Європейський парламент вважається найбільшим парламентом світу. До його складу входять 785 депутатів, які говорять 23 різними мовами й представляють 27 європейських держав. Очікувати риторичних битв у парламенті таких розмірів не варто. Кожен з депутатів, що хоче висловитися щодо питань порядку денного, має, як правило, щонайбільше дві хвилини для виступу. Європейський парламент не повинен надавати підтримку уряду, в ньому практично немає опозиції. Але попри все це упродовж 30 років прямих виборів до Європарламенту йому додавалося дедалі більше повноважень.

Нині Європейський парламент має велике значення для законодавчого процесу в Євросоюзі. Хоча про це знають далеко не всі громадяни ЄС, зауважує німецький євродепутат, соціал-демократ, Клаус Генш: «Близько двох третин законів мають здобути підтримку більшості в Європарламенті, щоб вступити в дію. Це є справжнім владним фактором серед різних інституцій Європейського союзу».

Без опозиції і права ініціативи

Часто під час голосувань у Європарламенті консерватори й соціал-демократи створюють широку коаліцію. Від голосів окремо взятих депутатів під час ухвалення рішень залежить, як правило, не так уже й багато. Їхня робота потрібна передусім в комітетах Європарламенту та під час проведення через парламент тих чи інших законопроектів. Таких «опікунів» називають у Європарламенті доповідачами.

Євродепутат від Австрії, Ганс Петер Мартін піддає критиці той факт, що Європарламент не може ініціювати закони, а тільки узгоджує подане на розгляд Європейською комісією: «Ми не опозиція. Ми не маємо права ініціювати. У нас немає й повноцінного права вирішувати долю бюджету. Але ми, принаймні, можемо голосно заявляти свої позиції. У такий спосіб можна робити значущими ті чи інші теми, а отже й мати вплив на ухвалення тих чи інших рішень».

Загроза для демократії?

Законодавчі уповноваження депутати Європейського парламенту ділять з Радою міністрів ЄС, до якої входять представники усіх 27 держав спільноти. Вони мають ухвалювати іноді дуже складні компроміси. Утім, остаточне рішення, як каже австрійський європарламентар Ганс Петер Мартін, завжди – за Європейською комісією: «Влада в Брюсселі належить, на жаль, не парламенту, і не раді міністрів, які не завжди тут, а передусім чиновникам з Єврокомісії та лобістам. Як на мене, то такий європейський проект слід негайно перевернути з голови на ноги. Інакше все загрожує втратою демократії, її заміною на псевдодемократію, яку ми в Брюсселі допускаємо. Але нам треба більше демократії, а не менше».

Автори: Бернд Ріґерт, Леся Юрченко

Редактор: Роман Гончаренко