З торішнього грудня міністри закордонних справ та високопосадовці-дипломати країн так званого "нормандського формату" практично без зупинок вели переговори, включаючи і цей понеділок, 9 лютого, намагаючись підготувати зустріч лідерів Росії, України, Німеччини та Франції.

Узгодити для трьох президентів та канцлерки ФРН проект підсумкового документу, покликаного відкрити шлях до політичного вирішення конфлікту на Сході України, їм досіне вдалося. Проте, саміт було вирішено провести. Щоправда, не в Астані, як це планувалося спочатку, а в Мінську.

Німецький фольклор

Місце проведення запланованої на середу, 11 лютого, зустрічі на вищому рівні було перенесено із казахстанської столиці до білоруської, як повідомляється, з ініціативи Володимира Путіна. Проте, офіційний Берлін відмовляється вважати цей факт поступкою російському президентові або ж реверансом у бік Олександра Лукашенка.

"Чому ви вирішили, що це поступка Путіну?", - заперечив кореспондентові DW під час урядової прес-конференції представник МЗС ФРН Мартин Шефер. Втім, ні він, ані офіційний представник канцлерки Георг Штрайтер не змогли виразно пояснити, чому все ж таки давно запланований саміт вирішили проводити не в Астані, а в Мінську.

"Але, якщо врахувати, що мова йде про реалізацію мінських домовленостей, - зауважив Штрайтер, - то, певно, є сенс переговори з цієї теми в Мінську й продовжувати". У білоруській столиці мова піде про Мінськ, додав він, маючи на увазі мінські угоди 5 та 19 вересня минулого року. "Думаю, що головне - це мета зустрічі, - пожартував Штрайтер, - а для її досягнення вони могли б зустрітися навіть у Кастроп-Раукселі". Провінційне містечко Кастроп-Рауксель має в німецькому фольклорі приблизно таке ж значення, як в українському - Хацапетівка.

Надія на політичну угоду

Завищених очікувань від майбутнього саміту у німецького уряду немає, хоча й виходять з того, що зустріч у "нормандському форматі" обов'язково відбудеться. За словами Мартина Шефера, мова на саміті знов піде про шляхи імплементації вже обговорених параметрів мінських угод, до того ж таким чином, щоби це було "політично можливо реалізувати" для всіх учасників конфлікту. Щоправда, песимістично додав він, "ми не знаємо, чи вдасться досягти політичної угоди між Києвом та Москвою".

Як саме проходитимуть переговори у Мінську, якою стане, за висловом Шефера, "хореографія саміта" - ще не відомо. Але в МЗС ФРН виключають, що в ній зможуть взяти участь представники самопроголошених республік на Сході України. "Неможливо уявити собі, щоб законнообраний президент суб'єкту міжнародного права - республіки Україна - сів за стіл перемовин з іменними табличками, де з одного боку було б написано "президент України", а з іншого - "президент Захарченко" та "президент Плотницький" з якихось самопроголошених республік", - сказав Шефер.

Дивіденди Мінська

Так само він не може уявити собі й будь-яку роль на переговорах в "нормандському форматі" самого хазяїна зустрічі на вищому рівні, тобто Олександра Лукашенка. Берлін, щоправда, вітає готовність білоруського президента до проведення такого саміту в Мінську. "Я впевнений, що він виявить перед своїми гостями усю гостинність, притаманну білорусам", - зауважив Шефер. Але гостинність Лукашенка - це ще не привід для уряду ФРН та Європейського Союзу змінювати ставлення до очолюваного ним режиму, скасовувати або пом'якшувати санкції, уточнив Шефер, відповідаючи на питання DW.

А от на думку незалежних оглядачів, Мінськ - не просто "технічний майданчик" для саміту в "нормандському" форматі. Координатор програм Центральної та Східної Європи Німецької фундації Маршалла Марина Рахлей вважає, що "Мінськ в цій ситуації - фактично єдиний, хто отримає реальні дивіденди" та може надіятися на "подальше розморожування відносин" з Європейським Союзом.

У позитивний результат саміту "нормандської четвірки" Рахлей не особливо вірить: "Навіть, якщо сторони підуть на поступки та підпишуть нову угоду, залишиться відкритим питання, чи буде вона всіма виконуватись". Але сам Мінськ, за її словами, тепер "з'явиться на карті світу європейських політиків, на Білорусь уважно дивляться, бажають зрозуміти, що відбувається в країні". Такий диференційований підхід, а не "середньоарифметичний для регіону", заявила експертка, є саме тим, що потрібно Білорусі у відносинах із Заходом.

Відомий білоруський правозахисник, колишній політв'язень Алесь Беляцький дивиться на це інакше. Він виступає проти нормалізації відносин з мінським режимом та проти скасування санкцій відносно його представників. За висловом Беляцького, "ті причини, через які було введено санкції, не зникли", а "зміна політики Європейського Союзу відносно режиму Лукашенка буде сприйматися ним як слабкість та не призведе до серйозних змін в країні".

Реверанси ж Мінська в бік ЄС Беляцький пояснює суто меркантильними інтересами білоруського лідера, якому потрібні гроші для "економічної моделі, що її збудував Лукашенко і яка почала пробуксовувати". Сам же президент, за переконанням правозахисника, є незмінюваним. "Горбатого лише могила виправить", - сумно пожартував Беляцький, виступаючи нещодавно у берлінській фундації імені Генриха Белля.