Справжній німецький сніданок передбачає відварене яйце. Для яєць використовують спеціальні підставки, які бувають керамічними, пластиковими, металевими. Крім того, на столі часто можна зустріти ще й спеціальний прилад з довжелезною назвою - "Eierschalensollbruchstellenverursacher". Ця назва дослівно перекладається так: інструмент, який відрізає яєчну шкарлупу в потрібному місці.

Німці серйозно ставляться до переробки сміття, особливо коли йдеться про скляні та пластикові пляшки, за які довелось заплатити заставу. Їх збирають вдома, а потім відносять у супермаркет, де здають за готівку. За одну таку пляшку можна отримати 8 або 25 центів. Це невеликі гроші, але, попри це, і бідні, й заможні збирають пляшки, аби потім їх здати й отримати заставу назад.

У типовій німецькій кухні ви знайдете безліч кухонних рушників. Попри те, що зараз є багато різноманітних варіацій, німці все ж таки надають перевагу класичним варіантам, а саме - рушникам у клітинку.

Якщо ви пролили щось всередині німецької оселі, нічого страшного. В господарстві знайдуться миючі засоби для буквально кожної поверхні - скла, плитки, кераміки, дерева, штучного дерева, металу - і навіть спеціальний засіб для чистки електричної плити.

Туалетні щітки, звичайно, є й в інших країнах. Тільки от у Німеччині - принаймні так здається - ними користуються значно частіше. Гостям німці не втомлюються пояснювати, що туалетні щітки використовуються не лише раз на тиждень під час миття туалету, а щоразу після його відвідування. Можливо це пов'язано з особливістю німецьких унітазів, форма яких не завжди дозволяє відразу вимити їх водою.

Німці, як правило, не вихваляються своїми статками. Винятком є однак домашня бібліотека. Практично в кожній німецькій оселі можна побачити заставлені книжками під саму стелю книжкові полиці: філософські твори, мистецькі альбоми, бестселери, біографії… Які з книжок справді були прочитані, це вже таємниця господаря.

На полицях поруч з книжками звичайно ще залишається місце й для тек з документами. Як правило, йдеться про теки-реєстратори. У них німці зберігають свідоцтва, податкові декларації (їх слід зберігати десять років), контракти, рахунки, страхові договори. Усе розсортовано й підшите в різних теках - часто різного кольору.

Німці ревно ставляться до захисту власної приватної сфери. Свідченням цьому є популярні в Німеччині жалюзі на вікнах та балконних дверях. Жалюзі не лише захищають від сонця, холоду, а роллети ще й від злодіїв, але також від цікавих поглядів сусідів. Щонайменше гардини є на вікнах кожної німецької оселі.

Капці, безперечно, є типовими не лише для німецьких осель. Але іноземці часто дивуються, з якою спритністю німці змінюють взуття на зручні м'якенькі пантофлі. Деякі родини тримають напоготові капці для гостей - при чому капці різних розмірів.

У німецькому двоспальному ліжку не часто трапляється, коли пара ділить між собою одну велику ковдру. Як правило, кожен має власну ковдру, в яку можна затишно загорнутись. Що стосується комфорту під час сну, то тут кожен думає про себе.

Гарбузовий суп не є традиційною німецькою стравою, але восени його пропонують практично у кожному німецькому ресторані. Він надзвичайно корисний та ситний, а його яскравий помаранчевий колір розбавить сіру осінню й зимову буденність.

Суп з млинцями, точніше з нарізаними смужками млинцями, готують на півдні Німеччини, зокрема в Баварії. Рецепт потрапив до Німеччини із сусідньої Австрії. Цей суп готують з бульйону та порізаних на смуги млинців. Для додаткового смаку можна додати цибулю, петрушку, лаврове листя, сіль, перець та інші спеції, які вам до смаку.

Баварський суп з галушками з манної крупи чудово зігріє вас взимку. Його готують на основі овочевого або м'ясного бульйону й часто додають молоко, яйця, вершкове масло, мускатний горіх, шматочки моркви та цибулі. Цей суп дуже поживний, тому його часто готують також для хворих.

Баварці так полюбляють пиво, що не лише п'ють його, але і їдять як суп. Рецепт такого супу доволі простий - тушкуєте нарізану цибулю у вершковому маслі, додаєте шматочки легко підсмаженого хліба. Після цього наливаєте м'ясний бульйон, доводите суміш до кипіння, додаєте до неї пиво, сіль та перець і знову варите. Суп подається із нарізаною цибулею.

Гороховий суп часто готують у північніших регіонах Німеччини. Ця страва добре зігріває, коли надворі холодно. Саме гороховий суп вважається класичною стравою у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія. Найчастіше його готують у розпал карнавального сезону з лютого по березень. Зазвичай, до нього додають сосиски та подають разом із хлібом.

Німецький інститут супів назвав Гамбург "суповою столицею" країни. У Гамбурзі розташовано найбільший порт Німеччини, то ж не дивно, що тут популярний саме рибний суп. Щоправда поняття "рибний" в Гамбурзі не сприймають буквально. Суп можуть готувати не лише з різних видів риби, але також з креветок, мідій - з усього, чим багате море.

