Чи можна демонструвати нацистське мистецтво? Відповідь на це запитання у повоєнній Німеччині тривалий час була однозначно негативною - з різних причин. Хтось не хотів мати справу з пропарагандистським мистецтвом, адже воно будило витіснені спогади - про особисту відповідальність. Інші відкидали публічну демонстрацію мистецтва, створеного у Німеччині з 1933 по 1945 рік, тому що постраждали від нацистської диктатури. Жертви, об'єднання жертв, єврейські громадяни - усі вони виступали проти нацистського мистецтва у музеях. Дехто ж стверджував, що йдеться у цьому випадку не про мистецтво, а лише про пропаганду, яка не має мистецької вартості.

Емоційні дебати

Усе це призвело до того, що у 1950-1960 роках практично ніхто не займався цим мистецтвом. Лише наприкінці 1960 років почала зростати кількість прибічників відкритого і передусім наукового вивчення нацистського мистецтва. Перші виставки у Франкфурті-на-Майні, Мюнхені, Ессені та Берліні сприяли тому, що німці могли критично оцінити нацистське мистецтво у музеях.

У наступній фазі міські музей ставили перед собою завдання дослідити історію їхнього регіону у період між 1933 та 1945 роками. Унаслідок цього дуже часто виникали емоційні дебати. Поставало питання: чи потрібно узагалі показувати це мистецтво?

Геть від усвідомлення себе жертвою

Зараз можна спостерігати новий підхід до нацистського мистецтва. Прикладом для цього може служити місто Вюрцбург. З лютого по травень в одному з тамтешніх музеїв демонструвалася виставка "Традиція і пропаганда - інвентаризація", під час якої виставлялися близько 90 творів, придбаних містом під час нацистської диктатури. На думку кураторки виставки Беттини Кес, відбулася зміна поколінь, і теперішнє покоління документально і тверезо підходить до цієї теми і до націонал-соціалізму загалом. 

Вюрцбург за одну ніч бомбардувань, 16 березня 1945 року, був практично повністю зруйнований. "Дуже довго люди усвідомлювали себе жертвами нападу союзників і лише останніми роками почали замислюватися про те, якою була їхня пам'ять про цей день", - говорить Беттина Кес. На її переконання, зараз частіше усвідомлюють контекст, у якому відбувалося бомбардування, тож місто більше не може ідентифікувати себе лише із роллю жертви.

Спершу побачити, а вже потім судити

Організатори виставки посилаються на відомого історика Норберта Фрая, котрий займається темою націонал-соціалізму. Він виступає за критичне усвідомлення цього історичного періоду. Для цього потрібно спершу побачити, як виглядало мистецтво і культура за націонал-соціалізму, так само, як і інші сфери життя.

Подібна дискусія точилася і довкола питання, показувати чи не показувати нацистські пропагандистські фільми. Що ж до мистецтва - воно часто не є прямою пропагандою. У цьому сенсі йдетьсяне про скульптуру німецького солдата у сталевому шоломі або "німецьку жінку" з дитиною, котра символізує образ матері - їхній ідеологічний зміст очевидний. Проте інші твори не є такими прямолінійними, як наприклад ідилічні пейзажі, гірська природа або лісова самотність.

Мистецтво в історичному контексті

Саме на це і хотіли звернути увагу організатори виставки, наголошує Кес. "У цей час створювалося багато речей, котрі на перший погляд виглядають безневинними", - говорить кураторка. Проте ці безлюдні ідилічні пейзажі, на яких зображується лише природа, "обіцяють ідеальний світ, котрого на той момент у 1940 роках, коли вирувала Друга світова війна, більше не існувало".

Тож для того, аби оцінити твори, котрі походять із того часу, треба розглядати їх в історичному контексті. Не лише Вюрцбург зараз виступає новий за підхід до нацистського мистецтва, а також до ролі музеїв, громад і міст під час диктатури націонал-соціалізму. У червні Беттина Кес візьме участь у загальнонімецькій конференції в Берліні, присвяченій ролі німецьких музеїв у період з 1933 до 1945 років. Це могло би стати початком нових широких дебатів.