Єлисейський договір став поворотним в історії відносин Франції та ФРН. Передбачене у ньому зближення обох країн стало суттєвим внеском у перетворення колишніх ворогів в найважливіших у Європі партнерів. З 1963 року Франція та Німеччина зобов'язались проводити спільні консультації та вживати двосторонніх заходів у царинах зовнішньої політики, безпеки, а також у сфері культурних відносин.

Офіційне примирення між двома країнами було важливим і для того, щоб довести, що в Європі можна жити у мирі, вважає Жерар Фусьє, видавець журналу про німецько-французький діалог "Документи". Ще на початку 1960-тих років нерідко траплялись люди, які бачили у двох країнах непримиренних ворогів. "Тож було надзвичайно важливо показати, що два найбільші народи Європи можуть говорити між собою мовою не суперників, а дружби та співробітництва", - наголошує Фусьє.

Модель примирення

Розвиток німецько-французьких відносин має показовий характер. Інші європейські країни, перш за все сусідні з Німеччиною, що мали історично розвинутий з нею конфлікт, звертали увагу на "модельний характер" примирення із Францією. Саме цій темі присвячено книгу Штефана Зайдендорфа з Німецько-французького інституту у Людвігсбургу. У книзі "Німецько-французькі відносини як модель мироупорядження?" йдеться про фактори, які можуть бути прийнятними у інших конфліктах та двосторонніх відносинах.

Одним із таких факторів Зайдендорф вважає передбачені Єлисейським договором обов'язкові регулярні двосторонні зустрічі, у яких мають брати участь політики усіх рівнів. "Жоден з них не міг уникнути участі у таких зустрічах", - каже Зайдендорф. - Зважаючи на це, договір має значення і сьогодні, у час криз, коли політики воліли би радше не зустрічатись та уникати один одного". Часто, продовжує видавець, відбувались зустрічі, коли не було про що говорити, однак завжди була нагода "взяти до уваги позицію іншої сторони, усвідомити, що у залі на заяви чекають представники преси". Такий "тиск" сприяв пошуку компромісів та єдності, наголошує Зайдендорф.

Надія на молодь

Такий врегульований договором "обмін люб'язностями", що відбувається регулярно, можуть взяти за приклад країни, що перебувають у конфлікті з іншими державами. Окрім політичних переплетінь, вважає Зайдендорф, співпраця може поширюватись і на структури громадянського суспільства. Автор книги звертає увагу, що тоді, у 1963 році, французький президент Шарль де Голль та канцлер Німеччини Конрад Аденауер визначили саме молодь як силу, спроможну це реалізувати.

Німецько-французьку молодіжну організацію DFJW, узгоджену в Єлисейському договорі, створили 5 липня 1963 року. Вона уможливила щорічні зустрічі тисяч молодих французів та німців. З того часу у майже 300 тисячах заходів DFJW взяли участь близько восьми мільйонів молодих людей. "Особливість діяльності цієї структури полягає у тому, що створено її було саме як міжнародну організацію, - наголошує Зайдендорф. - Вона мала статут, який не був пов'язаний з жодним урядом, тож останні і не могли припинити її діяльність. Це означає, що DFJW стала таким же рівноправним актором у двосторонніх відносинах, як і уряди Німеччини та Франції".

Досвід, гідний наслідування

Перш ніж німецько-французька дружба зміцніла, довелось знешкодити не один бар'єр та довго усувати взаємні претензії. Видавець "Документів" Жерар Фусьє говорить про гідний наслідування досвід, що його здобули французи та німці. Саме тому, що дружба розвивалась не в легких умовах, на нього можуть орієнтуватись інші країни. "Якщо ми правильно про це говоритимемо, в інших регіонах світу можуть нарешті взяти цей досвід до уваги - наприклад, Ізраїль та Палестина могли б також прогресувати у відносинах між собою", - переконаний Фусьє.