DW: Пане Ґацеас, видається складним виявити підозрюваних, які могли брати участь у нападах перед центральним вокзалом Кельна у новорічну ніч. А якщо невідомий ще жоден підозрюваний, то, напевно, перспективи їх затримання близькі до нуля, чи не так?

Ніколаос Ґацеас: Це і справді так. Шанси успіху, що через ці інциденти буде винесено вирок хоча б одному злочинцю, надзвичайно низькі.

Що потрібно для кримінального переслідування таких масових сексуальних домагань, часто у поєднанні з крадіжками чи пограбуваннями?

Тут слід розрізняти: для кримінального переслідування, тобто для відкриття провадження, потрібно не так багато. Для цього достатньо так званої звичайної підозри, яка означає наявність достатніх фактичних підстав говорити про злочин. Прокуратура та поліція, вірогідно, виходитимуть з цього у тому разі, коли, наприклад, буде встановлено, що одна з цих осіб у відповідну ніч була на місці злочину. Тоді може бути розпочато кримінальне провадження щодо цієї особи. Зовсім інша справа - це питання, що необхідно, щоб викрити злочин і домогтися винесення вироку. Адже слід довести особисту провину злочинця. Особливо у випадку злочинів, скоєних людьми у групах, це вже проблематично, а в ситуації новорічної ночі - вкрай проблематично, адже перед центральним вокзалом Кельна становище було настільки хаотичним.

А якщо все ж певній конкретній особі будуть висунуті обвинувачення, якою тоді буде процедура?

Тоді має бути доведено, що ця особа вчинила цілком конкретні діяння, наприклад, конкретну крадіжку або сексуальні дії щодо "пані Мюллер". Якщо обвинувачений не визнає своєї провини, то це його діяння має бути доведено за допомогою інших доказів. Крім можливих відеозаписів, доказами в першу чергу будуть свідчення свідків, передусім потерпілих жінок, але, мабуть, також і інших осіб, які бачили відповідні дії. Вони повинні тоді перед судом дати правдиві показання, що це був саме цей, а не якийсь інший, обвинувачений. При цьому слід брати до уваги, що не лише зловмисники цієї новорічної ночі явно були в стані сильного алкогольного сп'яніння і через те сильно збуджені, але також і та чи інша жертва та деякі потенційні свідки були напідпитку. Внаслідок цього ще більше знижуються шанси достатньо точно пригадати конкретних осіб. Щойно виникає сумнів, що це був саме цей обвинувачений, то суддя не буде і не має права визнавати його винним. Якщо ж після дачі свідчень на переконання судді не можна з достатньою певністю сказати, що це був саме цей обвинувачений, то у нашій правовій державі діє принцип: усі сумніви тлумачаться на користь підсудного. І тоді обвинуваченого обов'язково випускають на волю.

Але чи справедливо це стосовно потерпілих?

Такий результат цих жахливих подій новорічної ночі може принести розчарування, особливо для потерпілих. Втім, це є і лишатиметься правильним, що підсудного в разі сумнівів випускають на волю, байдуже, яким є обвинувачення. Не можна порушувати цей непорушний засадничий принцип правової держави навіть у таких випадках, як цей. Саме у таких ситуаціях правова держава має бути стійкою та не піддаватися на спокусу відійти від власних принципів.

Щодо можливих зловмисників мова, очевидно, йде про осіб міграційного походження - чи це біженці, чи шукачі притулку, чи ті, кому дозволили лишитися, а чи ті люди, які вже тривалий час живуть у ФРН, частина з яких уже може мати і німецьке громадянство. Чи має у кожному окремому випадку значення якийсь із цих статусів для кримінального переслідування чи засудження?

Безпосередньо статус не грає жодної ролі у питанні кримінального переслідування чи засудження. Адже перед судом усі люди є рівними. У кримінально-правовому відношенні кожен підлягає однаковому ставленню. Статус іноземця та право на перебування отримує значення лише на другому етапі, а саме, коли особу вже не лише ідентифіковано, але і засуджено в законному порядку. Лише тоді до вироку можуть бути долучені наслідки, пов'язані зі статусом іноземця. В разі кримінального правопорушення особу можуть і видворити.

А представників яких груп можна видворяти?

Чи взагалі були біженці серед нападників, стоїть під великим питанням; недоцільно стверджувати подібне без достовірних свідчень. Якщо говорити з суто правової точки зору, то якщо це стосуватиметься біженців, яким надали політичний притулок, і щодо яких відомо, що їхнє видворення на батьківщину загрожує чимось поганим чи нелюдським, наприклад, переслідуванням, то, за правилом, їх не можуть видворити, як мінімум, без розгляду таких наслідків. Наша Конституція, так само як і міжнародне право, не допускають цього.

Чи вбачаєте Ви потребу в законодавчих змінах після кельнських подій?

Ні. Німецьке кримінальне законодавство достатньою мірою захищає від таких вчинків. За правопорушення, про які тут ідеться, і так передбачено серйозні терміни позбавлення волі. Це стосується і крадіжок та пограбувань за обтяжливих обставин, і сексуальних дій. Щоправда, із сексуальними правопорушеннями є проблема, що, наприклад, мацання за груди, сідниці чи під спідницею самі по собі ще не є правопорушеннями, за які передбачено кримінальну відповідальність. Закон вимагає тут сексуальних дій певного рівня інтенсивності. Коли його було досягнуто, це оціночне питання, на яке можна дати відповідь лише у кожному індивідуальному випадку. Судочинство у цій сфері ухвалювало цілком різноманітні рішення. Під час кельнських подій явно були також і значні посягання - на мій погляд, межу їх інтенсивності в деяких випадках було перевищено. І за них загрожують позбавлення волі на солідні строки. Тож на злочинців чекає суворе покарання, якщо вдасться їх затримати та довести провину. Проте шанси на це, на жаль, надзвичайно малі. Не варто від кримінального правосуддя очікувати у цьому випадку надто багато, аби потім не розчаруватися.