Саша Зойдан тримає в руках промову норвезького терориста, який у липні 2011 року вбив 77 людей. Андерс Брейвік хотів зобразити себе захисником нордичного етносу і максимально поширити свої ідеї. За сцену він обрав залу суду, нині ж промову вбивці читає акторка турецького походження у непримітному приміщенні "Theaterdiscounter" – одного з андеґраундних театрів Берліна. Цю промову інсценують також театри у Копенгагені, Осло та Веймарі.

Хіба це не те, чого Брейвік і домагався? "У якомусь сенсі так, - говорить режисер постановки Міло Рау, - проте на сцені не Брейвік, а його текст". Глядачі можуть майже годину спостерігати за Сашою Зойдан, поки вона намагається бути лише текстом. У ньому йдеться про нібито захоплену марксистами систему освіти і влади, яка, опираючись на непевну ідеологію мультикультурності, загрожує знищити справжніх європейців.

Скандал ще до прем'єри

Інсценізація мала відбутися в Німецькому національному театрі у Веймарі тиждень тому, проте керівництво театру відмінило виставу. Керівник театру Томас Шмідт пояснив це небажанням давати Брейвікові трибуну. Зрештою читання таки відбулося у кінотеатрі неподалік. Обставини перенесення місця читання підхопили ЗМІ, оголосивши інцидент скандалом. Як наслідок – величезний глядацький інтерес до постановки і розпродані квитки театральної зали в Берліні. Саша Зойдан стоїть на сцені у червоній спортивній куртці і жує під час читання жуйку.

Звісно, суперечка точиться зовсім не про те, чи можна надавати вбивці таку своєрідну сценічну платформу. Адже зазвичай це бажані гості театральної сцени: Едип у нескінченних варіаціях античної п'єси, Карл Мор із "Розбійників" Шиллера або Раскольников Достоєвського зі "Злочину і кари". Перебуваючи в конфлікті з собою та обставинами власного існування, вони переступають останню межу – вбивство. Та водночас захоплюють публіку, примушуючи її засвідчити боротьбу з наслідками такого вчинку. Ключем до цього є ідентифікація. У п'єсі "Промова Брейвіка" цей механізм значною мірою зведено нанівець. А режисер і акторка не хочуть мати з Брейвіком нічого спільного.

Текст убивці

Чи прийнятно інсценізувати твір убивці? Прецеденти вже є. Так, у 1990-х роках пародист Сердар Сомунджу зрбив тур Німеччиною зі сценічним читанням твору "Mein Kampf" Гітлера, показуючи оповиту легендами книжку фюрера сміховинною і гротескною. Це було цікаво та весело. Та й Міло Рау вже інсценував познанську промову Генриха Гіммлера, аби показати, наскільки слабкими є насправді його слова. І ось на часі інсценізація тексту сучасного масового вбивці. У цьому випадку теж має впадати в око банальність тексту. Прочитавши половину, акторка приклеює жуйку під трибуну. Вона робить жест, який не дозволяє серйозно сприймати зміст тексту, і продовжує виголошувати його.

Так, опус Брейвіка нудний і пасує до того, що поширюють усією Європою праві та ксенофобські кола. Консервативні противники ісламу у Швейцарії, "Австрійська партія свободи" або націоналісти в Німеччині говорять цією ж мовою. Нічого нового, вражаючого або свіжого у промові масового вбивці з острова Утоя та Осло немає. Це мейнстрим у правих колах. Міло Рау говорить, що саме на це він і хотів звернути увагу: на значне поширення ідеології, якою Андерс Брейвік намагався виправдати свої вбивства. Режисерові це вдалося, проте питання дискусії щодо подібних аргументів та людей, які ними послуговуються, залишається відкритим.