легальним, Мінськ може змінити свої технічні й процесуальні регламенти, що стосуються перетину кордонів і проходження вантажів через митницю, створити логістичні центри", - вважає Навродський. Він упевнений, що отримати згоду Росії на такий варіант транзиту товарів цілком можливо, адже росіяни також зможуть отримати з цього власний прибуток. "Водночас і для Білорусі це великий шматок економіки, адже йдеться про мільярди доларів", - каже експерт.

"На хвилі підтримки України білоруська дипломатія намагається оживити контакти з ЄС, і це нагадує аналогічну відлигу 2008 року, яка виявилася безрезультатною, адже для Лукашенка це було лише грою", - зазначає Анджей Почобут. Але навіть якщо розглядати це як гру, яку Мінськ у черговий раз намагається нав’язати Росії та ЄС, то зиск для Білорусі в цьому побачити можна, вважає Войцех Конончук. "При цьому білоруський президент залишається автократом, він може налагоджувати двосторонні зв’язки з окремими європейськими країнами, але радо приймати його ані в Брюсселі, ані у Варшаві вже точно не будуть", - каже аналітик.