Картопляний суп є типовою стравою для всієї Німеччини, але особливо для її східних регіонів. Берлін же може похвалитись особливо великою кількістю найрізноманітніших варіантів картопляного супу. Також у німецькій столиці та сусідньому регіоні Бранденбург готують ячмінний суп, суп з копченим м'ясом, сиропом та сливами, а також суп з раків зі спаржею.

Гуляш - м'ясна страва, яка походить з Угорщини. Там для приготування гуляшу використовують яловичину, а їдять його, як правило, з локшиною або кнедликами. Німці дещо змінили рецепт - стали дрібніше нарізати м'ясо, додавати більше томатів або томатного пюре. Так угорський гуляш перетворився на німецький суп-гуляш. Як правило, цей суп німці їдять з добрячим шматком хліба.

Аромату цій страві надають саме свіже ароматне листя та суцвіття черемши, а не зубчики часнику. Цей суп надзвичайно корисний. Згідно з дослідженнями, часник зміцнює імунну систему і навіть може захистити від раку.

Німці завжди знайдуть спосіб додати спаржу у страви. Сезон її урожаю припадає на другу половину весни. Цей крем-суп готують із свіжої ароматної білої спаржі, зібраної прямо з поля. До ніжного смаку цього супу ідеально підходить багет. Взимку для приготування супу можна використовувати консервовану спаржу.

Ні, ні, ця порода походить не з Данії. Цих гігантів вивели в Німеччині в 17 столітті. Представники королівських родин надавали перевагу дедалі більшим собакам, котрі супроводжували їх на полюванні. Великі данці - найбільші собаки в світі. Німці називають їх також "Deutsche Dogge", тобто - "Німецький дог".

Ця порода собак стала "американською" після Першої світової війни, коли США вирішили позбутися всіх згадок про її німецьке походження. Попри те, що кінологічний клуб США називає цю породу американською, Міжнародна кінологічна федерація (Cynologique Internationale) у Бельгії має іншу думку. Її представники наголошують, що ця порода завжди була і буде німецьким шпіцом.

У 1895 році в Мюнхені три любителя собак уперше схрестили бульдога з породою невідомого походження. Цей експеримент продовжили впродовж кількох поколінь. Результатом стала собака з однією з найпопулярніших морд у світі. Однак походження назви "боксер" досі залишається загадкою.

Собак цієї породи вивели для полювання на борсуків. Німецькою він так і називається Даксхунд - Борсучий собака. Ці тварини здатні переслідувати свою жертву навіть у норі. Німецький імператор Вільгельм II також полюбляв такс. Якось, під час відвідин ерцгерцога Австрії Франца Фердінанда, такса Вільгельма довго не барилась і відразу загризла золотого фазана австрійського керманича.

У 1902 році німець Едмунд Льонс відродив породу маленьких Мюнстерлендерів (на фото). Він розгледів у цих тваринах хороші задатки для полювання й гарне хутро. Цих собак не можна плутати з великим Мюнстерлендером. Через високі стандарти розведення малі Мюнстерлендери є справжнім раритетом.

Веймаранери відомі своїм срібним хутром, пронизливим поглядом та біологічною потребою у людській увазі. Вперше їх вивели у Веймарі одночасно як мисливських і сімейних собак, що є великою рідкістю. Німці настільки їх полюбили і хотіли зберегти ексклюзивність породи, що навіть стерилізували тварин у разі їх відправлення за кордон.

Наприкінці 19 століття в містечку Апольда, що під Веймаром, жив судовий клерк Карл Фрідріх Луїс Доберман. У справах йому часто доводилось пересуватись між цими двома містами, і він потребував захисту на своєму шляху. На щастя, чоловік опікувався місцевим тваринним притулком. Завдяки схрещуванню веймаранерів, пінчерів і англійських пойнтерів він вивів породу, яку ми зараз називаємо добермани.

Шнауцери настільки тісно пов'язані з пінчерами, що у Міжнародній кінологічній федерації їх вважають однією групою. На півдні Німеччини шнауцерів використовували для ловлі пацюків та мишей. Собакам обрізали вуха та хвости, щоб захистити від гострих зубів гризунів. Сьогодні у більшості країн ЄС та Австралії купіювання собак заборонене.

Ротвейлерів вивели в колишньому торговому місті Ротвайль для захисту краму будь-якою ціною. Ці собаки були вірними супутниками середньовічного торговця. Вони охороняли худобу та вагони з м'ясом, відлякували злодіїв та диких тварин. Ротвейлери мають найсильнішу щелепу серед усіх собак.

"Горанд фон Ґрафрат" - такою була кличка німецької вівчарки, яку 1899 року першою зареєстрували в родоводі Товариства з розведення німецьких вівчарок. Після Першої світової британці перейменували цю породу на алсатіан. Ще більше репутацію погіршили нацисти. Наприклад, у Гітлера було шість вівчарок. Нині вівчарки активно використовуються прикордонниками, поліцейськими, а також як собаки-поводирі.