Чи відбуваються у білоруському суспільстві після президентських виборів зміни, і якщо так, то в чому вони полягають? Чи можна говорити про те, що в країні, на тлі дедалі гостріших економічних проблем, назріває революційна ситуація? Чи протестні настрої не зачепили значну частину населення?

Відповідаючи на ці запитання, європейські аналітики визнають, що сьогодні поки немає підстав говорити про революційну ситуацію в Білорусі, але протести незгодних з курсом Лукашенка набувають нової якості. Те, як розвиватиметься ситуація в країні далі, великою мірою залежатиме, на думку експертів, від того, чи вдасться білоруській владі підняти рівень життя білорусів.

Верхи ще багато що можуть

Кадри нещадного розгону переодягненими ОМОНівцями чергової акції «мовчазного протесту» 3 липня в Мінську облетіли європейські канали й були зафіксовані на сторінках західних газет. Спостерігачам за таких обставин може здатися, що в Білорусі назріває класична революційна ситуація. Практично, як за Марксом: верхи більше не можуть керувати по-старому, а низи не хочуть далі терпіти те, що відбувається.

Таке враження є оманливим, переконує професор соціології Олег Манаєв, засновник закритого в Білорусі, а нині зареєстрованого у Вільнюсі Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень. Як пояснив Манаєв, показники готовності білорусів брати участь у різних акціях протесту нині залишаються на тому ж рівні, що й упродовж останніх 10 років.

Литовський політолог Лаурас Белініс змушений зазначити, що верхи в Білорусі «ще багато що можуть, а низам бракує організованості для того, щоб висловити те, чого вони не хочуть». На цей момент, переконаний німецький публіцист, експерт з білоруських питань Інґо Петц, впливає та обставина, що остання хвиля вуличних протестів проходить практично без безпосередньої участі лідерів опозиції.

Частина з них нині у в’язниці, інші опинилися за межами країни, а решта елементарно розгублені. «Вони не знають, чи треба себе зараз якось позиціонувати. Чи, може, варто почекати, поки протести досягнуть такого розміру, що стануть небезпечними для режиму, і тоді можна буде спробувати скерувати їх у потрібному політичному напрямку», - констатує Петц.

Нові форми протесту

Аналітик Фонду Бертельсманна Корнеліус Охманн також не схильний до того, щоб використовувати термін «революційна ситуація» щодо нинішнього становища в Білорусі. Ідеться радше про «спонтанні соціальні протести громадян, які, на відміну від прибічників опозиції, раніше не виявляли політичної активності», – переконаний Охманн. Саме оцей останній момент є досить небезпечним для Лукашенка.

Зі свого боку Інґо Петц додає, що протести в Білорусі набули нової якості, адже вони охопили не тільки Мінськ, але й багато провінційних міст. А їх учасники – не тільки освічена молодь з міст, яка вже традиційно опонує Лукашенку, а й представники середнього класу, рівень життя яких до валютно-фінансової кризи постійно піднімався.

Разом з тим, Корнеліус Охманн закликає не порівнювати ситуацію в Білорусі з тим, що відбулося й відбувається надалі в країнах Північної Африки й Близького Сходу. Білорусь, зазначає Охманн, «все ще функціонуюча держава, в якій нормально працюють школи, медичне обслуговування, пенсійна система й т.д.».

Падіння рівня життя

Відсутність революційної ситуації, на загальну думку аналітиків, зовсім не означає, що в Білорусі не відбувається жодних змін. Професор соціології Олег Манаєв підкреслює, що перед тим, як говорити про зміни, потрібно визначитися із точкою відліку – з чим саме порівнювати теперішній стан у країні. Якщо за точку відліку взяти президентські вибори, то за минулі півроку найбільше далося взнаки падіння рівня життя білорусів.

«Сьогодні троє з чотирьох мешканців країни стверджують, що за останні три місяці їхнє матеріальне становище погіршилося, а більше половини населення заявляє, що далі буде ще гірше. Такого давно не було», - зауважує соціолог. Він додає, що різке погіршення економічного становища негативно вплинуло на ставлення людей до органів влади.

З огляду на це литовський політолог Лаурас Белініс назвав те, що сьогодні відбувається у Білорусії, «іманентним дозріванням відторгнення режиму Лукашененка». Політолог пояснює, що ці зміни стосуються психологічного сприйняття білорусами чинного режиму: «Люди сумніваються у здатності влади поліпшити становище в країні. Вони не впевнені у тому, чи збережуть вони завтра роботу та той рівень доходів, який вони мають сьогодні». Белініс додає, що влада при цьому по-старому реагує на будь-які прояви активності, намагаючись «заморозити» ситуацію.

Сценарії та прогнози

Професор Манаєв нагадує, що дещо схоже відбувалося у Білорусі навесні 2002 року, коли невдовзі після президентських виборів «рейтинг Олександра Лукашенка впав до рекордно низьких 26 відсотків, що спричинило певну ейфорію в опозиційних колах». Тоді владі вдалося стабілізувати економіку та загасити незадоволення суспільства за рахунок мільйярдних дотацій від Росії.

Саме тому відповідь на питання «що чекає на Білорусь?» на думку професора Манаєва залежить від того, чи вдасться режимові в найближчі півроку «залатати» економічну дірку та поліпшити матеріальне становище людей. Якщо вдасться, то, за словами соціолога, гострота конфлікту вочевидь знизиться. Це не залежатиме від того, за рахунок чиїх грошей – Росії, МВФ чи Євросоюзу – це буде зроблено. Якщо цього не станеться, Манаєв припускає, що народне незадоволення виллється у стихійне лихо, і «на вулиці без жодних політичних програм вийдуть тисячі людей».

З останнім сценарієм перегукується й прогноз Корнеліуса Охмана, який передбачає в Білорусі «гарячу осінь». За словами експерта Фонду Бертельсмана, «режим Лукашенка фактично опинився притиснутим до стіни», а саме цим викликана реакція влади на акції «мовчазного протесту».

Інго Петц вивчає становище Білорусі вже 15 років та іронізує, що «став за цей час реалістом», а тому він більш обережний в оцінках. «Улітку білоруси роз'їдуться по дачах, і принаймні нестачі у харчах вони не відчуватимуть. Утім, якщо взимку підвищиться плата за комунальні послуги, зростуть ціни на продукти харчування, а влада не зможе виплатити вчасно заробітну плату робітникам та службовцям, люди вийдуть на вулицю», - підсумовує Петц.

Автори: Володимир Дорохов, Леся Юрченко, Анна Левицька
Редактор: Христина Ніколайчук