Для фотомитців з Німецької Демократичної Республіки (НДР) часто було дуже складно, а інколи навіть і небезпечно фотографувати і тим більше виставляти свої роботи. На Берлінській виставці вшанували фотографію з НДР періоду 1945-1989 років.

До Берлінської галереї в районі Кройцберг, що розташована неподалік від популярного Єврейського музею, у вихідний день зазвичай приходять від 300 до 600 відвідувачів. Але в перший вік-енд жовтня сюди завітали майже дві тисячі осіб: напередодні у галереї відкрили виставку «Закрите суспільство. Мистецька фотографія у НДР 1945-1989»

Куратор виставки Ульрих Домрезе зрадів такому припливу зацікавлених, який засвідчив, що він і троє його колег мали правильне чуття: експозиція, яка об´єднує 250 абсолютно різнопланових творів 34-х фотографів, не потребує шаленої рекламної кампанії. Така виставка вимагає лише чіткої концепції, правильного підбору експонатів та приманливого плакату.

Між експериментом та відбитком реальності

Роль останнього виконав знімок Еразмуса Шрьотерса «Жінка в червоному», зроблений 1985 року в Лейпцигу. Його пронизлива мова кольору, який сьогодні видається цілком звичайним, тоді була новою, незвичною та незрозумілою. Чому автор використав спалах? Чому обрав саме цю жінку? І взагалі: фото є постановочним чи відтворює реальність? Як і багато інших робіт на виставці, ця світлина залишається загадковою та випромінює чарівність. І саме про це і йдеться: виставлені фотороботи повинні сприйматись не тільки як джерело інформації про будні НДР, а й як твори мистецтва з власною цінністю.

Фокус на мистецтво

Саме тому при підготовці експозиції були відкинуті прикладні сфери фотографії: прес-фото, модні світлини та аматорські роботи.

«Ми цілком зосередились на фотографії як мистецтві та на фотографах, які визначально, незалежно від умов, використовували свій медіум для фіксації того, що вплинуло на їхній розум і душу», - пояснює Домрезе підхід до створення експозиції. В результаті постав до цього часу невідомий спектр робіт від іронічно-норовливих автопортретів до практично мінімалістських фото у міському просторі.

Деякі із експонованих фотографів у минулі роки і десятиліття проводили персональні виставки, і особисто їм присвячувались публікації. Наприклад, Ґундулі Шульце Елдови. Розгляд її робіт разом з фотографіями колег та на противагу ним вельми захоплює. Це почуття виникає саме тому, що на виставці-огляді не йдеться про представлення певної школи чи якогось конкретного напряму у фотографії. Автори-митці за допомогою світлин тільки відкривали свій час та реальність, обробляли їх та приводили у рух.

Цензура чи "знегострення"?

Коли Ґундула Шульце Елдови, яка представлена на виставці низкою чорно-білих гарячкових знімків, розповідає про свою першу персональну виставку у НДР, то робить це невимушено: «Я завжди була розбалуваною дитиною і дуже зухвалою». Тоді, за дві години до відкриття виставки, каже авторка, до мене завітала спеціальна комісія з міської управи. «Вони були так вражені моїми фотографіями, що сказали: знаєте, ми виставку закривати не будемо, ми її тільки знегостримо. Ви допоможіть нам відібрати ті фотографії, які ми можемо зняти».

Свідомо відриватись від колективу, висловлювати власну думку і виражати її у роботах – наскільки по-різному це проявлялось у НДР між 1949 та 1989 роками показує Берлінська галерея експозицією «Закрите суспільство». Велика частина фоторобіт походить і з приватної колекції, проте це не знижує цінності експозиції, а є компліментом команді Ульриха Домрезе, який з 1980-х колекціонує сучасну фотографію НДР.