Швейцарського журналіста Андре Відмера (André Widmer) можна назвати воєнним репортером: він часто буває в "гарячих точках" - Нагірному Карабаху, Східній Україні тощо. Але пише, перш за все, не про бої, обстріли, атаки, а про прифронтові будні, про те, як живуть солдати і цивільне населення за важких умов війни. Репортажі Андре Відмера з Донбасу увійшли до його нової книги "Східна Україна: забута війна Європи" (видавництво Rotpunktverlag, Цюрих). Він багато разів був у Східній Україні в безпосередній близькості від лінії розмежування, востаннє - 2017 року, зустрічався з людьми по обидва боки фронту, розмовляв з військовими, з місцевими мешканцями, з представниками ОБСЄ. Що справило на нього найбільше враження?

Андре Відмер: Найбільше мене вразило, що там ще живуть люди, те, як вони живуть в селах і містечках біля лінії фронту - в Опитному, Мар'їнці, Нетайловому, Пісках. Особливо моторошно в маленьких селах, де залишилося дуже мало людей. Умови там жахливі. І їхнє життя постійно в небезпеці.

DW: Чи можна говорити про те, де гірше: по той або цей бік лінії фронту?

Я не можу цього сказати. На боці сепаратистів я не всюди зміг потрапити, це було складно. З українського боку я міг пересуватися вільніше, простіше. Але все одно: як це зважити, як порівняти? Усім гірше.

Як ви вважаєте, чи можуть люди на щось сподіватися? Сподіватися, що стане спокійніше, що ситуація покращиться? Або, можливо, навпаки, що буде гірше?

Мені складно говорити за інших. Я можу говорити тільки за себе. Цей конфлікт ніби заморожений. Великі бої припинилися. Але перестрілки уздовж лінії фронту відбуваються постійно, і люди там гинуть. Думаю, що на цьому рівні конфлікт і заморожений і що такий стан зберігатиметься ще багато років.

Зараз, після ескалації в Керченській протоці, ваш прогноз звучить майже оптимістично.

Я не є експертом з морського права, тому не можу оцінити те, що відбулося, з правової, юридичної точки зору. Але, по-моєму, жодних немає сумнівів в тому, що українська армія повинна мати доступ до Азовського моря. Мені це здається безрозсудною, недолугою провокацією російської сторони. Ситуація дуже серйозна. В історії було чимало воєн, які подібним чином і починалися.

Варто також враховувати, що навесні в Україні відбудуться вибори, що в Росії несприятлива економічна ситуація. В уявленні обох президентів - і Путіна, і Порошенка - це теж відіграє певну роль. І той, і інший отримали можливість продемонструвати силу і заробити на цьому певні бали. В Україні оголосили воєнний стан, Росія розміщує в Криму нове озброєння. І попри усе це я все ж не думаю, що конфлікт в Керченській протоці переросте у велику війну. Але ось що буде далі? Тут варто звернути особливу увагу на те, що зіткнення в Керченській протоці - це, в принципі, перша відкрита, пряма конфронтація між Україною і Росією, українськими та російськими військовими моряками. Це безумовна ескалація конфлікту. Адже Крим формально захоплювала не Росія, а проросійські "зелені чоловічки", на сході України воюють сепаратисти, яких Росія підтримує, але формально це, знов-таки, не російські військові. А тут - пряма конфронтація. Ще раз повторюю: я не думаю, що буде війна між Росією і Україною. Але така небезпека реальна, загроза залишається.