"Не вистачало тільки прапора "Ісламської держави" - його чорнота непогано відтінювала би червінь радянського", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.
Реклама
Щиро кажучи, Бранденбурзькі ворота не належать до моїх улюблених берлінських атракцій. Однак і не показати їх комусь, хто в Берліні вперше, навряд чи можливо. Тобто можна, звичайно, за великої потреби якось їх обійти. Хоча це означало б надто принципову відмову й від цілого ряду інших об'єктів, розташованих зовсім поруч. Сенсу в такій відмові я переважно не бачу. Тож і Бранденбурзькі ворота мусять якось поміститися в маршруті та кадрі.
Цього разу я вже здалека запримітив, що там, перед ними, знов якась групка з прапорами. Підходячи ближче, я визначив, що людей не набагато більше, ніж прапорів, а прапорів чотири: офіційний триколор Росії плюс прапори Палестини, "Новоросії" та Союзу РСР. Компанійка ще та, подумалося мені. Для логічної довершеності й повноти не вистачало прапора "Ісламської держави" - його чорнота непогано відтінювала би червінь радянського.
Люди, що стояли під тими прапорами, справляли враження чогось минулого, завершеного й перегорнутого, легкої зовні, але надто очевидної заяложеності й поношеності, втілених пережитку та застою. На якусь мить мені навіть ледь-ледь занесло від них нафталіном. Частково схожі на представників типової "глубинки", такої собі середньої смуги Росії, частково - на ветеранів якогось напівзабутого товариства німецько-радянської дружби часів Брежнєва, Гонеккера, Віллі Брандта і розрядки, вони підбадьорювали себе на дошкульному листопадовому вітрі чим могли. А могли вони підтупуванням у такт пісень і самими піснями. Точніше, фонограмою з піснями - самі вони не співали. Пісні були відомі: поки я підходив ближче, лунала російська версія bella ciao, після неї - теж партизанська комуністична, але вже не з Італії, а далекосхідна, та, в якій "этих лет не смолкнет слава".
Повертаючись до прапорів, точніше - до одного з них: те, що "новоросійський" так разюче нагадує прапор американських конфедератів у громадянській війні 1861-65 років, тієї хвилини здалося мені не тільки не випадковим, але й цілком виправданим і, мабуть, використаним свідомо. За великим-бо рахунком, мета у "Новоросії" та сама, що і в Південної Конфедерації: захистити та зберегти рабовласництво.
Дійшовши цього мимобіжного висновку, я ще раз уважніше придивився до пікетувальників. (Можна було б ризикнути і словом "демонстранти", але все ж хай називаються пікетувальниками, їх же там назбиралося не більше семи-восьми). Один із них, літній сивоголовий чоловік, безсумнівний активіст якихось іще далеких сімдесятих, тримав перед собою транспарант зі словами "Nie wieder Krieg Frieden mit Russland" (з німецької перекладається як "Ніколи знову війна мир з Росією" - Ред.), і це створювало певні складнощі з розумінням.
По-перше, відсутність розділових знаків. Бо якби після слова "ВІЙНА" стояв, наприклад, знак оклику, то це одне. Проте без нього то вже щось інше: слово "МИР" виявляється так само семантично прив'язаним до "НІКОЛИ ЗНОВУ", як і "ВІЙНА". Виходить, що літній пікетувальник у стосунках з Росією не хоче вже ні війни, ні миру. І залишається припускати, що це така алюзія на крилатий вислів Троцького (йдеться про вислів Льва Троцького щодо Брестського миру 1918 року "Ні миру, ні війни" - Ред.). Тим більше, що й весь пікет якраз і зібрався на соту річницю більшовицького перевороту в Росії.
