Досі під враженням від масштабів суботніх безладів, найбільших за останні півстоліття у Франції, префект департаменту Верхньої Луари Ів Руссе дбайливо підбирав слова, спілкуючись із пресою. Та, зрештою, сказав як відрізав: "Демонстранти йшли із наміром вбивати людей".

Протестувальники минулих вихідних спробували спалити його робоче місце - префектуру у містечку Ле-Пюї-ан-Веле на півдні країни. Спочатку жбурляли у вікна каміння та цеглини, а відтак у хід пішли "коктейлі Молотова". Подібної картини мешканці маленького 20-тисячного містечка, яке зазвичай приваблює лише тихих католицьких прочан, не можуть навіть пригадати.

Далі більше?

Ціла хвиля некоординованих протестів швидко охопила країну. Від Бреста до Страсбурга, від Лілля до Марселя - безлади не обійшли, здається, жодної французької провінції і префектури. Кадри з місця подій усюди схожі - блокування доріг, підпалені автомобілі, вибиті шибки крамниць та суцільний хаос.

Деякі з туристів, яким не поталанило опинитися у центрі подій, описували побачене як близьке до громадянської війни. Усередині Тріумфальної арки постраждала навіть скульптура Маріанни - символу Французької республіки. Дісталося і бюстові Наполеона.

За усім цим стоять вони - "жовті жилети". Рух, який швидко набуває популярності. І питанням підвищення цін на пальне він, здається, вже не обмежується. У понеділок "жовті жилети" блокували навчальний процес у близько ста школах у Франції. У такий спосіб вони протестували проти освітньої політики уряду. 

Прем'єр-міністрові Едуару Філіппу зараз не позаздриш: йому слід одночасно і продемонструвати готовність до діалогу, і не дати слабинку. А от політичну кар'єру міністра внутрішніх справ Крістофа Кастанера, що заступив на посаду менше двох місяців тому, врятує, здається, лише диво. Вже два тижні поспіль на вихідних йому та вельми виснаженим протистоянням поліцейським силам не вдається запобігти хаосу на вулицях французьких міст. Дехто побоюється, що й наступних вихідних ситуація повториться. Раніше влада країни не виключала необхідності запровадження надзвичайного стану. 

Представники "жовтих жилетів" у понеділок заявили, що відмовляються від участі у запланованих переговорах з урядом, посилаючись на "міркування безпеки". Тим часом з повідомлень ЗМІ стало відомо, що уряд Філіппа усе ж готовий піти на деякі поступки.

Повстання проти еліт

Політолог Еміліано Гроссман із паризького дослідницького університету Sciences Po вважає, що урядові варто поглиблювати прямий діалог із демонстрантами. Успіх їхніх зухвалих дій він пояснює соціальним та світоглядним розшаруванням: з одного боку, паризькі "бобо" (слово, яке з'явилося унаслідок поєднання bourgeois та boheme, тобто "буржуазна богема". - Ред.). Вони добре забезпечені, дотримуються прогресивних поглядів, зважають на проблеми довкілля та ніби живуть у паралельному світі. З іншого - мешканці околиць Парижа та інших великих мегаполісів, які почуваються кинутими урядом напризволяще. Обурення цієї соціальної групи викликало рішення Макрона відмовитися від податку для багатіїв. "Тепер же підвищили екологічний податок, який мають сплачувати усі верстви населення", - нагадує Гроссман і додає, що паризький політичний істеблішмент дедалі більше віддаляється від свого виборця. При цьому, за його словами, і як люди лівих, так і правих політичних поглядів однаковою мірою відчувають дедалі більшу відчуженість від правлячої еліти. 

Для президента Еммануеля Макрона це означає повернення на точку старту, коли у першому турі виборів його підтримали 24 відсотки виборців. Зараз у нього схожі рейтинги підтримки. "Не хотілося б перебільшувати, але якщо за кордоном складеться враження, що президент не дуже контролює події і процеси у своїй державі, це може позначитися на довірі до нього та на його позиціях на міжнародній арені", - застерігає експерт Франко-Німецького інституту у Людвігсбурзі Генрік Утерведде (Henrik Uterwede).

Ситуацію ускладнює і відсутність ефективного політичного посередництва. Раніше цю роль брали на себе представники провідних політичних сил та традиційно сильних у Франції профспілок. Але і там тепер панує криза. Соціалісти та консерватори-республіканці і досі не оговталися від поразки на президентських та парламентських виборах, хоча минуло вже півтора року.

Вимоги ж вулиці здебільшого розрізнені і некоординовані. Протестний рух виник у відповідь на підвищення цін на пальне, але до вимог згодом додалися відставка президента Макрона, проведення нових виборів, підвищення купівельної спроможності громадян та багато іншого. І апетити протестувальників поки лише зростають.