Тим, хто зміг вижити у надтяжких умовах, Німеччина з початку 1990-х виплатила грошові компенсації, які мали на меті хоч мінімально відшкодувати біль та страждання, яких зазнали остарбайтери. Досі офіційний Берлін фінансує численні гуманітарні проекти для жертв націонал-соціалізму. Одначе в Росії ця допомога незабаром може припинитися. Фундація, що фінансувалася німецьким урядом і відповідала за координацію понад 30 гуманітарних проектів, невдовзі зачиниться з бюрократичних причин.

Для колишніх підневільних працівників звістка про скоре закриття проектів стало вкрай неприємною новиною. Як, наприклад, для 87-річного Кузьми Тінькова. Він ніколи не розлучається з довідкою Червоного Хреста, яка підтверджує його статус підневільного працівника у час Другої світової війни. Завдяки їй Тіньков отримав компенсацію, але спогади про ті часи і досі не полишають чоловіка. "Життя в Німеччині було дуже важким. Я ще був школярем, а вже мав тяжко працювати. Їсти було нічого", - ділиться спогадами Тіньков.

Майже вороги народу

По закінченні війни він так і не зміг повернутися додому. Радянська влада скерувала його разом з багатьма іншими остарбайтерами до міста Електросталь, де щоденна рутина роботи на фабриках мало відрізнялася від тої, яку йому довелося виконувати в Німеччині:"Як до ворогів народу до нас ставилися. Ми працювали на фашистів. І тепер мусив знову працювати. Мені навіть було заборонено одружуватися. Досі у мене в паспорті стоїть помітка колишнього підневільного працівника. Мої брати воювали в лавах Червоної армії і отримують пенсію у 20 тисяч рублів. Моя ж - 10 тисяч. А ціни ростуть щодня".

Доля Кузьми Тінькова є типовою для колишніх підневільних працівників з екс-СРСР. Мало хто з них може розповісти про вдалу кар’єру чи спокійне повернення додому. За словами Єлизавети Джирікової, представниці російської неурядової організації "Жалість", яка підтримує колишніх остарбайтерів, цих людей також варто вважати жертвами сталінської репресивної системи.

"Всі, хто працював на фашистську Німеччину вважалися зрадниками. Через багато років після завершення війни їм не дозволяли оселятися в Москві, якийсь час їм навіть не видавали паспорти. Їхнє життя відстежували агенти КДБ, і їх вважали "неблагонадійними". Я завжди дивувалася: яку загрозу радянська влада бачила у цих людях, щоби перетворювати їх на безмовних істот", - запитує Джирікова.

Свої чужі

Але й у сьогоднішній Росії ці люди почуваються дещо чужими. Невдовзі очікується закриття організації, яка коштом німецького уряду фінансувала понад три десятки гуманітарних проектів для колишніх невільників. Голова московського філіалу німецького Фонду ім. Генріха Бьолля Йенс Зіґерт обурений рішенням російських властей. "З етичної точки зору я цього не можу зрозуміти. Як можна відібрати останню крихту спілкування у цих стареньких і хворих, які вже й так намучилися за своє життя? Їх залишилося не так багато, тож функціонування цих програм не триватиме вічно", - каже Зіґерт і додає, що перекладання цієї місії на місцеві неурядові організації є неможливим - власті на це не погоджуються.

Тим часом, у Німеччині, понад 300 тисяч євро, призначених російським жертвам Другої світової, зависли в повітрі - доки статус допоміжної організації не врегульовано, люди, які потребують цієї допомоги так і не зможуть її отримати.

Автор: Марейке Аден, Дмитро Каневський
Редактор: Володимир Медяний