По-друге ж, - і тут перейдімо від форми до змісту - не цілком зрозуміла мета пікету, як і адресати його послання. Хто саме збирається повести війну з Росією? Кого застерігають пікетувальники? Керівництво Німеччини? Уряд Анґели Меркель? Чи тут ідеться про розташоване неподалік посольство Сполучених Штатів? Тобто це Трамп от-от нападе на Росію? А, можливо, не так він, як французи? До посольства Франції приблизно така ж віддаль, як і до американського - чому б і не французи з їхніми наполеонівськими комплексами?
Через увесь Берлін - на одному міському автобусі
Настало літо. І якщо ви опинитеся в Берліні, обов'язково проїдьтеся містом на "сотці". Це відмінна альтернатива комерційним автобусним турам німецькою столицею.
Фото: picture-alliance/E. Contini
Автобуси маршруту номер 100 відправляються від вокзалу Bahnhof ZOO. І буквально за рогом чекає перша пам'ятка - меморіальна церква кайзера Вільгельма. Цей протестантський храм був зведений в 1891-1895 роках на честь першого імператора Німецької імперії. Він сильно постраждав під час Другої світової війни. Вціліла частина стала меморіалом руйнування і відтворення.
Фото: Colourbox/V. Voennyy
У цій же частині міста знаходиться берлінський Зоологічний сад - найстаріший в Німеччині. Його відкрили у 1844 році. Один з найбільших німецьких зоопарків посідає перше місце у світі за кількістю представлених видів тварин. З архітектурної точки зору, на особливу увагу тут заслуговують Слонячі ворота - копія автентичних воріт 1899 року, зруйнованих під час війни.
Фото: Imago/Schöning
Берлінський KaDeWe (Торговий дім Заходу) - найбільший універмаг Європи. Особливою славою користується його гастрономічний відділ, в якому продається 34 тисячі видів продуктів. Цей багатоповерховий магазин з'явився на бульварі Курфюрстендамм у 1907 році. Зараз щодня його відвідують понад 50 тисяч покупців.
Фото: Getty Images
Далі маршрут автобуса пролягає через парк Великий Тіргартен, у центрі якого на місці перетину декількох автомобільних доріг знаходиться площа Велика Зірка, закладена наприкінці 17-го століття. У центрі площі в 1873 році в пам'ять про прусські військові успіхи встановили колону Перемоги. Скульптуру богині Вікторії жителі німецької столиці називають "Золотою Ельзою".
Фото: picture-alliance/dpa/P. Zinken
У північній частині парку Тіргартен знаходиться палац Бельвю - резиденція федерального президента Німеччини. Цей палац у стилі раннього класицизму побудований на березі річки Шпреє у 1786 році для одного з прусських принців. Сильно постраждав від пожежі під час Другої світової війни, але був відновлений в 1959 році і служив резиденцією президентів ФРН в Західному Берліні.
Фото: Fotolia/RCphoto
Гострі на язик мешканці німецької столиці прозвали цю будівлю в берлінському районі Тіргартен "вагітної устрицею" ("Schwangere Auster"). Конгрес-центр, в якому зараз працює Будинок культур світу, зведений у 1957-1958 роках в рамках міжнародної будівельної виставки Interbau.
Фото: draghicich - Fotolia.com
Будівля Рейхстагу була зведена у 1884-1894 роках. Сьогодні вона є місцем засідань німецького Бундестагу. Новий купол Рейхстагу, створений під час реконструкції будівлі після возз'єднання Німеччини за проектом британського архітектора Нормана Фостера, щодня відвідує до 8 тисяч осіб.
Фото: Fotolia/Stefan Delle
Від Рейхстагу зовсім поруч до Бранденбурзьких воріт, прикрашених Квадригою - колісницею богині Перемоги. Ворота звели у 1789-1791 роках в стилі класицизму. Завоювавши Берлін, Наполеон наказав перевезти Квадригу до Парижа, однак після перемоги над французами її повернули на місце.
