Як живуть німці в умовах пандемії коронавірусу? DW зв'язалася з жителями західнонімецької землі Північний Рейн - Вестфалія і попросила їх розповісти свої "карантинні" історії.

"Самотність мене вбиває"

Пенсіонер Герберт Тайхерт (Herbert Teichert) тільки з сумом зітхає, проїжджаючи повз оповитий зеленню колоритний фахверковий будинок, що розташувався на одній з вуличок в старому центрі Гюрта - містечка біля Кельна. У цій будівлі розташований його улюблений ресторанчик - місце, де можна смачно поїсти і в затишній атмосфері зустрітися з друзями. Герберт - постійний гість тут іще з молодих років. Під час локдауну на вхідних дверях висіла вивіска: "Зачинено на карантин через епідемію коронавірусу".

"Я й уявити собі не міг, що в мирний час на нас чекає така доля - що життя завмре, і ми змушені будемо сидіти по домівках. Самого коронавірусу я не боюся, а от майбутньої рецесії дуже остерігаюся. Вже не кажучи про самотність: вона мене вбиває", - зізнається чоловік, який уже вісім років як на пенсії.

68-річний колишній далекобійник, а згодом водій автобуса не перебуває в шлюбі й не має дітей. І це був усвідомлений вибір: Герберт хотів на повну насолоджуватися життям і не обтяжувати себе "зайвою відповідальністю". Зате друзів і приятелів у нього завжди було море - ще й тому, що він з молодості захоплювався мотоциклами і був членом братства байкерів. Та і залицяльниць Герберту не бракувало. Високий, статний байкер, який, до того ж, завжди вирізнявся щедрістю і вмів красиво залицятися, був популярний серед жінок.

Читайте також: Експеримент в німецькій школі: здав тест на коронавірус - іди на урок

"Я любив жити красиво. Шалені поїздки на мотоциклах, ресторани, рок-концерти, подорожі до різних країн, численні романи, - це завжди було моєю стихією. На щастя, моя зарплата і залишений батьками спадок це дозволяли. Але молодість минула непомітно, і тепер я один - з букетом хвороб, до яких може додатися ще й коронавірус", - з сумом посміхається Герберт.

Утім, побоювання щодо коронавірусу колишній байкер вважає перебільшеними, а карантинні заходи - надмірними. Він ніяк не може змиритися з тим, що так довго був позбавлений можливості спілкуватися зі старими друзями, і йому годинами доводилося просиджувати біля відчиненого вікна в надії, що з'явиться який-небудь перехожий і можна буде, нарешті, відвести душу і поговорити.

"Пристосуватися можна до будь-якої ситуації"

У 60-річного підприємця Дітера Пауельса (Dieter Pauwels) дві дочки - 21-річна Лоретта (Loretta) і 18-річна Алін (Aline). Старша вже деякий час живе окремо, а ось молодшій судилося завжди бути під батьківським крилом.

Справа в тім, що у Алін синдром Ангельмана - дуже рідкісне і важке генетичне захворювання, для якого характерні безпричинний сміх, затримка розумового розвитку, порушення сну, хаотичні рухи. Дівчинка не в змозі ні самостійно пересуватися, ні розмовляти, ні по-справжньому концентрувати увагу. До того ж, у неї трапляються епілептичні напади.

Проте, батькам вдалося знайти баланс. Вони влаштували Алін в хорошу спецшколу, де дівчинка соціалізувалася і багато чого навчилася. Але через пандемію школа закрилася, і тепер Алін вдома з мамою Петрою.

"Дружина цілий день проводить з Алін і робить все для блага дочки - гуляє з нею, слухає музичні твори, робить гімнастику і масаж, проводить сеанси лікувальної верхової їзди (ми спеціально для цього придбали коней). І при цьому вона, як і раніше, встигає допомагати мені з бізнесом. Дивуюсь, як їй все це вдається", - з гордістю каже Дітер.

Читайте також: Німецький експерт про те, що чекає на ринок праці

Коли підприємець після нелегкого робочого дня приходить додому, він не лягає на улюблений диван, а спішить підмінити свою Петру - щоб вона відпочила, почитала або позаймалася спортом. А потім вся родина збирається за столом на терасі - обмінятися новинами, повечеряти, випити по склянці вина.

"Пристосуватися можна до будь-якої, навіть складної, ситуації - в тому числі, і до карантину. Головне при цьому - любити життя і мати міцну, надійну сім'ю", - переконаний Дітер Пауельс.

"Від відчаю у мене опустилися руки"

Для співробітниці реабілітаційного центру, 37-річної матері-одиначки Анни Баєр-Буртшайдт (Anna Beyer-Burtscheidt) карантин через пандемію коронавірусу став громом серед ясного неба. З дитячого садка, куди ходить її чотирирічна дочка, раптом прийшов електронний лист. Повідомили про те, що дитсадок закривається на невизначений час. Що ж робити?

"Мені нічого не залишалося, як подати заяву на відпустку. І раптом - наступна новина: через коронавірус у нас скорочують штат - в тому числі, і моє робоче місце. Для мене це був шок. Мій колишній чоловік живе в іншому місті, і на його підтримку розраховувати не доводиться. Батьки теж в кількох десятках кілометрів звідси. До того ж, у них своя аптека. Її просто так не покинеш!" - розповідає Анна.

Від відчаю у неї опустилися руки. І тут - приголомшлива новина: Анні запропонували працювати в іншій філії її роботодавця в сусідньому місті. Правда, це додаткова година їзди, зате - робота зберігається. Але що робити з донькою?

"На щастя, в дитячому садку, куди ходить моя дочка, створили чергову групу - спеціально для дітей працівників сфери охорони здоров'я. Тож усе закінчилося благополучно, і я змогла зітхнути з полегшенням", - говорить Анна.

"Спільне проведення часу - це не тільки ніжність і любов"

Лікарці Марай (Marei) та її чоловікові, проєктному менеджеру Крістофу К. (Christoph K.) трохи за 30, а у них вже п'ятеро дітей. Всі - хлопчики. Вік - від 5 до 12 років.

"Коли оголосили карантин, а дитсадки і школи закрилися, ми з Крістофом схопилися за голову: хто буде займатися дітьми? Але нам пощастило: чоловікові дозволили працювати з дому. Та й я працюю неповний робочий день. Проте, складнощів - хоч греблю гати", - ділиться Марай.

За її словами, поєднувати дім і роботу зовсім непросто. "Спільне проведення часу - це не тільки ніжність і любов, задушевні бесіди і приємні трапези в колі сім'ї. Це ще й напруга, втома, емоційне вигорання. Адже діти мають властивість перевертати все з ніг на голову. Тому правильна організація - наше все", - сміється Марай.

Жінка розповідає, що вони з чоловіком намагаються стежити за тим, щоб у дітей часто змінювалися заняття: зробив уроки - допоможи по дому, допоміг по дому - пограймо в настільну гру або подивімося мультик. А настали вихідні - ходімо гуляти в ліс.

"Окрема тема - це навчання. Адже карантин карантином, а його ніхто не скасовував. Скажу відверто: дистанційне навчання може бути страшнішим за вірус. Раніше відправила дитину до школи - там її і вчити будуть, і доглянуть за нею. А зараз весь тягар на плечах батьків. Але ми поки справляємося", - не без гордості зізнається багатодітна мама.