Головна проблема заснованого ще 1959 року Європейського суду з прав людини - це неймовірне перенавантаження. Фактично, кажуть оглядачі, ця унікальна інституція стала жертвою власного успіху. До суду, який працює в Страсбурзі, звертаються, як правило, тоді, коли вважають, що добитися справедливості через національне судочинство неможливо. Робота всього 17 страсбурзьких суддів ґрунтується на Європейській конвенції з прав людини, яку зобов’язалися виконувати всі 47 країн-членів Ради Європи.

Бум скарг після холодної війни

Після того, як до Ради Європи доєдналися східноєвропейські країни, передусім з колишнього Радянського Союзу, роботи в Європейського суду з прав людини помітно побільшало. Впоратися з розглядом усіх особистих скарг за традиційною системою роботи судді фізично не можуть. Ще 2007 року, колишній президент Європейського суду з прав людини, швейцарець Люціус Вільдгабер, намагався спростити процедуру розгляду скарг. Приміром, було скасовано докладне пояснення відхилення скарг, їх тепер супроводжують лише формальним листом.

Вільдгабер пригадує, що за останній рік його президентства суд у Страсбурзі отримав 50 тисяч скарг. «Близько 90 відсотків з них ми визнали такими, що не підлягають розгляду. Через недостатнє обґрунтування або підозру на порушення прав, які не містяться у Конвенції або тому, що йшлося про речі, які ще не пройшли відповідні інстанції в тій чи іншій країні», - пригадує Вільдгабер.

Спрощення процедури відхилення скарг

Його наступник, нинішній президент Європейського суду з прав людини француз Жан Поль Коста має справу ще з більшою кількістю скарг. За статистикою, нині на свій розгляд у Страсбурзі чекають близько ста тисяч справ, багато з них уже понад два роки.

Тому на конференції у Швейцарії Коста пропонує зробити наступний крок в напрямку спрощення процедури розгляду скарг. Ідеться про те, щоб один суддя міг відхиляти недостатньо обґрунтовані скарги. Донині таке відхилення повинно було пройти три різні інстанції в страсбурзькому суді.

Головне відповідальність – у самих держав

Дискусія щодо можливостей зробити роботу Європейського суду з прав людини більше ефективною триває вже десь шість років. Вона залишалася на теоретичному рівні аж до січня цього року, коли нарешті свою згоду на реформування суду дала Росія. Саме з цієї країни, до речі, у Страсбург надходить найбільше скарг. З тих ста тисяч, що чекають нині на розгляд, 30 тисяч – скарги російських громадян.

Які б кроки в напрямку спрощення роботи не ухвалив сам Європейський суд з прав людини, фахівці переконані, що справді ефективнішою його робота стане лише за тих умов, що окремі країни, передусім східноєвропейські, поліпшать свої судочинні системи.

Автори: Андреас Цумах/Леся Юрченко

Редактор: Євген Тейзе