DW: Пане Бузеку, чи є якась конкретна дата, коли Євросоюз оцінюватиме перші результати реформ, що має намір провести новий український уряд?

Єжи Бузек: Зазвичай, перші сто днів після виборів - найважливіші, і за ними уже можна побачити певні результати. Однак у випадку з Україною, беручи до уваги ситуацію на сході країни, ми кажемо - півроку.

Утім, в самій Україні вже можна почути критику дій української влади на шляху реформ…

Політики на Заході, особливо у Польщі, Словаччині, Румунії, країнах Балтії готові консультувати українську владу. Проте це відбуватиметься за умови, що українці захочуть дослухатись до наших порад, адже ми не хочемо когось повчати і таким чином чинити тиск. Ми розуміємо дуже добре, яким важким є перехідний період для країни, і щоб побачити позитивні результати оздоровлення економіки після такої шокової терапії необхідно щонайменше три-чотири роки.

Проте, на мою думку, шокова терапія - ліпше, ніж повільні, поступові зміни, коли економіка, можливо, не страждає так глибоко, проте сам процес триває набагато довше. І, що найнебезпечніше - у такому випадку наступний уряд може зупинити процес реформ. Хотів би навести приклад Польщі. На початку 1990-их років громадськість покладала дуже високі сподівання на зміну системи. На той час склад польського уряду мінявся раз на рік, інколи внаслідок позачергових виборів, інколи й без них. Але, на щастя, кожен наступний уряд заявляв: "Вибачте, але ми продовжуватимемо робити те саме, що й наші попередники".

Зараз, через рік після подій Майдану, бажання українців бути ближчими до Європи все ще домінує у державі. Тому треба скористатись цією нагодою і рухатись вперед, запроваджуючи глибокі системні реформи.

Високопоставлені українські дипломати заявляють, що Україна може отримати безвізовий режим з ЄС вже у травні наступного року. На вашу думку, це реально?

Я цілком певен, що цього можна досягнути. Однак це залежить від України. Мої колеги в Європарламенті готові її в цьому підтримати.

Нещодавно Росія оголосила про закриття проекту будівництва газопроводу "Південний потік", проте російські урядовці доволі скупо прокоментували причини свого рішення. Чи отримав Брюссель від Москви офіційну мотивацію щодо відмови від цього проекту?

Ні, від російської сторони не надійшло вичерпних офіційних пояснень з цього приводу. Проте, на мою думку, це рішення було прийняте переважно з комерційних міркувань. "Південний потік" - дуже дорогий проект. Водночас потреба ЄС у російському природному газі скоротилась. Тому, з точки зору економічної вигідності, цей проект сьогодні уже не такий цікавий, як був кілька років тому.

Крім того, ми завжди повторювали одну просту річ: правила - єдині для всіх і повинні виконуватись. Це принципово важливо для функціонування енергетичного ринку ЄС. Тому друга причина, яка змусила Москву відмовитись від будівництва цього газопроводу, - це вимога виконувати всі правила Третього енергетичного пакета ЄС. Шкода, що Росія хоче покласти провину за провал "Південного потоку" на Болгарію. Адже болгарський прем'єр-міністр та президент Єврокомісії заявили, що цей газопровід може бути збудовано, але згідно з європейським законодавством.

Яким саме правилам ЄС суперечило будівництво "Південного потоку"?

Третій енергетичний пакет визначає дуже чітко, що монополія у використанні газогонів на території ЄС неможлива. Якщо пояснити простими словами, то це означає, що навіть якщо це твій власний газопровід, ти повинен давати можливість іншим постачальникам транспортувати по ньому газ. Росія не хотіла дотримуватися цієї важливої вимоги.

Чи відомо, скільки грошей було вкладено у цей проект російською стороною?

"Південний потік" був геополітично важливим для Росії. А його економічна вигода викликала питання від самого початку. Більшу частину грошей на його будівництво - 32 мільярди євро - повинен був вкласти "Газпром". І в цьому було дуже мало економічного сенсу, оскільки європейські потреби у російському газі, як очікується, залишатимуться низькими у найближчі 20 років.

Чому?

Бо ми незабаром відкриємо, я в цьому переконаний, експортно-імпортні можливості постачання газу з США, де, як ви знаєте, були виявлені величезні поклади сланцевого газу. Тим часом Болгарія готова запропонувати Росії збудувати газовий хаб у Варні, куди можна постачати російський газ чи газ з Азербайджану через Грузинське узбережжя.

Російський газ усе ще залишається одним з головних енергоджерел Євросоюзу. Чи не побоюються у Брюсселі виникнення чергової газової війни з "Газпромом" цієї зими?

Стратегія забезпечення безперебійних поставок газу в Європу необхідна. Як ви пам’ятаєте, кілька років тому Україна мала проблеми з надходження російського газу. Тепер ситуація поліпшилася, оскільки ми відкрили транспортну перемичку на українсько-словацькому кордоні, яка дозволяє здійснювати реверсне постачання газу. ЄС може постачати газ в Україну із власних резервів, і цей газ, який, до речі, є норвезьким, дешевший для України, ніж російський. Тож ми можемо вирішувати проблеми, але для цього потрібен час.

Ситуація, з огляду на зиму, надзвичайно серйозна. Ми пам'ятаємо, як у 2009 році Словаччина і Болгарія були вимушені два тижні жити за повного припинення постачання газу. Ми мали, на жаль, змогу переконатись, що наш східний партнер-постачальник природного газу - недостатньо надійний, і ми не можемо розраховувати на його надійність в майбутньому.