Deutsche Welle: Пане Требст, 70 років тому було укладено Пакт Молотова-Ріббентропа, який передував Другій світовій війні. Наскільки відрізняються погляди німецьких істориків на підписання цього документу від точки зору дослідників зі Східної Європи?

Штефан Требст: Сприйняття цієї історичної події зовсім різне, починаючи з назви цього документу. Приміром, в Естонії, як і в Німеччині, цей документ називають не інакше як «Пакт Гітлера-Сталіна». Натомість у Росії - «Пакт Молотова-Ріббентропа». Мабуть, у сподіванні на те, що сьогодні ці прізвища вже нікому ні про що не кажуть. Але навіть слово «пакт» у Москві не хочуть чути. Там воліють говорити про «Договір про ненапад між СРСР та Німеччиною». До речі, цікаво, що лише у даному конкретному випадку кажуть «Німеччина», а не «третій рейх», або «фашистська Німеччина».

DW: У Німеччині сьогодні погляд на події, які передували Другій світовій війні, схоже, найбільш тверезий – позбавлений «міфологізації». Це пов’язано з тим шляхом «денацифікації», який пройшли німці після війни?

Требст: Я хочу уточнити: цей шлях німці пройшли не самі собою, а за ініціативи переможців. Саме на руїнах "третього рейху" був можливий цей процес. До речі, переосмислення нацистського минулого було настільки самокритичним, настільки категоричним, що Пакт Гітлера-Сталіна у нього не зовсім вписувався. Адже це ставило під питання уявлення про Другу світову війну виключно як війну Німеччини на знищення: тут ми бачимо яскравий приклад того, як два диктатори ділять між собою Європу, шматують Польщу. Донині ця тема залишається дуже делікатною: німці подекуди досі побоюються обговорювати її із російськими чи українськими колегами.

DW: А у самій Німеччині її теж не обговорювали?

Требст: Ні, навпаки – дуже навіть обговорювали. У німецькій історичній культурі Пакт розглядається як передумова нападу Гітлера на Польщу першого вересня 1939 року. Але замовчується інше: той факт, що цей напад був скоординований з Москвою. 17 вересня Червона армія зі свого боку напала на Польщу. Коли Вермахт уже зробив справу, радянські війська окупували «свою» частину Польщі. Згодом Москва «подарувала» ці землі Україні і Білорусі.

Про що, з іншого боку, не хочуть згадувати, ані російські, ані німецькі історики, це спільні «паради переможців» після завершення окупації Польщі. Такий парад, зокрема, пройшов у Бресті. Радянські і німецькі офіцери посміхаючись поруч стояли на трибуні, покурюючи цигарки. А перед ними гордо марширували елітні підрозділи двох армій. Про що ще не люблять говорити? Ну, приміром, про спільні засідання офіцерів Гестапо і НКВС у Закопане, на яких узгоджувалися деталі плану розправи над польською елітою.

DW: До 70-ї річниці укладення Пакту Гітлера-Сталіна Ви організовуєте міжнародну конференцію у Лейпцигу. Як гадаєте, буде важко?

Требст: Тема дуже непроста. Я пригадую, як ми у травні у Варшаві брали участь у конференції на запрошення міністрів закордонних справ Лаврова, Штайнмаєра та Сікорського. Вже коли узгоджувалася назва конференції, німецькі дослідники потрапили у дуже непросту ситуацію: підхопивши пропозицію Штайнмаєра, ми запропонували згадати у назві конференції назву документу «Пакт Гітлера-Сталіна». Тоді Лавров сказав: тоді можете забути про конференцію! Зрештою, крутили назвами туди-сюди, росіян жоден варіант не влаштовував. Особливо їх дратувало слово «пакт», адже це означало б, що йдеться про союзників. Вони взагалі казали: що ви причепилися до цього документу? Він не такий вже й значимий, а лише один з епізодів, який передував війні, починаючи з Мюнхенської конференції. Зрештою, конференцію назвали «Генеза Другої світової війни».

DW: Як на Вашу думку, європейці зможуть рано чи пізно дійти спільного розуміння пам'яті про тоталітарне минуле? Адже Європарламент запропонував зробити день підписання пакту Днем пам’яті жертв тоталітарних режимів.

Требст: Це буде дуже важко. І дискусія про Пакт Гітлера-Сталіна не допомагає, а радше заважає цьому порозумінню. Адже з моменту підписання цього документу хоча і минуло 70 років, але правду про нього у Польщі і Росії дізналися лише 20 років тому. Це для них «свіжа», болюча тема. Рада народних депутатів СРСР своєю постановою визнала існування таємного протоколу до пакту лише у грудні 1989 року, назвавши його «цинічним» і «зневажливим». Але вибачатися перед Варшавою, Ригою чи Вільнюсом ніхто не став.

DW: Російський прем’єр Путін, так само як його українська та німецька колеги Тимошенко та Меркель прийняли запрошення польського глави уряду Дональда Туска першого вересня, у день 70-ої річниці початку Другої світової війни, разом вшанувати пам'ять загиблих. Сьогодні взагалі можливий який-небудь компроміс щодо бачення історичних обставин початку війни?

Требст: Дуже важко. Адже Москва, Київ та Мінськ ніколи офіційно не визнають, що для них війна почалася вже у вересні 1939 року. Ніхто не готовий визнавати власну неправоту. Тому компроміс міг би полягати у принципі «agree to disagree» - визнати, що кожен має своє бачення. Я не вірю у те, що у Москві чи у Києві коли-небудь визнають, що не було жодної «Великої вітчизняної війни», а була лише Друга світова війна. У цьому контексті, приміром, в українських колег з’являються дуже оригінальні версії: мовляв, це була війна між Сталіним і Гітлером, яка трагічним чином розгорнулася на території України. Це приклад спроб зняти із себе будь-яку відповідальність. Ця трактовка на офіційному рівні не прижилася, тому нині залишається «Велика вітчизняна війна». Щоправда, під «вітчизною» кожен розуміє щось своє.

Зі Штефаном Требстом розмовляв Євген Тейзе.

Редактор: Роман Гончаренко