Переговори щодо лібералізації торгівлі між індустріальними та бідними країнами-членами Світової організації торгівлі провалилися. Одна з причин – опір бідних країн. Чим же погані для них дешеві європейські товари?

Курка, як відомо, птиця номер один на кожному сільському подвір’ї. Невибаглива - росте швидко, несе поживні яйця. З кулінарної точки зору – просто знахідка – м'ясо нежирне, готувати легко. Їстівне все, а що неїстівне – з того можна зварити суп. Так мислить невибагливий і раціональний сільський мешканець. Але сучасні городяни в Європі дуже вибагливі – крім грудки у курці їх ніщо не цікавить. Все решта – продається дуже погано, нарікають фермери. А утилізувати – дорого. Простіше – продати африканцям. Вони, мовляв, все їдять – їм аби подешевше. При цьому європейцям здається, що вони рятують Африку від голоду.

Загроза для фермерів

Але насправді вони руйнують сільське господарство африканських країн, наголошує Маріта Віґґерталь з гуманітарної організації OXFAM: «Це зрештою призвело до того, що африканські фермери більше не можуть продати свою продукцію. Приміром, Гана раніше забезпечувала себе м’ясом птиці на 85 відсотків, тепер лише на п’ять», - розповідає експерт.

Найболючіше європейське демпінгове м'ясо б’є по невеличких фермерських господарствах в Африці. Поки міста завалюють дешевим, не завжди свіжим м’ясом з європейських птахофабрик по 70 центів за кілограм, місцеві селяни лишаються ні з чим. Вирощувати курей на власному подвір’ї – невигідно.

«Звичайно, важливо, аби м'ясо було недорогим і доступним для городян. Але ж при цьому держава має підтримувати селян, аби вони збільшували виробництво і таким чином зростала пропозиція на ринку, ціни би поступово знижувалися до прийнятних показників», - зауважує Маріта Віґґерталь.

Без підтримки держави

Утім, уряди африканських країн не мають грошей на підтримку села. Тоді як європейські фермери отримують мільярдні субвенції. Тобто, платники податків в Європі і самі не замислюються над тим, що за їхні гроші «добивають» африканських фермерів.

Нині митні ставки на імпортну курятину, приміром, у Гані становлять 20 відсотків. Через правила СОТ уряд не може самовільно збільшувати мита, на кожну групу товарів існують певні межі. Саме підняття цих меж для захисту власних фермерів вже багато років домагаються уряди бідніших країн. Безрезультатно. Але з іншого боку – як би не змінилися правила СОТ, це ще не означає, що уряди африканських країн ними скористаються. Адже більшість країн регіону залежать від кредитів Світового банку і Міжнародного валютного фонду. Без дозволу цих інституцій, в яких все вирішують якраз європейці та американці, все одно ніхто ніяких мит не підніме.

Тим часом країни Європейського союзу постачають до Африки щороку 144 тисячі тонн м’яса птиці. Значна частина цього м’яса, як показують місцеві експертизи, після тривалого перевезення непридатна до вживання. І все одно купують – бідні люди харчами не перебирають.

Тобіас Ельмаєр