Фото: picture-alliance/dpa/L. Schulze
На бульвар Унтер-ден-Лінден автобуси 100-ї лінії потрапляють, зробивши невеликий гак, об'їжджаючи Паризьку площу. На цій площі знаходяться готель Адлон, посольства Франції і США. Назву бульвару дали липи. Перші дерева посадили тут ще в середині 17-го століття за наказом курфюрста Фрідріха Вільгельма I. Протяжність вулиці до Палацового моста не перевищує півтора кілометра.
Фото: Imago
Бульвар Унтер-ден-Лінден, який довгий час був свого роду візитівкою прусської столиці, багатий на пам'ятки цього періоду. Серед них - монумент Фрідріха Великого. Він зараховується до числа найвідоміших кінних пам'ятників 19-го століття і вважається найважливішим твором видатного німецького скульптора епохи класицизму Християна Даніеля Рауха.
Фото: picture alliance/chromorange/U. Gnoth
Від великого короля - до видатного вченого. На Унтер-ден-Лінден знаходиться головний будинок берлінського університету, заснованого за ініціативи Вільгельма фон Гумбольдта, чиє ім'я він зараз носить (Humboldt-Universität). Будівля була зведена у 1748-1766 роках для принца Генріха Прусського. Університету палац подарували 1810 року. Серед його випускників - майже тридцять нобелівських лауреатів.
Фото: picture-alliance/dpa
Навпроти університету розташована площа Бебельплац, яка отримала ім'я Августа Бебеля після війни. У 1933 році вона стала місцем спалення 20 тисяч книг, влаштованого націонал-соціалістами. У центрі, точніше - під землею, знаходиться меморіал, який нагадує про цю варварську акцію. У просторі під скляною плитою встановлено порожні білі стелажі - підземна бібліотека спалених книг.
Фото: picture-alliance/Eibner-Pressefoto
На площу Бебеля виходить собор Святої Ядвіги, побудований у 1747-1773 роках за образом римського Пантеону. Він був першим католицьким храмом, зведеним в протестантській Пруссії після Реформації. Церкву присвятили католицькій черниці - покровительці Сілезії і Бранденбурга. Є головним храмом Берлінського архієпископства.
Фото: picture-alliance/Arco Images/Schoening
У цій же частині Унтер-ден-Лінден в колишній королівській гауптвахті "Нойє-Вахе" розташований головний німецький меморіал, присвячений жертвам воєн і тиранії. Будівлю звели на початку 18-го століття як вартове приміщення для охорони палацу. У День народної скорботи, що відзначається в листопаді, перші особи держави покладають вінки до скульптури Кете Колльвіц "Мати із загиблим сином".
Фото: picture-alliance/dpa
Цойггауз - найстаріша будівля на бульварі Унтер-ден-Лінден і одна з найкрасивіших. Була закладена як арсенал у 1695 році. Зведена в епоху бароко. Двічі руйнувалася і відновлювалася: після окупації Берліна військами Наполеона і після Другої світової війни. Зараз в будівлі знаходиться Німецький історичний музей.
Фото: Fotolia/elxeneize
Залишаємо Унтер-ден-Лінден. Автобус їде повз Палац кронпринців та Стару комендатуру. Палац у стилі пізнього класицизму зараз використовується для проведення виставок. Будівля комендатури була майже повністю зруйнована під час Другої світової війни і пізніше знесена. Відновлення було закінчено в 2003 році.
Фото: picture alliance/ZB/P. Grimm
Далі на своєму маршруті 100-й берлінський автобус проїжджає через кам'яний Палацовий міст, побудований через річку Шпреє у 1821-1824 роках за проектом видатного німецького архітектора Карла Фрідріха Шинкеля. Монументальні скульптури, задумані зодчим для прикраси моста, були встановлені на ньому вже після його смерті. Вони зображують античних богів і героїв.
Фото: picture-alliance/Arco Images/P. Schickert
У цьому місці багато пасажирів автобуса роблять зупинку. Якщо ні, то сюди обов'язково потрібно повернутися пізніше. З лівого боку одразу за мостом знаходиться Музейний острів. На парк Люстгартен виходить фасад Старого музею. Будівля побудована у 1825-1830 роках за проектом Шинкеля в стилі неокласицизму. Зараз в ній розташовується зібрання античних творів мистецтва.
