Відслідковувати порушення швидкості водіями у Німеччині почали ще півстоліття тому. У січні 1957 року на дорогах Німеччини почав використовуватися радар-піонер - VRG2. А так виглядала тодішня форма західнонімецьких поліцейських. На фото - директор музею поліції в місті Зальцкоттен позує біля історичного приладу.

З кінця 1950-х років прилади фіксації перевищення дозволеної швидкості почали застосовувати "мобільно", тобто в різних неочікуваних місцях, аби виловлювати порушників на гарячому. Причина - зростання кількості загиблих внаслідок ДТП у Західній Німеччині до 13 тисяч на рік. На фото - пересувний радар у Гамбурзі 1958 року.

Багато німецьких автолюбителів від початку зненавиділи прилади, адже вважали право на "вільну їзду для вільних громадян" одним з основних. Які тільки коментарі не лунали на адресу поліції за застосування приладів: практику називали і "дуриловом", і "грабунком", а поліцейських - "бандитами-розбійниками".

Сьогодні по всій Німеччині встановлені понад 1800 стаціонарних приладів фотофіксації перевищення швидкості, які в народі називають "шпаківнями". Водії й сьогодні не приховують свого гніву на прилади. За той час, поки вони існують, прилади вже не раз підпалювали, спилювали, заклеювали скотчем.

Як "протиотруту" від кмітливості водіїв-вандалів поліція в Німеччині дедалі частіше застосовує невеликі й легкопересувні прилади, як, наприклад, такі лазерні прилади виміру швидкості. Та яку б техніку поліцейські не застосовували, за останні 60 років їм вдалося не лише впіймати чимало порушників, але й зафіксувати на фото численні курйозні моменти.

Один із курйозів камери зафіксували 5 грудня 1998 року в Мюнхені - в переддень католицького Дня святого Миколая. За кермом - Миколай власною персоною, та ще й разом зі своїм напарником Крампусом - тим, що карає в Німеччині неслухняних дітей. Mercedes перевищив дозволену швидкість у 50 кілометрів на годину лише на 10. Очевидно, отримавши знижку на "святість", порушники відбулися лише попередженням.

2002 року в тенети радарів на одному з німецьких автобанів потрапив водій іншого Mercedes, який, очевидно, не бачив нічого такого в тому, щоб швиденько переглянути папери на швидкості 140 кілометрів на годину. Небезпечна справа, якщо врахувати, що за секунду машина проїжджає близько 40 метрів.

Що не змінилося за 60 років, так це кінець кожної історії гонщиків-любителів: за порушення ПДР їм, як правило, доводиться платити. Держава від цього лише радіє: щорічно по всій країні в такий спосіб збирають сотні мільйонів євро. Розмір штрафів починається від 10 євро в межах населених пунктів та 15 євро - поза межами. За перевищення на 70 кілометрів на годину доведеться викласти мінімум 600 євро.

Після серії аварій зі смертельними наслідками, спричинених незаконними автоперегонами, влада ФРН значно посилила покарання за них. Новий закон карає організаторів та учасників перегонів не тільки за участь, а й за запрошення долучитися до автогонок, зокрема, поширені в інтернеті. Порушникам загрожує до двох років ув'язнення або штраф.

Значно вищі штрафи та серйозніші покарання застосовують, якщо учасники незаконної автогонки поставили під загрозу життя людини або завдали шкоди її особистим речам. Якщо ж перегони призвели до смерті чи нанесення тяжких травм, їхнім учасникам загрожує позбавлення волі строком до 10 років.

Відслідковувати порушення швидкості водіями у Німеччині почали ще півстоліття тому. У січні 1957 року на дорогах Німеччини почав використовуватися радар-піонер - VRG2. А так виглядала тодішня форма західнонімецьких поліцейських. На фото - директор музею поліції в місті Зальцкоттен позує біля історичного приладу.

З кінця 1950-х років прилади фіксації перевищення дозволеної швидкості почали застосовувати "мобільно", тобто в різних неочікуваних місцях, аби виловлювати порушників на гарячому. Причина - зростання кількості загиблих внаслідок ДТП у Західній Німеччині до 13 тисяч на рік. На фото - пересувний радар у Гамбурзі 1958 року.

