Це сталося. 14 травня 1948 року, останнього дня дії Британського мандату щодо Палестини, уродженець польського Плонська Давид Бен-Гуріон оголосив про заснування Держави Ізраїль. "Ніколи не припинялися молитва та надія про повернення на свою землю та відновлення державної свободи", - проголосив Бен-Гуріон у Тель-Авівському музеї.

Дипломатичний тріумф: прапор нової держави одразу замайорів перед будівлею Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку. Для ізраїльтян це був ще один крок на шляху до безпеки та свободи: нарешті вони отримали власну державу, що має міжнародне визнання.

Значення заснування Держави Ізраїль після катастрофи європейського єврейства важко переоцінити: шість мільйонів євреїв загинули від рук нацистів, у тому числі й у таборах смерті, де вбивства відбувалися в індустріальних масштабах. На фото зображені в'язні звільненого радянськими військами концентраційного табору "Аушвіц".

Палестинці називають заснування Ізраїлю "Накбою", тобто "днем катастрофи". Близько 700 тисяч осіб були вимушені залишити свої домівки з появою нової держави. Таким чином, заснування Ізраїлю стало також початком близькосхідного конфлікту, який і через 70 років залишається невирішеним, незважаючи на численні мирні ініціативи.

Шосе № 2 не тільки з'єднує міста Тель-Авів та Нетанью, а і демонструє наполегливість розвитку молодої держави. Дорога була відкрита в 1950 році уродженкою українського Києва, прем'єр-міністеркою Ізраїлю Голдою Меїр. Вона проводила чіткий курс економічної та соціальної модернізації.

Кібуци - сільські колективні господарства, трохи схожі на радянські колгсопи, розташовані по всьому Ізраїлю. Побудовані переважно в перші роки після заснування держави. Тут світські або соціалістично орієнтовані громади реалізовували свої ідеї про спільне общинне життя та господарство.

Напруження з арабськими сусідами зберігається. У 1967 році воно переростає у "Шестиденну війну", під час якої Ізраїль розгромив нападників із Єгипту, Йорданії та Сирії. Одночасно Ізраїль бере під свій контроль Східний Єрусалим і Західний берег ріки Йордан, що стає початком подальшого напруження у регіоні.

Ізраїльська поселенська політика веде до нового напруження із палестинцями. Палестинська національна адміністрація закидає Ізраїлю те, що будівництво поселень унеможливлює створення майбутньої Палестинської держави. Організація Об'єднаних Націй також засуджує будівництво поселень. Втім, Ізраїль лишається непохитним.

Узимку 1987 року палестинці розпочали насильницьке повстання проти ізраїльського панування на окупованих територіях. Протест, відомий як перша Інтифада, розпочався в місті Газа і швидко поширився на Східний Єрусалим та Західний берег ріки Йордан. Повстання тривало багато років і закінчилося підписанням угоди в Осло 1993 року.

За посередництва колишнього президента США Білла Клінтона прем'єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабин, батьки якого походять з Київщини, та лідер Організації визволення Палестини Ясір Арафат в 1993 році провели мирні переговори. Вони завершились угодою в Осло, в якій обидві сторони офіційно визнали одне одного. Вбивство Іцхака Рабина за два роки після укладання угод практично паралізувало їх дію.

Вбивство прем'єра Іцхака Рабина наочно засвідчило політичний розкол ізраїльського суспільства. Помірковані і радикали, світські та ультраортодоксальні знаходили дедалі менше точок дотику. 4 листопада 1995 року Рабина застрелив радикально налаштований студент-юрист. На знімку - прем'єр-міністр, уродженець села Вішнево, Мінської області, Шимон Перес біля порожнього крісла свого попередника.

Голокост накладає свій відбиток на німецько-ізраїльські відносини і сьогодні. У лютому 2000 року тодішній президент ФРН Йоганнес Рау (Johannes Rau) виступив у Кнесеті німецькою мовою. Мова колишніх кривдників у ізраїльському парламенті - величезний виклик для обох сторін, перш за все для нащадків жертв. Але це ще один крок до зближення.

У 2002 році Ізраїль звів мур завдовжки 107 кілометрів на кордоні з палестинськими теренами. Його спорудження дозволило приборкати хвилю страшних терактів, але не вирішити політичні проблеми палестино-ізраїльського конфлікту, який триває вже 70 років.