Фото: picture-alliance/robertharding/E. Scriven
Праворуч від Старого музею знаходиться Берлінський кафедральний собор. Збудований на Музейному острові у 1894-1905 роках він є чи не найбільшим та найважливішим євангелічним храмом Німеччини. Його творці використали у своєму проекті архітектурні елементи італіського Відродження та епохи бароко. Щорічно собор відвідують близько 700 тисяч туристів.
Фото: picture-alliance/dpa/P.Zinken
Форум Маркса та Енгельса. Цей пам'ятник у східній частині міста нагадує про соціалістичне минуле. Скульптурний ансамбль створений у 1980-ті роки. Після возз'єднання Німеччини його пропонували знести, однак залишили, дещо пересунувши через будівництво метро.
Фото: picture-alliance/dpa
Якщо щодо скульптур Маркса та Енгельса можно сперечатись, то ось відносно фонтана Нептуна суперечок не виникає. Він вважається чи не найгарнішим у місті. Своєю появою перед Червоною ратушею водограй зобов'язаний Карлу Фрідріху Шинкелю. Реалізував його ідею скульптор Рейнґольд Беґас - представник берлінського напряму необароко. Фонтан урочисто відкрили у 1891 році.
Фото: picture-alliance/dpa/R. Bertuch
Неподалік від Червоної ратуші на вулиці Карла Лібкнехта знаходиться найдавніший діючий храм Берліна - середньовічна церква Святої Марії. Перша письмова згадка про цю пам'ятку архітектури, зведену у готичному стилі, відноситься до 13-го століття. Через руйнування та процеси реконструкції у зовнішньому вигляді церкви також з'явились елементи бароко та неоготики.
Фото: picture alliance/dpa/S. Stache
Церква Святої Марії знаходиться поруч з телевежею на Александрплац - найвищою спорудою в Німеччині та четвертою за висотою у Європі (368 метрів). Вежа була введена в експлуатацію у 1969 році. Її характерний силует є архітектурним символом Берліна. Кількість відвідувачів перевищує мільйон людей щорічно. Підйом на висоту 210 метрів займає лише 40 секунд.
Фото: picture-alliance/dpa/S. Stache
Александерплац - кінцева зупинка. Широко відомим тут є "Годинник світового часу", біля якого залюбки призначають зустрічі мешканці та гості Берліна. Цей годинник встановили тут ще за часів НДР, коли реставрували площу у 1969 році. Щоб повернутись на Bahnhof ZOO, знавці рекомендують поїхати на 200-му маршруті.
Фото: picture-alliance/E. Contini
24 фото1 | 24
Коли я віддалявся від групи тих диваків, у моїх вухах лунало "и на Тихом океане // свой закончили поход". Воно продовжувало лунати й тоді, коли я на зупинці дочікувався славнозвісного 100-го автобуса, й коли він під'їхав, і коли я, сівши у нього, піднімався його крученими сходами на оглядовий другий поверх. "Этих лет не смолкнет слава".
Згідно з розкладом і маршрутом автобус рушив по Унтер ден Лінден і, звичайно ж, першим видатним об'єктом на алеї під липами стало ще одне посольство - Росії. Й навпроти нього також пікет, безстроковий проукраїнський пункт протесту під синьо-жовтими прапорами і якийсь самотній (сам-один, про таких ще кажуть - один як палець) чергувальник коло нього. Деталей роздивитися з вікна автобуса я вже не встиг, не кажучи про тексти на транспарантах. Але на одну лише мить, зовсім коротку, мені зробилося тривожно за цього самітника на листопадовому берлінському вітрі.
Бо що, коли оті з-перед Бранденбурзьких, усі всімох чи й увісьмох, окрилені своєю фонограмою, раптом вирушать на нього в похід під усіма своїми чотирма прапорами?