Одеса, Приморський бульвар. Біля пам'ятника засновнику міста, дюку Рішельє, чоловік середнього віку продає нагороди. Праворуч - радянські, ліворуч - нацистські. "Радянські - дорожче, тому що оригінальні, - каже чоловік. - Зроблені в Польщі копії нацистських нагород - дешевше". Сусідство Ордена червоної зірки з серпом і молотом і Залізного хреста зі свастикою виглядає дивно. Але ні продавця, ні перехожих воно, схоже, не бентежить. Про політику чоловік воліє мовчати, але, судячи з декількох слів, дотримується радше проросійських поглядів.

Через якийсь час на парапет біля Потьомкінських сходів сідає літня жінка з плакатом: "Росія, агресія, прокляття тобі". Її одиночний пікет не привертає уваги.

Атмосфера тривоги і страху

Здається, саме в цьому - дух Одеси. Люди різних поглядів не йдуть одне на одного з кулаками, а мирно співіснують. "Одеса - не українське і не російське місто, воно - європейське, - каже журналістка Віра Запорожець. - Тут панує здоровий глузд".

Це підтверджують і соціологи. "Поляризації на проросійську й проукраїнську частини немає, Одеса - дуже прагматичне місто, - запевняє Олександр Худенко, професор кафедри соціології Одеського національного університету. - Воно - проєвропейське за духом, торговельне місто". Як у такому місті могли статися зіткнення проросійських і проукраїнських активістів і загинути люди, як це було 2 травня 2014 року, одесити не можуть зрозуміти досі.

Ті події, схоже, сильно змінили місто. Одеса навесні 2014 і сьогодні - це, як тут кажуть, "дві великі різниці". Експертам ще належить її виміряти. "Ми не ставили таке питання з однієї причини - люди все одно нічого не скажуть, - стверджує соціологиня Олена Князєва. - На жаль, одесити стали більш закритими". За її словами, якщо в часи протестів на Майдані в Києві люди говорили про політику відкрито, то зараз навіть в маршрутках воліють про неї мовчати. "Упродовж року зріс загальний рівень тривожності, переважає страх", - запевняє Князєва.

"Одеса на рік занурилася в стан шоку", - каже Григорій Кваснюк. Кремезний 66-річний політик і публіцист не схожий на тих, хто чогось боїться, але воліє, як він сам каже, "зайвий раз не нариватися". Кваснюк, депутат Одеської міськради від проросійської партії "Родіна", сидить в офісі в елітному житловому комплексі, що перебуває під охороною. У подіях в Одесі 2 травня він звинувачує українську владу, а проукраїнських активістів називає "фашистами". На питання, чи хотів би він відділення Одеси від України і приєднання до Росії, Кваснюк, колишній слідчий міліції, відповідає з посмішкою: "У нас сьогодні субота. СБУ коли в понеділок відкривається? О 9 ранку? Я був би там, якби я говорив те, що насправді думаю". І тільки коли мікрофон вимкнений, Кваснюк натякає, що в Одесі є люди, які чекають "вітру зі сходу".

Українська більшість ...

Після того як навесні 2014 проросійські сепаратисти взяли під контроль Луганськ і Донецьк, багатьом в Україні здавалося, що Одеса - наступна. У ЗМІ її згадували як частину "Новоросії" - восьми областей сходу і півдня України, які Москва спробує відколоти від Києва.

На перший погляд, ці побоювання мали підстави. Одеса в її нинішній формі була заснована і пережила розквіт у складі Російської імперії, про що нагадує встановлений у центрі кілька років тому пам'ятник Катерині Другій. Переважна більшість одеситів розмовляє і думає російською. Тут підтримували президента Віктора Януковича і його Партію регіонів, а до київського Майдану - ставилися з недовірою. Але "Одеська народна республіка" до цих пір не відбулася.

У мільйонному Донецьку, за даними тамтешніх соціологів, навесні 2014-го ідею відокремлення від України підтримували близько 20 відсотків. У такій же за кількістю населення Одесі цей показник був у чотири рази меншим - 5-7 відсотків, наводить дані Князєва. "Питання відділення навіть не обговорюється, тут люди досить комфортно почуваються як громадяни України", - каже соціологиня. Можливо, низький відсоток охочих відокремитися від України пов'язаний і з етнічним складом міста. Українців за національністю в Одесі переважна більшість - 70 відсотків, росіян - 23 відсотки.

... і приклад сусіднього Придністров'я

Сергій Дібров пропонує своє пояснення. "Сепаратизм в Одесі має мало шансів на успіх в першу чергу тому, що Одеса межує з Придністров'ям, і ми знаємо, чим закінчується життя для таких невизнаних територій, - каже журналіст. - Крім того, добра половина економіки Одеси - це транзит, порти та залізничні вузли, перекриття цих потоків буде катастрофою для економіки ". По-третє, вважає Дібров, одеські еліти знають, чим "такі ігри" закінчилися для еліт Донбасу - "повною втратою контролю та активів".

На думку журналіста, найбільше шансів у проекту "російська весна" в Одесі було в її перший день - 3 березня 2014. "Тоді була реальна можливість натиснути на депутатів обласної ради, змусити їх прийняти рішення про референдум, як це було в Криму, але тоді не вийшло, - каже Дібров. - Вони зрозуміли, що їм це не потрібно". Журналіст переконаний, що трагічні події 2 травня стали "фінальною крапкою в цьому питанні".

Проукраїнські сили готові до жорстких дій

Те, що у березні-квітні минулого року небезпека сепаратизму в Одесі була вищою, ніж 2 травня, підтверджують і проукраїнські активісти, чий штаб розташовується на вулиці Жуковського, 36. "У березні ми могли прокинутися в ОНР, - каже один з них, Руслан Форостяк. - Ми з цим боролися, створили систему блокпостів, вели роз'яснювальну роботу з людьми". Іноді ця робота виглядала так, розповідає Форостяк, посміхаючись: "Я приходив, стукав кулаком по столу і казав: все - сухарі, в'язниця".

"Ставлення людей до проукраїнських патріотів сильно змінилося в наш бік", - впевнений Євген Резвушкін, колишній підприємець і лідер одеського "Автомайдану". За його словами, "проросійських сил в місті недостатньо, щоб підняти повстання". На його обличчі видно шрам. Резвушкін каже, що це один з проросійських активістів вистрілив у нього з травматичного пістолета під час зіткнень 2 травня 2014 року. Активіст визнає, що проукраїнські сили тоді діяли жорстко, але додає: "Не ми почали цю війну". "Коли в тебе стріляють і на твоїх очах гинуть друзі, чого вони очікували? - обурюється Резвушкін. - Так, били, будемо бити і далі, якщо на нас нападатимуть".

Що Одеса хоче від Києва?

Якщо відокремлюватися від України більшість одеситів, схоже, не збирається, то ідея автономії від Києва - популярна. "Більшість одеситів і жителів області - за децентралізацію, за великі можливості вирішення проблем на місцях", - каже соціолог Худенко. За його словами, це підтримують більше 40 відсотків.

"Одеса хотіла б від Києва автономії, в першу чергу - можливості впливати на економічні процеси в місті", - запевняє відомий у місті підприємець, бізнес-тренер Сергій Лисов. За його словами, "Одеса - вільне місто, свобода має тут принципове значення". Саме цим він пояснює те, що лише "дуже мала частина" хоче в Росію.