"На мої семінари приходять студенти зі школи і не знають, що таке Бабин Яр, Хатинь, що таке спалені білоруські села", - скаржиться дослідниця історії Східної Європи з Боннського університету Катерина Махотіна. Її нарікання поділяють й інші історики: в Німеччині мало знають про злочини, скоєні нацистами, які розв'язали на сході Європи війну спочатку проти Польщі, а потім - проти Радянського Союзу, впевнені вони.

Залишилося "мало візуальної пам'яті про те, що відбувалося на схід від Аушвіца", вважає Махотіна. У центрі Берліна стоїть великий меморіал жертвам Голокосту, але немає пам'ятника полякам, українцям, росіянам, білорусам та жителям балтійських країн, які стали жертвами однієї з найжахливіших в історії людства війн.

Не всі злочини нацистів пам'ятають однаково добре

Чому так сталося, чи може виправити ситуацію створення нового пам'ятника в Берліні, і якщо так, то яким він має бути? Цим питанням була присвячена відкрита дискусія, яка відбулася 28 травня в Боннському університеті. "Ми всі в Німеччині знаємо про масове вбивство у французькому селі Орадур (нацисти зруйнували село 10 червня 1944 року і вбили там понад 600 жителів - Ред.), - навів приклад професор Мартін Шульце Вессель (Martin Schulze Wessel). - Але в тій же Білорусі було близько семи тисяч таких зруйнованих сіл".

За словами Весселя, історика Мюнхенського університету імені Людвіга Максиміліана, часом навіть фахівці з історії регіону не знають багатьох подробиць. Дочки професора, за його словами, детально вивчають у школі епоху націонал-соціалізму в Німеччині. Однак на заняттях мало уваги приділяється подіям на Східному фронті, як називали в гітлерівській Німеччині те, що в СРСР отримало назву "Великої вітчизняної війни".

Чому так вийшло?

Такий стан справ викликає занепокоєння у фахівців з історії Східної Європи і примушує їх замислюватися про те, чому так сталося. Історики висувають різні пояснення. З одного боку, свій слід залишила епоха "холодної війни", кажуть вони, коли контактів між країнами було мало. З іншого, свою роль міг відіграти той факт, що Голокост виявився добре представленим у книгах і фільмах, на відміну від війни на сході Європи. Частково пояснення можна шукати в мінливій ​​культурі пам'яті самих постраждалих народів, каже Шульце Вессель, наводячи як приклад російське суспільство, де останнім часом дедалі більше заведено робити акцент на героїчно-тріумфальній стороні конфлікту.

Якогось злого умислу або спроби замовчування в Німеччині злочинів нацистів на сході Європи історики не бачать: зрештою, злочини проти євреїв, пам'ять про яких жива, були не менш жахливими, ніж вчинені між 1939 і 1945 роками злодіяння на території Польщі і колишнього СРСР. Як немає і жодної причини, з якої пам'ять про трагедію європейського єврейства могла стати більш "зручною", ніж про мільйони невинно загиблих радянських і польських мирних жителів.

Якщо пам'ятник жертвам нацизму в Східній Європі, то який?

У тому, що окремий меморіал для них необхідний, присутні в Бонні історики впевнені. Так, є пам'ятні місця для вшанування всіх постраждалих, і головний з них - Neue Wache на вулиці Унтер-ден-Лінден в Берліні, куди в День народної жалоби (відзначається щорічно за два тижні до початку передріздвяного посту) приходять провідні німецькі політики. "Але коли один меморіал для всіх, то він і ні для кого конкретно", - зауважив професор Мартін Ауст (Martin Aust) з Боннського університету.

Але як увічнити пам'ять про ті жертви, які опинилися в тіні інших, не створюючи свого роду "конкуренції" між ними? Так, одна з ініціатив, яку підтримував в минулому впливовий німецький архітектор-містобудівник Флоріан Маусбах (Florian Mausbach) і група істориків, виступає за створення меморіалу польським жертвам німецької агресії. Польща - країна, яка найбільше постраждала від нацизму, аргументують прихильники такого пам'ятника.

Але якщо поставити пам'ятник лише польським жертвам, то це може призвести до "націоналізації" пам'яті про Другу світову війну: свій меморіал попросять українці, білоруси, росіяни, греки і так далі, і жест історичного примирення призведе до нових чвар, кажуть критики. Катерина Махотіна тому вважає більш доречною пропозицію, за яку з 2013 року виступає Петер Ян (Peter Jahn), колишній директор-засновник німецько-російського музею Берлін-Карлсгорст. Ян пропонує створити пам'ятник всім східноєвропейським жертвам нацистської політики. Боннські історики Мартін Ауст і Катерина Махотіна пропонують інакше увічнити пам'ять жертв - оголосивши 22 червня, коли Гітлер і його спільники почали реалізовувати план "Барбаросса", днем ​​пам'яті жертв нацистської агресії в Східній Європі.

Упевненість, що в тій чи іншій формі ця "прогалина в пам'яті", як висловлюється Махотіна, буде відновлена, вселяє пункт у коаліційному договорі уряду ФРН, свого роду плані управління країною на найближчі чотири роки. "Ми хочемо увічнити пам'ять груп жертв націонал-соціалізму, які отримали меншу увагу, і висвітлити їхню історію. У діалозі зі східноєвропейськими сусідами ми зміцнимо в столиці пам'ять про жертв німецької війни на знищення на Сході", - йдеться в документі.