Багато німецьких автолюбителів від початку зненавиділи прилади, адже вважали право на "вільну їзду для вільних громадян" одним з основних. Які тільки коментарі не лунали на адресу поліції за застосування приладів: практику називали і "дуриловом", і "грабунком", а поліцейських - "бандитами-розбійниками".

Сьогодні по всій Німеччині встановлені понад 1800 стаціонарних приладів фотофіксації перевищення швидкості, які в народі називають "шпаківнями". Водії й сьогодні не приховують свого гніву на прилади. За той час, поки вони існують, прилади вже не раз підпалювали, спилювали, заклеювали скотчем.

Як "протиотруту" від кмітливості водіїв-вандалів поліція в Німеччині дедалі частіше застосовує невеликі й легкопересувні прилади, як, наприклад, такі лазерні прилади виміру швидкості. Та яку б техніку поліцейські не застосовували, за останні 60 років їм вдалося не лише впіймати чимало порушників, але й зафіксувати на фото численні курйозні моменти.

Один із курйозів камери зафіксували 5 грудня 1998 року в Мюнхені - в переддень католицького Дня святого Миколая. За кермом - Миколай власною персоною, та ще й разом зі своїм напарником Крампусом - тим, що карає в Німеччині неслухняних дітей. Mercedes перевищив дозволену швидкість у 50 кілометрів на годину лише на 10. Очевидно, отримавши знижку на "святість", порушники відбулися лише попередженням.

2002 року в тенети радарів на одному з німецьких автобанів потрапив водій іншого Mercedes, який, очевидно, не бачив нічого такого в тому, щоб швиденько переглянути папери на швидкості 140 кілометрів на годину. Небезпечна справа, якщо врахувати, що за секунду машина проїжджає близько 40 метрів.

Що не змінилося за 60 років, так це кінець кожної історії гонщиків-любителів: за порушення ПДР їм, як правило, доводиться платити. Держава від цього лише радіє: щорічно по всій країні в такий спосіб збирають сотні мільйонів євро. Розмір штрафів починається від 10 євро в межах населених пунктів та 15 євро - поза межами. За перевищення на 70 кілометрів на годину доведеться викласти мінімум 600 євро.

Після серії аварій зі смертельними наслідками, спричинених незаконними автоперегонами, влада ФРН значно посилила покарання за них. Новий закон карає організаторів та учасників перегонів не тільки за участь, а й за запрошення долучитися до автогонок, зокрема, поширені в інтернеті. Порушникам загрожує до двох років ув'язнення або штраф.

Значно вищі штрафи та серйозніші покарання застосовують, якщо учасники незаконної автогонки поставили під загрозу життя людини або завдали шкоди її особистим речам. Якщо ж перегони призвели до смерті чи нанесення тяжких травм, їхнім учасникам загрожує позбавлення волі строком до 10 років.

Відповідно до результатів дослідження компанії Inrix, за кількістю штрафів за неправильне паркування на душу населення перше місце у Німеччині посідає Штутгарт - 1,5 штрафа в рік. Далі в першій п'ятірці - Франкфурт-на-Майні (1,39 штрафа на душу населення), Кельн (1,34), Берлін (1,29) і Дюссельдорф(1,15).

Загальні суми таких штрафів у великих містах складають мільйони євро на рік. Наприклад, у Гамбурзі - близько 20 мільйонів євро, в Берлині - приблизно 35 мільйонів євро, в Лейпцизі - 4,5 мільйона євро.

У великих містах машини часто зупиняються або паркуються на велосипедних доріжках. Цьому велосипедистові у Кельні така ситуація набридла. Він вирішив відповісти на неповагу "взаємністю": залишив свій транспортний засіб на проїжджій частині, повісивши плакат "Ненадовго до пекаря".

Велосипедистам часто доводиться йти на небезпечні маневри, щоб об'їхати автомобілі, залишені на їхніх доріжках чи в другому ряду.

