Німецьке консервативне видання Die Welt вважа, що від української кризи виграв передусім Китай:

"Зустріч Володимира Путіна з його китайським колегою Сі Цзіньпіном у Шанхаї може мати наслідки, які колись називатимуть "історичними" з геостратегічної та економічної точки зору: побудова нового східного альянсу між Пекіном та Москвою. Уже сьогодні зрозуміло: у виграші від української кризи опинився Китай. Зростаюча світова держава в майбутньому зможе ще краще жонглювати між Сходом та Заходом, аби відстояти власні інтереси. Путін шукає нових друзів - українська криза та охолодження відносин між Москвою та Заходом роблять тісне політичне, економічне та військове партнерство з Пекіном дедалі невід'ємнішим для Росії".

Ліволіберальна газета Independent з Великобританії пише:

"Економічно Росії більше потребен Китай, аніж навпаки. Це стосується не лише енергетичного ринку, але й притоку капіталу. Макроекономічна кон’юнктура в Росії хитка, а напруженість через українську кризу ставлять під питання інвестиції з Заходу. Пекін успішно шукав альтернативні джерела енергії, тому китайці могли жорстко торгуватися щодо ціни російського газу. Таке російсько-китайське зближення може мати, однак, серйозні політичні наслідки. Китай уже сьогодні сильніше підтримує позицію Москви в українському конфлікті. Тому Рада безпеки ООН, у якій обидві країни мають право вето, тепер зі ще меншою вірогідністю буде в стані оминути кризи чи конфлікти, як в Сирії, так і деінде. В будь-якому разі, у програші опиняться США, третя сторона у вічному геополітичному трикутнику".

Праволіберальна іспанська El Mundo вважає необхідним кроком Заходу поглиблення альянсу між США та ЄС. Газета пише:

"Росія підписала вчора угоду з Китаєм щодо поставок газу на наступні 30 років загальною вартістю у більш ніж 292 мільярди євро. Ця домовленість демонструє, що торгівля - як колись казав Клаузевіц про війну - є продовженням політики. Криза, яка загострилася між Росією та Заходом через Україну, стала найголовнішим стимулом у перемовинах, які Москва та Пекін вели між собою вже роками. Зближення Росії з найважливішою зростаючою світовою державою було закріплено, зокрема, і спільними військовими навчаннями. Таке зближення може мати як наслідок значні зміни в міжнародній геополітиці. Брюссель та Вашингтон мусять поглиблювати свій альянс".

Питанню змін у світовій геополітиці як наслідок нових російсько-китайських домовленостей присвятила свій матеріал і нідерландська de Volkskrant. Газета пише:

"Росія вже давно піклується про побудову стратегічного союзу з Китаєм на противагу Заходу. Така мета набула нового значення через українську кризу та анексію Криму. У новій холодній війні, яку Москва таким чином розв'язала, вона конче потребує надійних союзників та нові ринки збуту для своєї нафти та газу. Китай, з огляду на стрімке економічне зростання та дедалі більший енергетичний голод, напрошується як прийнятний кандидат для такого партнерства. Обидві країни відчувають огиду від культурної та військової супер-сили США. Обидві країни не бачать нічого доброго у надмірному втручанні міжнародної спільноти у внутрішні проблеми. Спільними зусиллями вони захищають владний режим у Сирії від покарання у Раді безпеки ООН. І ще в одному вони є схожими: вони не читають одне одному лекції з питань захисту прав людини".

Чеське ліберальне економічне видання Hospodarske Hoviny говорить про послаблення ролі Росії в порівнянні з Китаєм:

"Володимир Путін постав під час свого візиту до Китаю у незвичній для себе ролі. У відносинах із Заходом "газова дипломатія" є важливою складовою його політики. Москва використовує цю природну сировину як інструмент тиску. Україні загрожує припинення поставок, на ЄС також можна тиснути. У Китаї ж ролі змінилися. Москва і "Газпром" дуже зацікавлені в тому, аби Пекін підписав контракти щодо закупівель російського газу. У цьому випадку Китай є тією стороною, яка може диктувати умови своєму візаві. Для президента Путіна це має бути уроком: поки він вирішив боротися за свою сферу впливу на західному кордоні, на Сході вже підростає справжній новий конкурент для Москви".