DW: Владико Олександре, зараз особливий час для православних, для християн України: одні з нетерпінням чекають на Томос, інші, навпаки, ігнорують повністю новини. Що для Вас означає цей час?

Владика Олександр (Драбинко): Час дуже цікавий, час історичний, і про цей час колись я запитував у Митрополита Володимира, у якого я був секретарем. Я його запитував: "Ваше Блаженство, а коли ж, власне кажучи, буде повна незалежність Української православної церкви, чи буде вона незалежною. Він каже: "Сашо, ти знаєш, буде, але вже, мабуть, не за мене". Так воно і трапилось. Це радісний для мене дуже шлях, хоча і для багатьох, можливо, незрозумілий кінцево. Ми тільки нещодавно почали виживати з себе, з самої нашої державності, з країни комунізм. Ще нещодавно у нас в парламенті була дуже велика фракція комуністична. У нас залишаються погляди про якусь ковбасу, про те, як було гарно в Радянському Союзі. Точно так само ми повинні вижити з себе отой старий пережиток, котрий ми іменуємо "радянською церквою". Котра була. І ми нове покоління - це вже є логічним, що ми переходимо до нового етапу життя в своїй державі, за своїми правилами і у своїй церкві.

Тобто з митрополитом Володимиром Ви говорили дуже часто про об'єднання церков?

Ми говорили і на цю тему неодноразово, і тут можна серед експонатів побачити газету - його інтерв'ю за 1993 рік, у якому він чітко говорить, що нашою кінцевою метою, і в заповіті він про це говорив, що нашою кінцевою метою - того шляху, яким ми ідемо, - має бути канонічна автокефалія. Слава Богу, я сподіваюся, найближчим часом ми її вже матимемо.  

Чи будуть спекуляції щодо назви нової церкви?

Я думаю, що будуть, бо вони вже є. Ми це вже спостерігаємо достатньо часто, особливо це питання використовується або спекулюється політиками, котрі хочуть зберегти Україну в полі впливу Росії. Ми знаємо про заяви відомого нашого "православного" депутата Вадима Владиславовича (Новинського. - Ред.). Регулярно він говорить, про те, що будуть заворушення і військові конфлікти і що це приведе до кровопролиття, і що назву не можна віднімати. Речі треба називати своїми іменами: якщо це російська церква в Україні, вона має бути російською церквою в Україні. Якщо буде створена українська церква, то це має бути православна церква в Україні.

Але зараз її не можуть назвати Українською православною церквою, бо є ця юридична назва...

Може бути Українська православна церква, а може бути Православна церква України. Це дві різні назви.

Як буде ділитись взагалі церковне майно?

Я не можу відповісти чітко, що буде з саме з нашим собором, оскільки його власником є парафіяльна рада, котра і будувала цей собор за свій кошт. Буде зібрання парафіяльної ради, буде вирішено подальшу долю, я думаю, що особливих проблем виникнути не може і не буде…

Шляхом голосування? Більшістю голосів?

Я не можу відповісти на це запитання. Оскільки парафіяльна рада - вона у нас одностайна у своїй думці. А прихожани… У нас дуже багато людей, у кожного свої можуть бути погляди. Я ще раз повторююсь, я не нав'язую свої погляди. Ні духовенству, ні вірним.

Що має бути з Київською і Почаївською лаврами?     

Я думаю, що вони в якому стані перебували, в такому стані і перебуватимуть. Головне, щоб у лаврах не проводилась політична якась реклама, агітація. І щоб вони не перетворювались на осередки політичного впливу, які прийнято називати "п'ятою колоною". Я думаю, що з часом, коли буде зрозуміло, що вся та істерія і нагнітання негативної інформації щодо незалежності Української православної церкви щодо надання томосу, щодо буцімто використання лише у політичних цілях, як її називає один депутат, "квазіцерквою", "псевдособором", багато чого і багато негативної риторики. Якби ця негативна риторика "Опоблоком" чи, точніше, окремими його представниками, я би зауважив, не розповсюджувалась заради самореклами, для того, щоб електорат, вірний Українській православній церкві перетворити на гонимих і стати буцімто на їхній захист і зробити їх своїм електоратом, то не було б таких великих проблем, які ми маємо. Що стосується лавр, то там така сама братія, як і у приходах. У лаврах такі ж самі ченці-українці, які живуть у нашій державі, мають наше громадянство. З братією потрібно розмовляти. 

Наше керівництво побоялось зустрітись з президентом, який хотів на початку цього місяця донести до нашого єпископату свою точку зору. Побоялось наше керівництво: а раптом переконає! Точно так само потрібно розмовляти на парафіяльних рівнях, донести точку зору. Донести, що це дійсно Собор, що це дійсно канонічна церква, що це дійсно буде церква-сестра, а не черговий розкол. Це подолання розколу і це дійсно євангельські заповіді, любов до бога і до ближнього, і про єднання, якого так не вистачає Україні. Країну розділюють і за національною ознакою, і за мовною, і за релігійною. Давайте хоч цей релігійний чинник сьогодні усунемо. І ми маємо таку можливість.

Як Ви вважаєте, об'єднання церков має збігтися з реформою української церкви. Якою вона має бути аби відповідати вимогам сучасного толерантного суспільства?

Як я бачу майбутнє української церкви? Бачу її нерадянською, я б так сказав, з відкритими дверима, щоб можна було кожній людині вільно отримати ту пораду у священика, яка її турбує, на будь-яку тему, яка її турбує. Але для цього потрібен і відповідний інтелектуальний рівень духовенства. Це перше, на чому хотів би акцентувати увагу, і про це будемо говорити на Соборі. Що нам, для того щоб відповідати на виклики суспільства, потрібно навчитись жити у цьому суспільстві певною мірою і треба справді бути пастирем. Що пастир, коли йде попереду стада, а паства чує голос і йде за ним. А не щоб паства йшла першою. Її не треба поганяти, як ми інколи це робимо. Вона повинна йти за нами, чуючи голос нашої любові.