Водій цього седану преміум-класу в Дюссельдорфі вирішив, що трамвай зможе його об'їхати.

На цій вузькій вулиці в Берліні неправильно припарковані машини зашкодили проїзду пожежного автомобіля.

Евакуатор у Німеччині - дороге задоволенння. Його послуги можуть коштувати 200 євро. Якщо пощастить - 100 євро. І це на додачу до сплати за час, проведений авто на штрафному майданчику, і самого штрафу за неправильне паркування.

Такий паркувальний диск (Parkscheibe) має бути в кожній машині. Головне - не забувати ним користуватися, якщо цього вимагають знаки.

Цю фотографію зробили під час акції проти порушників правил паркування у Гайдельберзі, де один проти правил залишений автомобіль обліпили клейкими листочками для нотаток.

Під час акції протесту проти неправильного паркування в Берліні як підручний засіб використали балончик зі збитими вершками. Важливо використовувати матеріали, які легко видалити, не пошкодивши авто. Інакше доведеться відповідати за заподіяння шкоди чужому майну.

Про якість німецьких доріг ходять легенди. Навіть до найбільш віддалених селищ прокладений якісний асфальт, не кажучи вже про великі міста. Мінімальний вік для отримання водійських прав - 17 років, але не можна їздити без супроводу дорослих, допоки вам не виповниться 18.

За даними Німецького клубу автомобілістів (ADAC), торік на німецьких автобанах було зареєстровано на чотири відсотки більше заторів, ніж у 2016-му. У середньому щодня формувався затор загальною протяжністю майже 4 тисячі кілометрів. Причина - не збільшення кількості автівок, а численні ремонтні роботи. Тож, виїжджаючи на автобан, будьте готові до тривалого очікування, особливо довкола міст.

Навіть під час їзди на великій швидкості декому часом здається, що інші їдуть не достатньо швидко. Особливо нахабні водії під’їжджають максимально близько і, мигаючи фарами, намагаються зігнати зі смуги. Ліва смуга має використовуватися лише для обгону, тому не дозволяйте себе тероризувати!

Обережно, радар! Камер, які фіксують порушення правил руху, дуже багато в Німеччині - як на автобанах, так і в містах. Ненависні для водіїв пристрої встановлені обабіч дороги, але, на жаль, часто їх помічають лише тоді, коли вже занадто пізно. У цьому випадку ви отримаєте "лист щастя" - з вашим фото за кермом.

Під час руху заборонено не лише розмовляти, але навіть тримати мобільний телефон в руці. Якщо вас спімають, це може коштувати до 100 євро та штрафні бали, які нараховують за порушення ПДР. Якщо під час розмови по телефону ви створюєте аварійну ситуацію, це обійдеться іще дорожче - аж до втрати прав на деякий час. Штрафи посилили у 2017 році.

Не менш суворо карається і блокування автомобілів рятувальних служб. Під час заторів та аварій водії мають залишати шлях для авто швидкої допомоги, поліції та пожежних. Так званий "рятувальний коридор" має бути між крайньою лівою та сусідньою смугами. Той, хто не дотримується цього правила, ризикує отримати штраф у 200 євро та бали за порушення.

У разі аварії або поломки автомобілісти мають встановити оранжевий попереджувальний трикутник за кілька метрів позаду авто та вдягнути куртку люмінісцентного кольору. Усе це, а також аптечка, зокрема, з бинтами, мають бути у водія завжди.

У Німеччині водіям-початківцям та професійним водіям взагалі заборонено вживати алкоголь. Для всіх інших автомобілістів діє обмеження у 0,5 промілe. Для велосипедистів - до 1,6 проміле. Суми штрафів - від 500 євро і вище. Тож краще взагалі утриматися від алкоголю перед поїздкою.

Зимові шини або універсальні шини є обов’язковими в Німеччині, щойно на дорогах з’являється лід, сніг або бруд. Це може статися у період з жовтня до Великодня. Поїздки на зледенілій дорозі без потрібних шин можуть обійтися дорого. У разі ДТП через це можна навіть втратити страховку.

