Оскільки гооловні ринки збуту наркотиків - на Заході Європи та в Північній Америці, то питанням виробництва опіуму в Афганістані нещодавно займалася в Брюсселі така поважна організація як НАТО. Афганський міністр, відповідальний за боротьбу з виробництвом наркотика, Хабібулла Кадері, який теж приїхав до Брюсселя, говорив, що проблема полягає не в тому, щоб знищити посіви маку, а в тому, щоб запропонувати голодним селянам альтернативу для сільськогосподарського виробництва. Кореспондент "Німецької хвилі" Чем Сей побував не в Брюсселі, а в Східному Афганістані і на власні очі побачив, як живуть і чому вирощують наркотики місцеві селяни.

Чути кроки, Бізґін:

У-ух. Тора-Бора. Бум, бум!

У східноафганському селі Канді Баґх, де живе Бісмілла Бізґін, до гори Тора-Бора 15 кілометрів. На цій горі на кордоні з Пакистаном вже кілька років поспіль американські війська воюють з бійцями Аль-Каїди та талібами. Увесь світ знає гору Тора-Бора, яку довго бомбардували американці, а от про його рідне пуштунське село ніхто у світі нічого не чув, бідкається Бісмілла. Селяни тут мріють лише про воду, і для них Тора-Бора означає "вода". Бо вода в їхнє село тече саме з цієї гори. Але вже вісім років поспіль на Тора-Бора не йдуть дощі. Земля перетворилася на порох. У річищі теж лише пісок. Дерева, поля, на яких раніше росли бавовник, пшениця й городина, повисихали.

Великий собака охороняє єдиний водяний насос у селі - найдорожче, що є в селян. Через посуху рівень підземних вод опустився до 90 метрів. Качати воду з глибини - дороге задоволення. Через брак води селяни покидали свої поля. Залишилося лише поле Бісмілли Бізґіна. Говорить сільський лікар Абдельсалам Шамс:

Раніше кожний вирощував щось інше. Нині всі обробляють лише одне спільне макове поле - все через засуху. Інші продукти не покривають витрат на воду. Тому ми не можемо вирощувати бавовник, пшеницю чи кукурудзу.

Єдине, що дає гроші на воду, а відтак на життя - це опіумний мак, вони можуть вижити лише завдяки йому, кажуть селяни. І підраховують свої доходи й витрати. У підсумку залишаються 10 тисяч афґані, в перерахунку 200 євро - на цілий рік. На багато багатодітних родин.

Заїжджі європейці та американці говорять, що головну вигоду від торгівлі опіумом одержують не селяни, а перекупники: польові командири, губернатори, навіть міністри. Навіть коли посіви опіумного маку знищують, це мало відбивається на їхньому бізнесі - просто ціни зростають. Значно більше потерпають селяни. Як мовиться, поки гладкий схудне, худий помре. Хоча експерти й застерігають від цього, але на Заході - в Брюсселі та Вашингтоні - посилюється тиск: опіумні плантації треба знищувати. А от що вирощувати замість маку, ніхто сказати не може.

Опіум, -

- говорить Бісмілла Бізґін і показує на маленьку кволу рослинку на узбіччі поля. Це все, що залишилося від його врожаю. Решту тракторами винищили якісь люди у формі, обурюється він. Разом з ними були і чотири європейця в цивільному, розповідають селяни. Хто були ці люди і хто їх послав, ніхто в селі сказати не може. Команда, яка винищувала мак, обійшлася з селянами не надто делікатно: їх побили, їм погрожували. Перед тим, як поїхати геть, військові сказали: якщо ви наступного разу не покажете нам інші приховані плантації, ми поламаємо вам ноги.

У Кабулі ніхто не хоче взяти на себе відповідальність за такі нальоти - ні уряд президента Карзая, ні американські війська. Карзай завжди дуже енергійно виступав проти винищення посівів опіумного маку. Такі акції, як от у селі Канді Баґх, підривають довір"я до президента навіть серед тих афганців, які прихильно до нього ставляться. Приміром таких, як Бісмілла Бізґін:

У нас багато проблем, у нас нема чого їсти - ні пшениці, ні борошна. Ми віддали свої голоси президенту Карзаю, а він наказав винищити наші поля, як тільки його обрали.

Таке зростаюче невдоволення кабульським урядом - головна тривога найвищого політичного представника НАТО в Афганістані Хікмета Четіна. Цей турок застерігає від помилок у боротьбі з вирощуванням наркотичної сировини, бо це може призвести до війни на Гіндукуші між селянами та західними, зокрема німецькими, солдатами. Війни, яку не можна буде виграти, наголошує НАТОвський офіцер.

Недалеко від Канді Баґх, в неприступних схованках довкола Тора-Бора, сидять таліби і чекають на свій шанс. І він, можливо, не так вже й далеко, як декому здається. Чимало пуштунських селян вже згадують ті часи, коли під час правління талібів обстановка була стабільною. Їхні консервативні пуштунські традиції тоді поважалися і оберігалися. Селяни втомилися від війни - але в них зріє гнів. Хто відбирає в них основи до існування, той штовхає їх до лав фундаменталістів.