Теодор Гойсс (Theodor Heuss), ще до свого обрання президентом Федеративної Республіки Німеччини, будучи членом Парламентської ради, під час проголошення 8 травня 1949 року конституції ФРН заявив: "По суті 8 травня 1945 року залишається найтрагічнішим і найсуперечливішим парадоксом історії для кожного з нас. Чому ж так? Тому що ми були врятовані і водночас знищені".

Це було неймовірним жестом у очах світової спільноти: канцлер ФРН, соціал-демократ Віллі Брандт (Willy Brandt) 7 грудня 1970 року несподівано став на коліна перед пам'ятником героям гетто у Варшаві. Цей жест був сприйнятий як прохання пробачити німцям злочини часів Другої світової війни. За свою примирливу політику щодо країн Варшавського пакту Брандт у 1971 році отримав Нобелівську премію миру.

Це тримання за руки лідерів Франції і Німеччини у Вердені пізніше часто порівнювали з падінням на коліна Брандта. Але ініціатором цього історичного жесту примирення тоді став не німецький канцлер, а французький президент: 22 вересня 1984 року під час пам'ятних заходів на колишньому полі битви у Вердені Франсуа Міттеран раптово протягнув Гельмуту Колю (Helmut Kohl) свою руку.

Ця промова до 8 травня одна з найвідоміших. Хоча президент ФРН Ріхард фон Вайцзекер (Richard von Weizsäcker) у цей день 1985 року припустив, що не усі німці сприйняли завершення війни як визволення, але водночас застеріг: "Нам не можна бачити у завершенні війни причину для втечі, вигнання або несвободи. Ця причина, навпаки, полягає у початку цієї війни і початку тиранії, що призвели до війни".

Пройшли десятиліття від завершення війни, і вже не кожен німецький топполітик вважав, що держава має пам'ятати про німецьку провину за війну. Політик ХСС Франц-Йозеф Штраус (Franz-Josef Strauß) неодноразово вимагав припинити "вічне подолання минулого як постійне завдання для суспільства". Сьогодні такі заяви швидше нагадують висловлювання правопопулістів з "Альтернативи для Німеччини".

Ґергард Шредер (Gerhard Schröder) був першим німецьким канцлером, якого у 2005 році запросили взяти участь у параді до Дня перемоги у Москві. Дякуючи хазяїну параду Володимиру Путіну, Шредер назвав це запрошення "свідченням довіри до усього німецького народу". Путін відповів, що примирення між двома країнами є одним з найважливіших досягнень Європи у повоєнний час.

10 років потому наступниця Шредера на посаді канцлера Анґела Меркель (Angela Merkel) поклала вінок до могили невідомого солдата у Москві. Але ставлення офіційного Берліна до Путіна під час відзначення 70-річчя завершення війни суттєво погіршилося: роком раніше Росія анексувала український півострів Крим. Ані Меркель, ані більшість світових лідерів не взяли участь у параді на Красній площі.

Висадка 6 червня 1944 року військ Антигітлерівської коаліції в Нормандії стала початком поразки нацистської Німеччини. На початку 1945 року американські солдати добралися до Саару. Поблизу Саарбрюкена вони зайняли одне із сіл (на фото). Складати зброю готові поки не всі.

Хоча відвернути військову поразку армії Гітлера вже неможливо, за столицю "третього рейху" у квітні 1945 року ще ведуться запеклі бої. Солдати Червоної Армії зібралися перед Бранденбурзькими воротами - символом Берліна. У ці дні лише у столиці тисячі німецьких солдатів та представників цивільного населення зводять рахунки з життям.

У травні 1945-го, після 262 повітряних атак за п'ять років, війна зрештою закінчилася і для Кельна на Рейні. Американські солдати патрулюють ті кілька вільних вулиць, які ще залишилися у майже вщент зруйнованому місті. Передусім бомби маршала Королівських ВПС Великобританії Артура Харріса змінили обличчя Кельна назавжди.

Зустріч двох переможних армій на руїнах мосту через Ельбу поблизу Торгау в Саксонії: 25 квітня 1945 року радянські солдати 58-ої гвардійської дивізії 1-го Українського фронту вітаються з американськими солдатами 69-ої піхотної дивізії. Це фото відоме у всьому світі.

Практично до самого прибуття американських солдатів у концентраційному таборі "Дахау" поблизу Мюнхена продовжували знищувати людей. На фото рядові саме виявили вагонетку з трупами убитих в'язнів. Навіть найзагартованіші з солдатів шоковані масштабами організованого нацистами масового вбивства людей.

2 травня 1945 року радянський солдат, грузин Мілітон Кантарія, встановлює радянський червоний прапор із серпом і молотом над берлінським Рейхстагом. Жоден інший мотив не символізує кінець так званого "третього рейха" настільки промовисто, як цей зі стягом переможців, що розвівається над Берліном.

Мало хто знає про долю Емдена - невеличкого міста на півночі Німеччини. Усього за 18 хвилин 6 вересня 1944 року на нього було скинуто 15 тисяч авіаційних бомб і запалювальних боєприпасів зі 181 канадського бомбардувальника. Остання повітряна атака на портове містечко у дельті річки Емс була здійснена 25 квітня 1945 року. Емден - одне з найбільш зруйнованих під час Другої світової міст у Європі.

Німецьких солдатів, які пережили війну, майже скрізь очікує полон. Британські та американські табори військовополонених при цьому вважалися гуманними. На відміну від радянських. З 1941 по 1945 рік понад три мільйони німецьких солдатів потрапили в радянський полон. Третина з них (майже 1,1 мільйона осіб) загинули. Останні німецькі солдати повернулися додому з полону аж 1955 року.

Заради цього боролися солдати Антигітлерівської коаліції. 2 травня 1945 року зі спецвипуску армійської газети Stars and Stripes американські солдати дізнаються про смерть Адольфа Гітлера. Полегшення читається на їхніх обличчях. Закінчення війни близько.

Як і під час Першої світової війни, головним промисловим гравцем у завойовницьких планах Гітлера є виробник сталі та зброї Krupp в Ессені. Бомбардування підприємства є однією зі стратегічних цілей ВПС Антигітлерівської коаліції. Тисячі примусових працівників звозили на роботу на заводах Krupp до 1945 року. Наприкінці війни дві третини заводів зруйновані.

Людина й війна: цей невідомий німецький солдат вижив, проте його побут ще не скоро нормалізується. 1945 року вода, струм та опалення в Німеччині - розкіш. Аби вижити, треба мати силу волі, вміння імпровізувати та знаходити вирішення проблем.

Вони не розуміють війни, але суцільні руїни під час і після війни стали для мільйонів німецьких дітлахів єдиним майданчиком для ігор. Ціле покоління виростало з цією травмою, наслідками якої досі залишаються типова німецька ощадливість та старанність.