В останні десятиліття Чорне море не вважалось місцем зіткнення ворогуючих інтересів та не належало до глобальних гарячих точок. Однак ситуація змінилася в один момент - у 2014 році, коли Росія анексувала український Крим. Незважаючи на проведення так званого референдуму про входження Криму до складу Росії, фактично президент РФ Володимир Путін просто забрав в українців "подарунок", який генеральний секретар ЦК Компартії СРСР Микита Хрущов зробив їм у 1954 році.

Від часу російської анексії Крим перетворився на "авіаносець" російських інтересів на південносхідному фланзі НАТО. І відтоді Москва почала створювати факти у Чорному морі та на його узбережжі. Тільки в Криму Москва дислокувала близько 28 тисяч військових. Військовий бюджет РФ за останні десять років майже подвоївся.

Мініфлот України, розташований у портах Азовського моря, фактично оточений Путіним. За даними берлінського Фонду науки і політики, уже з 2008 року російська військова присутність у регіоні систематично нарощується. Військовий округ "Південь" збільшує потенціал переважно саме у Чорному морі. Нові субмарини та фрегати, оснащені ракетами родини "Калібр", є російською показовою заявою у бік НАТО - перш за все, Болгарії та Румунії.

Чорне море - російське море?

Потенційний сценарій кризи є пікантним моментом особливо для цих країн. Болгарія, вірна Москві за радянських часів, та Румунія, що трималася радше на дистанції від неї, з часу їхнього вступу до НАТО у 2004 році остаточно опинились на іншому боці. Їхні узбережжя є південносхідним флангом Альянсу, якому довгий час не приділяли уваги.

Румунія ще задовго до анексії Криму застерігала від перетворення Чорного моря на "російське море". Тож Бухарест не втомлюється вимагати посилення присутності НАТО - включаючи і розташування флотилії.

Болгарія спершу обережно відкидала такі ідеї. Емоційні та культурні зв'язки з "матінкою Росією" були і залишаються надто міцними. Для Альянсу - явно слабке місце. Тим більше, що непевна Софія все ще черпає військову силу з резервів радянської спадщини. А російські військові дуже добре знають старі системи протиповітряної оборони і особливо їхні недоліки. Утім, вимога президента США Дональда Трампа, щоб члени НАТО зібльшили свої оборонні бюджети, справила враження і на Болгарію. Прем'єр-міністр Бойко Борисов влітку заявив про виділення до двох мільярдів євро на модернізацію болгарських збройних сил.

Росіяни та турки - два фактори влади у співпраці

Ахіллесову п'яту НАТО на південносхідному фланзі стає видно, якщо подивитися на Туреччину. Постійно повторювана турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом мантра про те, що Захід все одно не має наміру повністю інтегрувати турків, посилюється постійними взаємними закидами президента США Дональда Трампа та Ердогана. Анкара уже давно шукає свого безпеково-політичного майбутнього на Сході. Саме Росія продала турецьким воякам систему протиповітряної та протиракетної оборони С-400. Це непокоїть НАТО і змушує сумніватись у вірності Туреччини Альянсу.

Турецькі військово-морські сили - й особливо субмарини - незважаючи на нарощування військового потенціалу Росії у Криму,  явно переважають сили Путіна. Однак у безпековій політиці Туреччина показово підкреслює свою оборонну позиції. Росія для неї є не потенційним ворогом, а радше коопераційним партнером. Унаочнює це й візит Ердогана до Путіна після збиття турками у небі над Сирією російського бомбардувальника у листопаді 2015 року - турецький президент вибачився за інцидент та пообіцяв жертвам відшкодування.

Справжніми друзями вони не є, але й часи, коли росіяни і турки у XIX столітті бились у кількох війнах за Чорноморський регіон, минули.

І знову про газ: "Турецький потік"

Пояснюється це, перш за все, спільними економічними інтересами північніше та південніше Чорного моря. Адже економічно Анкара ближча до Росії, ніж цього хотілося б НАТО та ЄС. Газогін "Турецький потік" буде запущений наприкінці 2019 року - про це домовилися Путін та Ердоган минулого тижня. І тоді "блакитне паливо" доставлятиметься Чорним морем, оминаючи Україну. Київ позбавиться транзитних платежів - тож і економічний захват Путіна Україна відчуває дедалі більше.

У виграші можуть опинитися Болгарія, Сербія, Угорщина та Словаччина, котрі з 2020 року планують транспортувати газ з Босфора до Центральної Європи. Наразі це питання ще на стадії переговорів, але якщо плани втілять у життя, це теж послабить південносхідний фланг НАТО.

Україна: ізольована та слабка

Найбільше внаслідок усіх цих процесів програє Україна. Більше ніж солідарність українському президентові Петру Порошенку від НАТО та ЄС очікувати не варто. Його заклик до канцлерки Німеччини Анґели Меркель (Angela Merkel) послати військові кораблі до Криму не має шансів на реалізацію. Країна не є членом НАТО, і Альянс не поспішає відчиняти їй двері країні з такою кількістю проблем.

Україна, послаблена війною на Донбасі та втратою Криму, залишається на Сході ізольованою. І хоч анексія Криму і російський напад на українські судна в Азові є порушенням міжнародного права, Україна військово надто слаба, аби відстояти свої права.

На околиці ЄС: без спільного культурного простору

Чорноморський регіон - на відміну від Середземноморського чи Балтійського - історично і культурно не є гомогенним. Під час "холодної війни" тут пролягав кордон між Сходом та Заходом. Сьогодні ж тут зустрічаються - буквально посередині моря - три сили: Росія, Туреччина та Захід. І знову йдеться не про гармонізацію, а про стабілізацію зон впливу. Вихідна позиція для конфліктів.

Коли 4 та 5 грудня у Брюсселі зустрічатимуться міністри закордонних справ країн НАТО, вони обговорюватимуть конфлікт у Чорному морі. Але навряд чи відповіддю на російський випад на південносхідому фланзі НАТО буде щось більш суттєве, ніж збільшення "днів присутності" флотів НАТО у Чорному морі.