Найкраща порада для водіння на німецьких дорогах та автобанах - жодної метушні! Не поспішайте і не перенапружуйте себе. У Німеччині добре розвинена мережа громадського транспорту. Тож перед поїздкою подумайте: варто їхати на машині чи краще розслабитися у потязі?

Хоч репутація провідних автовиробників Німеччини і підмочена "дизельним скандалом", їхні продажі далі зростають. На німецькі авто припадає майже дві третини ринку ФРН. Вони й далі залишаються чоловічою справою: лише кожен третій автомобіль належить жінці. Ця статистика не змінилася за останні десять років.

У Німеччині легкові автомобілі на дорогах стабільно старішають. Десять років тому середній вік автівки складав 8,1 року, у 2017-му стрибнув до історичного максимуму в 9,3 року. Та й фанатизмом щодо машин німці не вирізняються попри свій імідж: ФРН лише 20-та країна у світі за кількістю авто на душу населення. Для порівняння, у США, які займають третє місце, на 10 осіб припадає вісім автомобілів.

Близько 600 тисяч легкових автомобілів - 1,3 відсотка від усіх авто - вважаються в Німеччині олдтаймерами, їм більше 30 років. 380 тисяч із них мають "історичні" номерні знаки - на знак того, що транспортний засіб "зберіг оригінальний вигляд свого часу".

Моторизація населення Німеччини зростає. Станом на початок 2017 року в ФРН із майже 83-мільйонним населенням було зареєстровано 45,8 мільйона пасажирських автомобілів. Тобто на тисячу людей - 684 авто. Сьогодні в Німеччині уп'ятеро більше машин, аніж півстоліття тому. Тоді автобанами їздили близько дев'яти мільйонів автомобілів.

Середній вік пасажирських авто в Німеччині коливається в різних федеральних землях. У Бранденбурзі, приміром, вони найстаріші, аж під 10 років. Новенькі ж авто, що не дивно, у Баварії, на батьківщині BMW. Баварський Мюнхен разом із Франкфуртом-на-Майні лідирує серед міст за "молодістю" авто, пасе задніх Дуйсбург (12,2 року).

Кількість авто з бензиновими двигунами у ФРН залишається стабільною останні десять років, тоді як їхня частка скорочується: у 2017 році вона знизилася до двох третин від усіх автомобілів. Із дизелем ситуація протилежна: кількість таких машин з 2008 року виросла з 10 мільйонів до 15 мільйонів. Електромобілі й гібридні авто разом ледь утримують частку в піввідсотка - близько 200 тисяч авто.

А він все їде та їде... З конвеєра зійшов 21 мільйон таких автомобілів. "Жук" - найвідоміше авто в світі. З 1938 до 2003 року цю модель випускали лише з незначними варіаціями у дизайні. Нерідко ця машина з'являлася і на кіноекрані.

Те, що ці часто яскраво розмальовані бусики стали символом для цілого покоління хіпі, VW спочатку не дуже подобалося через іміджеві міркування. Але на виробництві це не позначилося: VW продав понад 10 мільйонів своїх мікроавтобусів, 1,8 мільйона - моделі T1. Вони теж нерідко з'являлися в кіно, але в ролях другого плану.

Цей триколісний аеродинамічний міні-кар, що розганявся до швидкості 90 км/г, яскраво нагадує про авіаційне минуле виробника Messerschmidt. Колись на баварському заводі Messerschmidt випускали літаки, але після Другої світової війни цехи спорожніли. Та автомобільна історія Messerschmidt була нетривалою - вже з 1956-го року підприємство знову сфокусувалося на літаковиробництві.

Назвисько "крила чайки" цей автомобіль отримав за свої виразні двері. З цією моделлю Mercedes 1952-го року неочікувано повернувся до виробництва спортивних легких автомобілів. Після перемоги на автоперегонах 24 години Ле-Мана та у Мексиканських дорожніх автоперегонах автовиробник вирішив налагодити серійне виробництво.

