Москва винесла вирок транзиту російського газу в Європу через Україну вже незабаром після подій на Майдані, а публічно озвучила його чотири роки тому в Берліні, де в квітні 2015 року проходило виїзне засідання наближеного до Кремля Валдайського дискусійного клубу.

Під час цього форуму голова правління "Газпрому" Олексій Міллер заявив, що підписаний в 2009 році транзитний контракт з Україною буде виконуватися тільки до кінця 2019 року. Міністр енергетики Росії Олександр Новак, відповідаючи на запитання кореспондента DW, підтвердив, що рішення закрити український транзит є остаточним. "Транзитний контракт з Україною не буде продовжений після 2019 року", - категорично заявив тоді міністр.

Рівно через чотири роки - 12 квітня 2018 року - знову ж таки Новак повідомив журналістам в Москві, що вже не виключає "можливості часткового використання газотранспортної інфраструктури України за рамками 2019 року". Що спонукало Кремль відкласти виконання раніше винесеного рішення?

"Північний потік-2" та інтереси німецьких фірм

Спочатку український транзит планували замінити "Південним потоком", а коли від цього проекту Москва відмовилася, - другою чергою газопроводу, прокладеного з Росії в Німеччину дном Балтійського моря. 

До ранку у вівторок, 10 квітня, здавалося, що прокладання "Північного потоку-2" вже ніщо не може зупинити. Проект активно лобіюють впливові німецькі енергетичні концерни, які беруть у ньому участь. Їх зацікавленість зрозуміла. По-перше, вони розраховують - і швидше за все, не без підстав - купувати газ в Росії за зниженими цінами.

По-друге, відключення українського транзиту означало б для них додаткові конкурентні переваги, оскільки в такому випадку саме Німеччина стала б, як зауважив в інтерв'ю DW голова "Нафтогазу" Андрій Коболєв, "основним і єдиним газовим хабом для російського газу в Європі".

Політичні побоювання України, Польщі та країн Балтії, а також заперечення Єврокомісії, яка вимагала мандат на переговори з "Газпромом", офіційний Берлін відкидав. Газопровід "Північний потік-2" це, мовляв, суто комерційний проект, і вирішувати, будувати його чи ні, повинні фірми, які беруть участь у ньому. Саме так щоразу відповідали представники німецького уряду на питання журналістів.

"Політичний фактор" Ангели Меркель

Цього тижня, у вівторок на переговорах у Берліні президент України Петро Порошенко, очевидно, все ж дотиснув канцлерку Німеччини. На підсумковій прес-конференції, відповідаючи на питання кореспондента DW, Анґела Меркель (Angela Merkel) визнала наявність "політичних чинників" у проекті нового газопроводу і заявила, що "дуже уважно вислухала українські заперечення". 

На її думку, “так не повинно бути, що через "Північний потік-2" Україна не матиме ніякого значення з точки зору транзиту газу". А у телефонній розмові з російським президентом, додала Меркель, вона заявила, що "з нашої точки зору, проект ("Північний потік-2". - Ред.) неможливий доки у нас не буде ясності, яка подальша роль українського транзиту".

Данія та "українське питання"

Лише за два дні - минулого четверга, 12 квітня - до Меркель приїжджав прем'єр-міністр Данії, уряд якої ще не дав згоди на прокладання газопроводу у винятковій економічній зоні країни.

Слідом за канцлеркою Ларс Льокке Расмуссен також заявив, що у випадку з "Північним потоком-2" мова йде не тільки про комерційний проект, а й про політику. При цьому, пояснив він, "українське питання має вирішальне значення", і його уряд буде враховувати "геополітичні рамкові умови", ухвалюючи рішення, давати свою згоду на газопровід чи ні.

Що стосується влади Німеччини, то від неї усі необхідні дозволи "Північний потік-2" вже отримав. Але німецький уряд має правові інструменти, що дозволяють не допускати реалізацію тих чи інших угод. Такою можливістю він скористався відносно недавно, коли один китайський інвестор збирався купити німецький електротехнічний завод Aixtron.

"Газпром" - "Нафтогаз": новий транзитний контракт?

На урядовій прес-конференції цієї п’ятниці, 13 квітня, офіційний представник канцлерки Штеффен Зайберт (Steffen Seibert) не захотів забігати наперед і погрожувати урядовим вето в разі неврахування політичних аспектів проекту "Північний потік-2". Уітм, він не лишив сумніву в тому, що Берлін буде наполягати на збереженні українського транзиту.

"Мова йде про те, щоб разом з Росією і Україною, - заявив Зайберт, відповідаючи на запитання кореспондента DW, - знайти таке рішення, щоб Україна і далі відігравала роль у транзиті російського газу”.

При цьому цікаво те, що тепер Берлін став підтримувати зусилля, які саме в цьому напрямку вже давно докладає заступник голови Єврокомісії з енергетичного союзу Марош Шефчович. "Ми рішуче підтримуємо переговори, які Марош Шефчович веде з російською і з українською сторонами", - заявив Зайберт.

У Москві, схоже, змирилися з тим, що навіть у разі реалізації проекту "Північний потік-2" український транзит буде збережений. Про це свідчать і заяви Олександра Новака, який планує провести зустріч з Шефчовичем в кінці квітня або на початку травня, та інформація газети "Ведомости", за даними якої "Газпром" і "Нафтогаз" вже почали обговорення нового контракту щодо транзиту газу через територію України.

"Пункт відвантаження товару" зміні не підлягає

Втім, шанси на збереження українського транзиту підвищують не тільки політичні вимоги канцлерки, а й давно підписані на десятиліття контракти "Газпрому" з його європейськими клієнтами. Ці документи є конфіденційними, але компетентні люди запевняють, що в них прописаний і український маршрут доставки товару покупцеві.

Якщо ж "Газпром" спробує змінити в цих контрактах "пункт відвантаження товару" із західного кордону України, наприклад, на німецький Грайфсвальд - термінал прийому газу з "Північного потоку-2", то його європейські партнери напевно вимагатимуть перегляду й інших розділів підписаних угод, в яких, зокрема, мова йде про терміни, гарантовані обсяги покупки та ціни..