Концентрація та тиша панують у приміщенні інституту Apeiros у німецькому Вупперталі. Школярі сидять за партами поодинці або удвох, схилившись над зошитами. Приміщення світле, привітне, килими та рослини в кутку додають усьому відчуття затишку. Виглядає, наче ідеальна школа. Однак учні тут непрості. Це затяті прогульники, на рахунку яких вже сотні пропущених занять.

Ще три роки тому 19-річний Карим Рахімі (ім'я змінене) був одним з них. Тоді в нього в голові було одне: хочу стати професійним футболістом. Замість того, щоб сидіти на уроках, він ішов на футбольне поле. Були і виклики батьків до школи, і попередження, і навіть штрафи за пропуски - нічого не допомагало. "Тоді одного дня мені подзвонив Штефан Шваль і сказав: годі, ти ідеш до нас", - пригадує юнак.

Штефан Шваль - засновник та керівник проекту Apeiros, одного з багатьох у Німеччині, які намагаються допомогти дітям інтегруватися в шкільне життя. Слово "апейрос" з грецької означає "хаос, з якого постає порядок". Цьому порядку працівники інституту крок за кроком навчають школярів. Вони мусять приходити сюди на дві години щодня. Але навчатися їх ніхто тут не примушує. "Найсмішніше, що рано чи пізно вони самі починають навчатися", - розповідає Шваль.

І без статистики ясно…

У Німеччині не ведеться загальної статистики, як часто школярі прогулюють уроки. "Кожна школа воліє приховати ці цифри, аби не відлякати батьків", - пояснює професор Норберт Ґреве, який досліджує феномен школярського прогульництва в університеті Гільдесгайма. В інших країнах з такою статистикою теж не густо.

За оцінками Ґреве, від трьох до п'яти відсотків німецьких школярів належать до касти запеклих прогульників і майже не з'являються до школи. Ці діти, як правило, залишають школу, так і не маючи закінченої шкільної освіти і стають відповідно соціальним тягарем для держави - без роботи та бодай якихось перспектив. Тому проблема прогульництва дедалі частіше піднімається на політичному рівні. Заходи, за допомогою яких пропонують боротися з такими школярами, сягають аж до поліцейського супроводу підлітка до школи або взяття їх під арешт.

Більше профілактики

Натомість дослідник Ґреве пропонує більше зосередитися на профілактиці цього явища. Адже хронічне прогульництво починається, як правило, з кількох пропущених уроків, потім ще кількох і так далі. Інститут Apeiros співпрацює з усіма школами у Вупперталі і спершу намагається вплинути жорсткими методами, як, приміром, штрафи. "Але якщо ми бачимо, що підліток ніяк не реагує на такі методи, то ми міняємо тактику, надаючи дитині всіляку підтримку", - розповідає керівник проекту.

За словами Шваля, існує два види прогульників. Одні пропускають заняття через страх, приміром, що їх там зневажатимуть. Інші роблять це на знак протесту проти надто суворих правил. Так чи інакше, каже Шваль, прогульництво - це суспільна проблема. Адже в Німеччині дітей дуже рано, уже починаючи з 9 років, розсортовують за їхньою успішністю. У Скандинавії чи США, приміром, це відбувається значно пізніше, коли дитина вже більш сформована і має більше шансів себе проявити.

Запорукою успіху є… успіх

Шваль зауважує, що багато залежить також від батьків: "Діти із сімей мігрантів трапляються нам рідко. Таким сім'ям, як правило, притаманна авторитарна структура, дітей більше контролюють". Натомість, за висновком педагога, до групи ризику часто належать діти, батьки яких розлучилися. Батьки Карима, приміром, також розлучилися. Посеред шкільного року мати переїхала з ним до Вупперталя. Тут і почалася його "прогульницька кар'єра".

Але чим рідше він з'являвся до школи, тим більше він втрачав віру у власні сили. Саме успішність дитини в школі є стимулом до того, щоб вона навчалася, каже Ґреве. За допомогою Apeiros Кариму вдалося отримати атестат про неповну середню освіту. Тепер він навчається в 12-му класі і має непогані оцінки. Іноді він все ще прогулює уроки, але завдяки проекту він навчився працювати структуровано. Тепер його мета - вивчати спортивну медицину.