Уперше в історії Німеччини Конституційний суд оприлюднить рішення про те, що саме федеральний президент може говорити публічно, а що - ні. З відповідним поданням до Федерального конституційного суду звернулася праворадикальна Націонал-демократична партія Німеччини (НДПН). Її представники обґрунтували звернення тим, що політичні партії мають право на рівність можливостей під час передвиборної кампанії. Тому під час її перебігу федеральний президент не може висловлюватися на підтримку або проти певних політсил.

Скандал спричинила фраза, висловлена нинішнім німецьким президентом Йоахімом Ґауком під час виступу перед школярами за кілька тижнів до парламентських виборів 2013 року. Тоді президент заявив, що "пришелепкуватим" (німецькою - "Spinner") із НДПН треба вказувати на межі. Таким чином Ґаук відреагував на низку підтриманих НДПН ксенофобських демонстрацій проти гуртожитку для біженців у Берліні. За доволі різке висловлювання президенту навіть довелося відповідати перед найвищим судом ФРН у лютому цього року.

У вівторок, 10 червня, голова Конституційного суду Німеччини Андреас Фоскуле оголосить рішення, яке стане або прецедентним і визначальним щодо меж президентських висловлювань, або такою собі доганою президенту за минулу поведінку. У будь-якому разі німці з цікавістю чекають на обґрунтування цього рішення.

Репрезентативна функція

Передусім німецький президент має репрезентативні повноваження. Фактично його єдина "зброя" - перо та слово. Перше він використовує для підписання законів, ухвалених парламентом, щоправда, своїм підписом президент підтверджує лише правильність законодавчої процедури. А висловлюючись, президент повинен відмежовуватися від актуальної політики, бути понадпартійним і відстежувати або стимулювати суспільні дискусії.

Попри обмежені можливості політичного впливу, попередникам Ґаука неодноразово вдавалося відзнатися в історії своїми цитатами. Наприклад, екс-президент Рихард фон Вайцзекер у 1985 році у промові до 40-ї річниці закінчення Другої світової війни назвав 8 травня днем звільнення від диктатури націонал-соціалізму. "Цей день звільнив нас усіх від людиноненависницької системи націонал-соціалістичного деспотизму", - сказав він і став першим високопосадовим західнонімецьким політиком, який зробив таку заяву.

Або Роман Герцоґ, який у 1997-му в одній з промов сказав, що "Німеччина повинна зробити ривок". До речі, тоді Герцоґ започаткував традицію щорічних "Берлінських промов", за допомогою яких президент може заявляти про себе у суспільній дискусії на ту чи іншу тему. Або Кристіан Вульфф, котрий у 2012-му висловив переконання, що "іслам є частиною Німеччини".

"Федеральний президент є інтеграційною фігурою, яка об´єднує всіх громадян", - вважає правник-конституціоналіст Фолькер Беме-Несслер. "Він зобов´язаний мати партійний нейтралітет і не повинен давати оцінку тому, що роблять партії", - пояснює експерт.

Історично обґрунтована функція

Функції федерального президента в Німеччині мають історичне коріння та пов´язані, перш за все, з Веймарською республікою (1919-1933). Автори Основного закону 1949 року прагнули уникнути таких повноважень президента, якими володів президент Німеччини з 1925 по 1934 роки Пауль фон Гінденбурґ. За допомогою надзвичайних указів він міг управляти в обхід парламенту та одноосібно призначати главу уряду.

На думку істориків, такі помилки у структурі влади торували шлях гітлерській диктатурі, адже саме Гінденбурґ у 1933 році призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Крім того, федеральний президент у Німеччині нині обирається не шляхом прямого народного голосування, а Федеральними зборами. Вони складаються з членів Бундестагу та з делегатів, відряджених земельними парламентами. Такий шлях обрання президента теж пов´язаний з історією першої половини ХХ століття.

Та водночас високі вимоги до федерального президента можуть призводити до конфліктів. Приміром, колишній президент ФРН Горст Келер у 2010 році зазнав чимало критики за висловлювання щодо місії німецьких вояків у Афганістані в одному з інтерв'ю. Президента звинуватили в підтримці цієї місії на захист економічних інтересів. Келер заявив, що критика не має під собою жодного підґрунтя, та подав у відставку.

Нині ж німецьке суспільство з нетерпінням чекає на рішення органу конституційної юрисдикції щодо слів Ґаука. Між іншим, сам федеральний президент у залі суду в цей день присутній не буде. Він вирушає із кількаденним візитом до Норвегії.