З подачі "сірого кардинала" польської правлячої націонал-консервативної партії розпочалася дискусія, що раніше велася лише у дуже обмеженому колі. В інтерв'ю німецькій газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung Ярослав Качинський сказав, що вітав би те, коли б ядерний потенціал Європи міг би скласти конкуренцію російському. Така програма, визнав він, вимагає гігантських витрат, тож її практичної реалізації він не очікує. Разом з тим, Качинський своїми висловами порушив своєрідне табу. Досі на цю тему лунали лише поодинокі голоси.

Нещодавно німецький депутат, християнський демократ Родеріх Кізеветтер (Roderich Kiesewetter) у коментарі агентству Reuters заявив, що Європа потребує власну систему "ядерного стримування" у разі, якщо США не будуть готовими забезпечити такий захист.

Британсько-французький щит?

"Те, що зараз розпочалися подібні дебати не є несподіванкою", - каже колишній голова Європейського оборонного агентства та чинний експерт Європейської ради із закордонних відносин (ECFR) Нік Вітні. Блискавична зміна політичної ситуації вплинула і на перегляд підходів до оборонної політики. Але наскільки реалістичною є ідея європейського ядерного стримування?

Ще 30 років тому Лондон і Париж тішилися б пропозиції стати захисниками континенту. "Але для цього потрібні інститути, які в ЄС сьогодні відсутні. До того ж, після виходу Великобританії з ЄС, сама лише Франція залишиться із атомною зброєю, придатною для того, щоби у "Час Ч" відірвати лапу російському ведмедю", - пояснює Вітні.

Аналітики з питань оборони вважають цю дискусію поки що далекою від практичної площини, однак не такою, що повністю позбавлена реалістичності. 

Хибний шлях?

"На жаль існує цілком конкретна загроза", - каже Ульріх Кюн (Ulrich Kühn) з Фонду Карнегі за міжнародний мир. Враховуючи прихід до влади у США Дональда Трампа, зрозуміло чому така дискусія набуває тепер сили. Разом з тим, Кюн вважає її "марною", адже є НАТО, а під американським патронатом віднедавна розміщені конвенціональні озброєння у Польщі та в країнах Балтії. Тож, на його думку, європейцям не варто робити різких рухів поки НАТО існує і живе. Кюн вважає таку пропозицію польського політика і непридатною для реалізації на практиці: "У розпорядженні Росії є 2000-3000 тактичних боєголовок", - зазначає він і пояснює, що для зрівняння балансу сил Європі необхідні були б величезні зусилля і не лише фінансові. Незрозумілим є і те, хто мав би натискати на червону кнопку? До того ж, більшість європейських громадян, включно з поляками, виступають проти нарощування потенціалу атомних озброєнь.

Додатковою загрозою Кюн вважає також те, що Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 1968 року фактично втратить силу, якщо Європа з нього вийде. "А це вже матиме далекосяжні наслідки для всього світу. Можуть з'явитися 55-60 нових членів "атомного клубу" - це жахливий сценарій", - наголошує аналітик. 

Натомість він радить європейцям зосередитися на тому, про що вже говорять роками: покращити співпрацю у сфері оборони та забезпечити себе конвенціональними озброєннями, які б підвищили обороноздатність континенту.

За посилення такої форми співпраці виступає і речник комітету оборони Європарламенту Міхаель Ґалер (Michael Gahler). "Маємо зробити те, що нам дозволено в межах Лісабонської угоди - налагодити структурну співпрацю", - каже він. З 203 мільярдів євро видатків на оборону - 26 мільярдів можна заощадити або переспрямувати на інші потреби, йдеться в одній із пропозицій Європарламенту, що стосується спільної оборонної політики. "Спільні закупівлі, спільні маневри і об'єднані структури" - все це в найближчих планах, каже Ґалер і пояснює, що вважає ядерну дискусію хибною. Хоча загроза від тактичної атомної зброї, зокрема, від комплексів "Іскандер" та "Бастіон", розміщених Росією у Калінінградській області, і є цілком реальною, "але ми не хочемо знову бути затягнутими у дебати про гонитву озброєнь 1980-их років", - каже він і додає, що політика Росії та США є на цей час цілковито непрогнозованою і цим дуже відрізняється від періоду кінця 1990-их. "Але цих (атомних, - Ред.) дебатів нам не варто починати", - вважає Галер.