Новий керівник МЗС Німеччини Гайко Маас (Heiko Maas) продовжив тривалу традицію німецько-ізраїльського діалогу та зближення. Свій перший закордонний візит він здійснив до Ізраїлю. На фото - покладання вінків у меморіальному комплексі пам'яті жертв Голокосту "Яд Вашем" у Єрусалимі

Згідно зі Старим Заповітом, близько 1000 року до нашої ери ізраїльський цар Давид захопив місто, яке доти населяли євусити. Відтак Давид переніс сюди власну резиденцію і зробив з Єрусалима релігійний центр свого царства. За Біблією, син та наступник Давида - цар Соломон - спорудив перший Храм для Ягве, Бога Ізраїлевого. Відтоді Єрусалим став центром юдаїзму.

Вавилонський цар Навуходоносор ІІ захоплював Єрусалим у 597 та 586 рр. до нашої ери. Першого разу вавилонський правитель взяв у полон царя Єгояхіма разом із юдейською елітою, військовими та ремісниками, а другого - вщент зруйнував місто й Храм. Після того, як Вавилон захопив перський цар Кір ІІ, юдеям дозволили повернутись на батьківщину та відбудувати Храм.

Починаючи з 63 року до н.е. Єрусалим перебуває під пануванням Рима. Місцеве населення протестує, що має наслідком Юдейську війну, розпочату у 66 році н.е. Чотири роки по тому війна завершується перемогою Рима і другим зруйнуванням Єрусалима та Храму римлянами. Епоха римського та візантійського панування в регіоні триває близько 700 років.

Арабські війська, що вдерлися на землі візантійців, увійшли і в Палестину. За наказом халіфа Омара загони арабів 637 року оточили та захопили Єрусалим. Це стало початком мусульманського панування, під час якого регіон потрапляв під контроль різних мусульманських правителів. Місто часто переживало облоги та переходило з рук в руки.

Християнський світ відчував дедалі більшу загрозу з боку турків-сельджуків, чиє правління розпочалося 1070 року. Тож Папа Урбан ІІ закликав до Хрестового походу. Впродовж майже 200 років європейці провели п'ять Хрестових походів саме з метою захопити Єрусалим. Іноді це вдавалося. Але 1244 року хрестоносці остаточно втратили контроль над містом, і воно знову перейшло під контроль мусульман.

Після завоювання у XVI столітті турками-османами Єгипту та Аравії Єрусалим став адміністративним центром османської провінції. Перші десятиліття османського пануння принесли місту значний економічний підйом. Після перемоги британців над турками 1917 року Палестина та Єрусалим перейшли під контроль Великобританії.

Після Другої світової війни британці відмовилися від мандата над Палестиною. ООН проголосувала за поділ територій таким чином, щоб дати батьківщину тим, хто вижив під час Голокосту. Одразу після цього деякі арабські країни оголосили Ізраїлю війну. До 1967 року місто було розділене на ізраїльську західну та йорданську східну частини.

1967 року Ізраїль перемагає у Шестиденній війні проти Єгипту, Йорданії та Сирії. Ізраїльські війська захопили Сінайський півострів, Сектор Гази, Західний берег річки Йордан, Голанські висоти та Східний Єрусалим. Вперше з 1949 року ізраїльтяни знову отримали доступ до Стіни плачу. Офіційно Східний Єрусалим спочатку не анексували, а лише адміністративно інтегрували.

Відтоді влада Ізраїлю не забороняла мусульманам відвідувати розташовані в цьому місті мусульманські святі місця, зокрема мечеть Аль-Акса - третьої за значенням святині ісламу. Храмова гора має автономну мусульманську адміністрацію. Мусульмани можуть заходити на Храмову гору та в мечеть Аль-Акса й молитися тут.

Єрусалим і досі вважається перешкодою на шляху до миру між Ізраїлем та Палестиною. 1980 року Ізраїль оголосив усе місто своєю "вічною та неподільною столицею". Після того, як 1988 року Йорданія відмовилася від своїх претензій на Західний берег річки Йордан та Східний Єрусалим, було проголошено Палестинську державу. І ця держава претендує на Східний Єрусалим як свою столицю, принаймні теоретичну.