У 2008 році Грузія, як сьогодні Україна, опинилася у стані воєнного протистояння із Росією. Війна протривала лічені дні, але привела до помітних змін у суспільних настроях. Вона вплинула, зокрема, й на медіасферу у країні. "Після війни зменшився вплив та популярність російського телебачення та й взагалі усього російського", - розповідає DW виконавча директорка Хартії журналістської етики у Грузії Тамар Рухадзе. До середини 2000-них років на грузинському телебаченні часто транслювалися фільми з російською озвучкою, численні кабельні оператори пропонували російські канали у своїх пакетах.

Ініціатива кабельних операторів

У 2008 році ситуація різко змінилася. Кабельні оператори домовилися між собою "вимкнути" російські канали."Під час війни держава не видавала жодних указів, але за неофіційною згодою трансляція російських каналів припинилася всюди. Не лише на телебаченні, але й в інтернеті", - розповів у розмові з DW юрист Інституту розвитку свободи інформації в Грузії Уча Сетурі.

Незалежний медіаексперт Звіад Корідзе називає цей крок "формально-добровільним актом" кабельних операторів, які відмовилися показувати канали інформаційно-пропагандистського характеру. "Із цього часу ОРТ та інші канали, які вели новинне мовлення, просто не включалися у пакети кабельних операторів. Спеціальної постанови з цього приводу не було", - пояснив експерт. Нейтральних російських мовників це рішення не стосувалося. "У мене вдома в той час не було жодного російського каналу, крім "Росія Культура" та RTVi", - згадує Корідзе.

Пропаганду, яка розпалює ворожнечу між людьми, потрібно звести до мінімуму, вважають експерти. Юрист Уча Сетурі розповідає, що грузинське медійне законодавство забороняє транслювати на території держави програми, які пропагують війну та закликають до насилля. На його думку, коли такі явища спостерігаються, держава має повне право вжити необхідних заходів.

Чи ефективна заборона?

Утім, коментуючи нинішню ситуацію в Україні, експерт зазначив, що простою забороною регуляторного органу відлучити від російських каналів громадян не вдасться. "Ті, хто хочуть дивитися російське ТБ, куплять собі супутникову антену або знайдуть трансляцію в інтернеті", - вважає Тамар Рухадзе. Набагато важливіше забезпечити людям вибір рівноцінних інформаційних платформ. До їхнього переліку мають увійти, у першу чергу, українські канали, які надають якісну та об'єктивну інформацію про події у регіоні та країні.

Крім того, їх можна доповнити інформаційними джерелами з Росії, які транслюють альтернативну точку зору. "Серед російських мовників є, наприклад, і опозиційний канал "Дождь". Якщо люди отримуватимуть інформацію з інших джерел, то будуть самі у стані відрізнити пропаганду від правди", - переконана експертка.

Своєю чергою Звіад Корідзе називає два інструменти, якими був зменшений вплив пропаганди з сусідньої держави "демократичним шляхом" в Грузії. По-перше, російські канали доступні небезкоштовно, ціни на пакети, до складу яких вони входять, різняться. "Якщо люди хочуть отримувати російські канали, нехай за них платять. А забороняти простим політичним рішенням, напевно, не дуже правильно", - зазначив він у розмові з DW. По-друге, держава свого часу заборонила компаніям, зареєстрованим за кордоном, отримувати ліцензію на мовлення в країні та працювати кабельними операторами, додає експерт.

Неприйнятна інтерпретація

І все ж заборону на трансляцію російських каналів у деяких пострадянських країнах вдається обходити. Наприклад, в Литві російські телепрограми досі ретранслює компанія Viasat. Вона зареєстрована у Швеції і на цій підставі ігнорує литовське законодавство. "У медійних колах стверджують, що до компанії залучений російський капітал", - розповіла DW професорка з публічної комунікації литовського університету Vytautas Magnus University Ауксе Бальчит'єн.

Литовський регулятор телерадіопростору вже неодноразово запроваджував тимчасову заборону на російські канали на території країни. Востаннє - після того, як на одному з них показали документальний фільм, який викривив події 13 січня 1991 року. У цей день радянська влада здійснила спробу насильницького повалення законної влади у Литві, яка напередодні проголосила незалежність. "У документальному фільмі стверджувалося, що напали не радянські війська, а литовські самі на себе. Наводилися думки так званих експертів тощо. Згідно з нашим законодавством,ц і події не можна було інтерпретувати у такий спосіб", - розповіла професорка.

Рішення Литви досі викликає дискусії у суспільстві. "Нашого регулятора звинувачують у тому, що заборона каналів порушує норми свободи слова", - розповідає Бальчит'єн. Утім, на її думку, такий крок пішов країні на користь. "Багато людей, звичайних глядачів, стали шукати альтернативні джерела інформації. Отримуючи кілька точок зору, вони стали сприймати інформацію критичніше", - розповідає експерт.

Мовлення українською та російською

Директорка Європейської мовної спілки і колишня очільниця фінського каналу YLE Анніка Ніберг в розмові DW висловила сподівання, що суспільний мовник, який має невдовзі з'явитися в Україні, мовитиме як українською, так і російською. "Так це організовано у Фінляндії. У нас є один концерн, а в його складі канали шведською та фінською, тобто двома найбільш вживаними мовами в країні", - розповіла медіаекспертка.

Дуже важливо, на її думку, щоб обидва канали входили до складу одного концерну та керувалися командою людей, у якій були б представлені обидві мовні спільноти. "Це непросто. У Фінляндії ми постійно дискутуємо про те, як ми подаємо ту чи іншу інформацію і чому одні й ті ж новини потрібно подавати по-різному шведською та фінською. Думаю, інформація має бути різною українською і російською також", - вважає Ніберг. На її думку, саме така організація мовника посприяє налагодженню діалогу і взаєморозуміння між українцями з різних регіонів.