За загальним визнанням, ця модель хоч і не потягла на гоночну, але між 1955 та 1962 роками сприяла фінансовому успіхові BMW. Доступна за ціною та практична Isseta мала перероблений двигун від мотоцикла. Для економії місця водій потрапляв всередину через передні двері, де містилося і кермо.

Ще один культовий мікромобіль - Гогго, який отримав свою назву на честь онука глави фірми Hans Glas GmbH. У цьому автомобілі могли розміститися водій та троє пасажирів. Принаймні в теорії, адже на 1,60 метрах сильно не розгуляєшся. Особливої популярності ці машини набули через те, що ними могли користуватися володарі прав на керування мотоциклом.

Ця модель із 50-річною історією випуску теж належить до найулюбленіших і найбільш упізнаваних. Великі фари та модернізований під потреби швидкісного руху кузов відразу впадають в очі.

Телефон, кондиціонер та холодильник: 600-й Мерседес був справді люксовим лімузином 1960-их і 1970-их. Список його відомих пасажирів нескінчений: на цьому лімузині пересувалися Папа Римський, генсек КПРС Леонід Брежнєв, Джон Леннон та Елізабет Тейлор. Але для уряду ФРН він виявився занадто дорогим. Тож його лише винаймали під потреби офіційних візитів.

Ця східнонімецька легенда, своєрідний аналог західнонімецького "жука" - дешевий у виробництві автомобіль для мас. На німецьких дорогах і досі можна зустріти близько 33 тисяч цих НДРівських олдтаймерів. За одну ніч вони зажили слави і на Заході, коли під оплески та сльози малолітражки одна за одною перетинали німецько-німецький кордон після падіння Берлінського муру.

"Байдуже лімузин, комбі чи купе - найсексуальніше авто це Kadett B", співав колись німецький панк-гурт WIZO. Понад 2,7 мільйона проданих автомобілів цієї моделі забезпечили йому місце у списку легенд німецької автоіндустрії. Opel ще до своїх конкурентів з VW почав рекламувати цю модель архипростим гаслом "Авто".

Цей автомобіль, названий на честь фортеці Вартбург в східнонімецькому місті Айзенах, був експортним обличчям Німецької Демократичної Республіки. Їх продавали в Угорщину і навіть у Великобританію. Натомість у Західній Німеччині машина користувалась нульовим попитом - це була в тому числі й політична позиція західнонімецьких громадян.

Автомобіль NSU Ro 80 вперше був обладнаний роторним бензиновим двигуном, відомим також як "двигун Ванкеля", названий на честь винахідника Фелікса Ванкеля. За свою сучасність ця модель навіть отримала звання "Автомобіль року". Але недостатні тестування моделі далися незабаром взнаки: виробникові довелося проводити масові заміну несправних двигунів, а модель згодом безславно зняли з виробництва.

Вельми простий з вигляду седан серії 8 був водночас і найшвидшим. Він міг розганятися до швидкості 130 км/год. До 1972 року, коли з конвеєра вийшов останній автомобіль цієї моделі, його володарями стали понад 1,9 мільйона автолюбителів. І досі це один з улюбленців автоколекціонерів.

"Краще тільки літати" - під таким гаслом німецький Opel рекламував свою відповідь американським маслкарам. І справді, ця модель - мрія автолюбителя, а його дизайн чимось нагадував контури пляшки Кока-Коли, що оцінили й у самих США. Автомобіль реалізовувався за ціною 10 тисяч німецьких марок.

Цей задньопровідний задньомоторний позашляховик спочатку розроблявся для потреб західнонімецького Бундесверу, але виявився популярним серед молоді й навіть отримав назвисько "кур'єрський". Його спартанський салон пропонував мінімум комфорту, але водіям він полюбився через складний дах, що перетворював його у кабріолет. Помітили його і на ринку США.

Взагалі цю модель планували як спортивне авто середнього класу. Але цей автомобіль відразу ж здобув популярність серед молодих хуліганів. Яких тільки анекдотів не розповідали про цю машину та її не дуже культурних водіїв! 1991 року режисер Бернд Айхінґер увічнив цю машину в комедії "Манта манта". У другій ролі знімався ніхто інший, як Тіль Швайгер.

