Незалежне видавництво "Логвинов" вже 15 років публікує книги різних білоруських авторів, підтримуючи таким чином письменників, зокрема і тих, що пишуть російською мовою. На жаль, Ігорю Логвинову доводиться одночасно займатися і невластивою видавцю діяльністю - наприклад, з'ясовуванням стосунків з владою. Спершу видавництво позбавили ліцензії за випуск фотоальбому "Прес-фото Білорусі - 2011", визнаного судом "екстремістським". Потім, на початку 2015 року, за розповсюдження книг без дозволу міністерства інформації його оштрафували на 58 тисяч євро - суму, абсолютно неймовірну для приватного видавництва, до того ж некомерційного напряму. І все ж її вдалось зібрати за кілька місяців за допомогою краудфандингу.

DW: Ви нещодавно нарешті отримати реєстрацію, в чому до того відмовляли вже шість разів. Як видавництво працює сьогодні?

Ігор Логвинов: Всі документи для торгівлі книгами ми отримали і працюємо. Вся сума штрафу зібрана, ми вже заплатили 50 відсотків. Стосовно другої половини ми подавали документи щодо скасування штрафу до адміністрації президента. Але поки остаточно рішення немає, ми на нього чекаємо. Гроші у нас є, ми готові заплатити, але вважаємо штраф несправедливим і сподіваємося, що це рішення скасують.

Вашому видавництву виповнюється 15 років. Що відбувалося з білоруською видавничою справою весь цей час?

Дуже сильно все змінювалось. З'явилась абсолютно нова генерація письменників, нова стилістика, нові форми виразу. Вона більш незалежна, актуальна, наближена до життя. 15 років тому більше писали на так звані "партизанські", "сільські" теми. Білоруській літературі - і це загальна проблема багатьох малих літератур - бракувало звичайних комерційних жанрів. Традиційно сильною була поезія, було дуже багато авторів, які пишуть оповідання, романи. Але не було ані жіночого роману, ані фантастики, ані детективу. Робились окремі боязкі спроби, але не було авангардних, експериментальних пошуків. А зараз це активно з'являється, і навіть я не встигаю все відстежити. Так що хоч загальна атмосфера відносин держави з літературою і не змінилась за цей час, дуже змінилися читач і письменник.

А як щодо попиту на білоруську літературу?

Він хвилеподібний. Моє відчуття, що по-білоруськи стали читати набагато більше. За статистикою міністерства інформації, як виходило близько семи відсотків книжок білоруською мовою, так і виходить, просто впав весь вал продукції, що випускається після ухвалення цих дурнуватих законів, економічної кризи. Але при цьому, попри те, що наше розповсюдження стиснуто до одного-двох магазинів, у нас зростає обсяг продажів і змінюється покупець: він молодшає.

Десять років тому традиційними покупцями білоруської літератури були "національно свідомі", "відродженці" - тобто більш-менш закрите співтовариство, включене у білоруську культуру. Зараз все більше людей, для яких головною є російська мова, купують і книжки білоруською. Як правило, дитячі, але також і дуже багато нон-фікшна, збірок віршів. Це купують люди, які у повсякденному житті спілкуються російською.

Одна з причин: після української кризи відбулось переосмислення впливу ''русского мира'', для багатьох людей це виявилось шоком. Тож, можливо, тут є якась реакція на це. І плюс зіграла важливу роль популярність курсів білоруської мови - ''Мова ці кава'' та інших. Білоруська мова стала модною, трендовою для нового покоління. Молоді люди шукають мову, в якій їм комфортно, і щоб вони при цьому вирізнялись.

Підбиваючи підсумки цих 15 років, наскільки вдячною вам здається ваша робота?

Дуже важко це оцінити. Ключовою подією для мене стало те, що коли у нас були проблеми, більше трьох тисяч відгукнулись і допомогли. У повсякденному житті (це пов'язано з економічною ситуацією) нам все одно дуже важко. Але коли трапляються якісь проблеми, є відчуття, що ми комусь потрібні.