Ці кадри обійшли в серпні 1992-го року весь світ: розлючений натовп оточив панельний будинок в одному з районів Ростока. Лунають расистські гасла, летить каміння й пляшки з вогнепальною сумішшю. Щоразу, коли б'ється шибка, простір навколо наповнюється переможними вигуками. Будівлю, в якій після об'єднання Німеччини розмістився притулок для іноземних шукачів притулку, охоплює вогонь.

У цей час там перебував і міський уповноважений з питань іноземців Вольфґанґ Рихтер. Такий спалах насильства й ненависті шокував його. «Їм було все одно, що в будинку перебувало понад сто людей, які могли загинути в пожежі», - згадує політик. Лише завдяки диву ніхто не зазнав поранень. В останню секунду всім мешканцям притулку вдалося врятуватися від вогню на дах багатоповерхівки.

Магніт для вандалів з усієї Німеччини

Безперервні атаки тривали дві доби. Лише після того, як у справу втрутилися політики, іноземних втікачів, які чекали на притулок, вивезли автобусами в безпечне місце. Тоді всю свою ненависть натовп спрямував проти в'єтнамських ґастарбайтерів, які залишилися в будівлі, а також проти поліції. І це було далеко не рівносильне протистояння – 30 правоохоронців супроти 300 вандалів. Згодом надійшла підмога, але нові службовці виявилися погано оснащеними й не підготовленими до таких екстремальних ситуацій.

У подіях, що сталися, свій шанс розгледіли неонацисти. Вони спробували використати безчинства з пропагандистською метою: до Ростока почали з'їжджатися праві радикали з усієї Німеччини. Невдовзі чисельність розлюченого натовпу перед притулком для втікачів уже сягнула тисячі осіб.

Те, що було схоже на спонтанний спалах насильства, мало, однак, і свою передісторію. Ще задовго до трагічних подій сотні іноземних мігрантів влаштували на галявинах перед будівлею справжній табір, чекаючи на свою чергу здати заяву на отримання політичного притулку. Надворі стояло спекотне літо, й умови, в яких доводилося жити, драматично погіршилися - сморід, сміття, шум, крадіжки. Мешканці прилеглих будинків почали демонструвати своє невдоволення.

Агресивним настроям сприяв і той факт, що після політичних змін у Східній Німеччині кожен п'ятий мешканець цього кварталу втратив роботу. Вольфґанґ Рихтер критикує, що замість того, аби якимось чином розрядити ситуацію, політики своїми заявами ще більше розпалювали радикальні настрої. «Всюди можна було почути про потоки мігрантів, про те, що «човен уже переповнений», про криміналізацію шукачів притулку», - каже Рихтер.

Політолог: насильство свідомо допустили

Тож як тоді, так і сьогодні виникає передусім питання: як таке могло статися? Політолог Гайко Функе, який у Вільному університеті Берліна досліджує проблему расизму, вважає, що такий спалах насильства є наслідком цілої низки провальних рішень. «Місто, федеральна земля й частково також сама держава допустили ескалацію в Ростоку й не відреагували належним чином», - каже експерт. На його думку, тоді просто бракувало політичної волі, аби запобігти таким драматичним подіям. «Таким чином державні установи свідомо допустили таку спробу погрому», - зауважує дослідник.

Досить мляво відбувалося й політичне осмислення того, що сталося: 44 учасника безчинств відправили на три роки за ґрати. Бургомістр Ростока та міністр внутрішніх справ федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія подали у відставку. Досі так і не зрозуміло, хто несе відповідальність за хаотичні дії поліції. Адже гоніння іноземців розпочалося лише після того, як поліцейський підрозділ, завдання якого полягало в охороні притулку, відтягнули без заміни.

В'єтнамець Тхін До, який тоді теж опинився зачиненим у палаючій будівлі, через двадцять років після погрому все ж таки вважає, що місто засвоїло урок. «Не думаю, що в Ростоку знову відбудеться щось подібне, а місцева поліція тепер краще підготовлена».

Ненависть до іноземців сховалася в підпіллі

Також на думку політолога Функе, відкрите гоніння іноземців нині є мало ймовірним - завдяки засобам масової інформації, які дуже уважно відстежують ситуацію, та вдосконаленим правилам, які регулюють дії поліції. Однак потенціал ненависті до іноземців не став меншим, застерігає експерт. Він звертає увагу на те, що расизм набув сьогодні інших форм. Замість проведення масових акцій праві радикали часто діють в підпіллі. Свідченням цьому є й неонацистський осередок у східнонімецькому місті Цвікау, який розкрили в листопаді 2011 року. Він діяв упродовж багатьох років, і на його рахунку щонайменше десять убитих мігрантів, які жили в різних куточках Німеччини.

Систематичний тероризм з боку праворадикальних підпільних організацій - це лише верхівка айсберга. Дискримінація іноземців у буденному житті є феноменом, який дедалі частіше зустрічається після подій у Ростоці. Дослідник Функе говорить нині про «інституційний расизм». «Поліція не звертає увагу на те, що мало б її зацікавити, бургомістр не бачить того, що він повинен бачити, а ЗМІ вирішують, що про це краще не говорити», - саме в таких ситуаціях Функе й спостерігає прояв «інституційного расизму» сьогодні.

Депутат Бундестаґу від соціал-демокртів Соня Штеффен покладає усі сподівання в боротьбі проти як прихованої, так і відкритої ксенофобії та расизму на громадянське суспільство. На її переконання, в цьому сенсі відбулися позитивні зміни й у федеральній землі Мекленбург-Передня Померанія: нещодавно вона взяла участь в акції протесту проти правих радикалів. До мирної демонстрації долучилися дві тисячі людей. Це до вподоби й федеральному президенту Йоахіму Ґауку, який свого часу працював священиком у Ростоку. Він закликає не забувати про погром, що стався 20 років тому. У неділю, 26 серпня, Ґаук виступить з промовою перед будівлею, яку підпалив розлючений натовп. Німецький президент хоче, щоб через два десятиліття світ побачив інші кадри з Ростока.