Здається ця модель була на ринку завжди, але насправді вперше з'явилась тільки 1974 року. Автомобіль вважають законним наступником "жука" - дуже спортивний та заощадливий як для компактної машини. А в часи нафтової кризи 1970-их ощадливість - вагомий аргумент. Його популярність навіть перевершила очікування виробника. Кабріолет-версію цієї моделі ніжно називали "кошиком з полуницею".

Модель зі системою повного приводу для кращого маректингу вирішили назвати італійським словом Quattro. За чотири роки з'явилась і дещо модифікована спортивна версія Quattro Sport. З конвеєра їх зійшло лише 220 штук - справжня колекційна модель. Оригінальна ж модель вийшла у кількості 11 тисяч одиниць.

Колись це була бензозаправка. Зараз - житловий будинок. Майже 13 тисяч кілометрів об'їздив кельнський фотохудожник Йоахім Ґіз, щоб зафіксувати на плівці маленькі ретро-заправки, що збереглися на заході Німеччини з повоєнних років. Його роботи представлені на виставці "Abgetankt" (що можна перекласти як " ті, що вийшли з ужитку") в Дюссельдорфському Будинку архітекторів.

За часів західнонімецького "економічного дива" бензоколонки ще не будували за типовими проектами. Таким чином, практично кожна була оригінальною. Лише деякі з цих пам'яток історії, архітектури та дизайну збереглися до наших днів. На знімку - колишня бензоколонка в Ессені, що перетворилася в торговий міні-комплекс. Тут продаються хліб і булочки, сосиски і шаурма, солодощі та напої.

Яскраві вітрини, приємна музика, спокусливий запах гамбургерів. І ностальгічна архітектура. Ресторан швидкого харчування Burger King годує гамбургерами і смаженою картоплею-фрі в будівлі старої бензоколонки в Бохумі.

Тут продають колісні диски і покришки. І лише старожили пам'ятають, що свого часу це була бензоколонка. Фотограф Йоахім Ґіз доклав чимало зусиль до того, щоб відшукати подібні релікти: збирав відомості у місцевих жителів, вивчав старі довідники та плани міст.

Тут пригощають смаженими сосисками, з гострим соусом на основі кетчупу або томатної пасти, посипаним приправою каррі. Currywurst - найпопулярніша з безлічі німецьких сосисок. При чому покуштувати її тут можна, не виходячи з машини. На даху ресторанчика Curry-Drive-In в Фірзені встановлений старий, як і сама будівля колишньої бензоколонки, кадилак.

Цей наповнений світлом "акваріум" можна побачити на одній з площ Дорстена. У колишній автозаправці відкрито маленький бар. Кожен столик у ньому - біля вікна. У теплу пору року можна посидіти і на терасі. 48 тисяч оригінальних маленьких бензозаправок налічувалося в 1960-ті роки в Німеччині. До наших днів збереглося 14 тисяч, і лише деякі з них - у початковому вигляді.

Зазвичай Йоахім Ґіз фотографував старі автозаправки ввечері, коли починало сутеніти. Це підкреслювало ностальгічну атмосферу і дозволяло виділити довкілля - свого роду контекст, надзвичайно важливий для фотохудожника.

Цей маленький, майже іграшковий будиночок - майстерня з ремонту старих, але дуже дорогих автомобілів, так званих "олдтаймерів", на околиці Кельна.

Придорожні церкви в Німеччині будують з давніх-давен. Зараз на швидкісних німецьких автомагістралях налічується чотири десятки таких храмів. Зображена на знімку капличка обладнана вже в наш час у будівлі колишньої автозаправки.

Поголитися, постригтися, та ще й насолодитися образотворчим мистецтвом можна під дахом колишньої автозаправної станції в Гальфері. Тут працюють і перукарня, і маленький виставковий зал.

Загалом, близько 300 фоторобіт увійшли до альбому Йоахіма Ґіза "Abgetankt". Це не означає, що проект завершено. Кельнський фотохудожник має намір продовжувати пошук старих бензоколонок - тепер вже й на сході Німеччини.