"Одеська Рив'єра" - так називається одна із серій фотографа. Крістофер любить гуляти набережною в Одесі. А жителі міста та туристи люблять тут фотографуватися, навіть у тих місцях, де це заборонено.

Не побувати на одеському Привозі - значить не побачити справжній місцевий колорит. Одеські бабусі потішили західного фотографа та здивували ряснотою того, що вони самі вирощують, готують та продають.

Цілу серію Крістофер Пугмайр присвятив "дітям та автомобілям". Такі атракціони можна побачити майже в усіх парках пострадянських країн. На цій фотографії - гордий водій у центрі Єсентуків.

А тут - маленький автомобіліст в Азербайджані.

В об'єктив камери Крістофера Пугмайра часто потрапляють діти. Він любить їх фотографувати. "Це зовсім нескладно. Навіть якщо спочатку вони соромляться, через кілька хвилин вони вже мені усміхаються", - каже фотограф.

Як же без лазні? Сюди Крістофер прийшов разом із знайомим одеситом Сергієм. "Тоді я ще погано говорив російською, але горілка допомогла", - жартує Крістофер. На фотографії - чоловік, який пропрацював у лазні понад 40 років. Крістофер заплатив та пішов паритися з віником і спілкуватися.

За лаштунками показу мод Крістофер поспілкувався с молодими дівчатами з Росії та України. Незважаючи на задумливий та доволі сумний вигляд на фотографії, його співрозмовниця виявилася життєрадісною та дуже товариською. Чи складно зрозуміти українських та російських красунь? "Напевно, для цього мені треба було би з одною з них одружитися", - відповідає Крістофер.

Який іноземець не мріє про залізничну подорож просторами Росії! Крістофер здійснив цю мрію, прихопивши з собою у потяг Владикавказ - Санкт-Петербург фотокамеру. Вийшла цікава хроніка 48-годинної мандрівки. *Фото зроблено у період 2013-15 рр.

Під стукіт колес... Як же без чаю в екзотичній для іноземця склянці з підсклянником?

Цю фотографію було зроблено в червні 2014 року. Греко-римська боротьба вразила західного фотографа. Жорстка конкуренція, максимальна концентрація.

Німецька гора - історична назва кварталу вздовж вулиці Лютеранська. Упродовж 19-го й на початку 20-го століть тут проживала німецька громада. За проектами німецьких архітекторів було споруджено жіночу гімназію, школу для хлопчиків, церкву, низку соціальних та комерційних будівель. 1937 року німецька громада була розпущена. Повноцінне її життя відродилось лише після здобуття Україною незалежності.

Церкву Святої Катерини побудували як церкву німецької лютеранської громади за проектом архітекторів німецького походження Йоганна Вальдемара Штрома та Пауля Йоганна Шлейфера. Церкву було освячено 1857 року. За радянських часів у будівлі церкви певний час діяв клуб, пізніше там розташувався склад. Лише 1998 року церкву повернули німецькій громаді.

Двоповерховий будинок, що розташований на розі вулиць Банкової та Лютеранської, зведено за проектом архітектора німецького походження Едуарда Брадтмана у 1907 році. Свою назву будинок дістав через маскарон у вигляді жіночої голови, чоло якої прикрашене каштановим листям. Коли падає дощ, сльози котяться по жіночих щоках. Зараз цей будинок є однією з резиденцій президента України.

Перша приватна аптека Києва була заснована німецьким колоністом Йоганном Ґейтером понад 300 років тому. У 1750 році керувати нею почав Ґеорґ Бунґе. Один з його синів став першим дитячим лікарем у Києві. Бунґе також заснував німецьку євангельську громаду, а перше богослужіння відбулось у приміщенні аптеки.

Дзвіниця Києво-Печерської лаври була споруджена в 1731-1745 роках німецьким архітектором Ґотфрідом Йоганном Шеделем. До середини 20-го століття ця дзвіниця 96,5 метра заввишки була найвищою будівлею в Києві. Донині дзвіниця Києво-Печерської лаври належить до найвищих дзвіниць православних церков.

Голландський художник Абрахам ван Вестерфельд зобразив першу дерев'яну дзвіницю Софійського собору, яку 1696 року зруйнувала пожежа. Її замінила кам'яна дзвіниця, яку, однак, частково зруйнував землетрус. У 18 столітті дзвіницю відбудували вже за проектом Шеделя. Поєднання візантійських і барокових елементів з козацькими мотивами й народними орнаментами - особливість стилю німецького архітектора.

Будівля Управління Південно-Західної залізниці була зведена у 1887-1889 роках за проектом німецького архітектора Александра фон Гоґена та його російського колеги Валерьяна Куликовського. Побудований у цегляному стилі з елементами бароко та ренесансу будинок тривалий час мав статус найбільшої офісно-адміністративної будівлі в Києві.

Будівля на розі Володимирської та Прорізної у центрі Києва свого часу вважалася найрозкішнішою і найвищою житловою будівлею в місті. Її зведено у 1900 році за проектом архітектора німецького походження Карла Шімана в стилі неоренесансу. На першому поверсі була кондитерська "Маркіз", згадана в "Білій гвардії" Булгакова. У 1960-х роках тут відкрили ресторан "Лейпциг". Нині будинок стоїть порожнім.

Будівлю пожежної частини на Подолі було зведено в 1910-1912 роках за проектом архітектора німецького походження Едуарда Брадтмана. На той час це була надсучасна споруда. Вражала висота пожежної вежі, оскільки такими високими раніше будували лише дзвіниці. Пожежна частина тут розташовувалась до 1987 року. З 1992 року в одній із частин будівлі було розміщено Національний музей "Чорнобиль".

Будівля нинішнього театру імені Івана Франка була зведена за проектом архітекторів Ґеорґа Шлейфера та Едуарда Брадтмана у 1898 році. Це був перший київський стаціонарний театр. Невелику і затишну театральну площу на початку 20-го століття називали "Київським Парижем". Театральна будівля у неогрецькому стилі сильно постраждала під час Другої світової війни, в 1946 році її відреставрували.

Київський оперний театр зведено в стилі неоренесансу за проектом архітектора німецького походження Віктора Шрьотера у 1898 році. Архітектор зробив понад 250 малюнків та креслень. Театр мав справляти враження не лише ззовні, а й бути затишним для глядачів і зручним для акторів. Глядацька зала розрахована на 1650 місць.