Подорож тривала майже чотири місяці. Щодня доводилося пішки долати понад 20 кілометрів, а ночувати найчастіше в саморобному наметі. За собою інвалід всю дорогу тягнув візок, в якому можна було сховатися під час негоди. «Було дуже багато дощів, ночами комарі не давали спати. Звичайно, фізично було доволі важко. Але я дуже щасливий, бо прості люди скрізь до мене дуже добре ставилися», - розповів Deutsche Welle Олександр Мазуренко.

Марафон на одній нозі

Кордони він перетинав без проблем. Митники були і здивовані, і навіть раді допомогти йому. «У їхній практиці такого ще не було. Можливо, що і в цілому світі не знайдеться людини, яка б здійснювала марафон на одній нозі», - каже з гордістю інвалід. Олександр втратив ногу і став інвалідом, працюючи на залізниці. Утім довів, що силою духу можна долати найважчі фізичні випробування. Він уже двічі здійснював марафони на честь України в 2000-му та 2005-му роках. Цього разу всеукраїнська організація «Чорнобиль – допомога» підтримала ідею донеччанина пройти маршрутом тих країн, які найбільше постраждали від аварії.

Тисячі людей, яких Мазуренко зустрічав дорогою, дивувалися, бо взагалі нічого не чули про цей похід. Прості люди допомагали і продуктами, і грошима, надавали притулок на ніч. «У Білорусі присів на лавочку, поруч чоловіки та жінки продавали гриби. То одна родина запросила переночувати в них, натопили дровами баню, запросили на вечерю». І таких випадків було сотні, каже Мазуренко. Практично всі зустрічі з людьми були спонтанними, нічого наперед не планувалося, оскільки метою було здійснення марафону без зупинок. Дорогою Мазуренко також відвідував райдержадміністрації, давав інтерв’ю місцевим ЗМІ, привертаючи таким чином увагу влади та суспільства до проблем чорнобильців.

Переполох у владі Росії та Білорусі

У райдержадміністраціях по Україні Мазуренка зустрічали доволі тепло. Утім, зовсім інший прийом отримав Мазуренко в офіційних інстанціях Росії та Білорусі. «Там я відчув з боку влади певну інформаційну блокаду, особливо лякалися мене в облдержадміністраціях. Зокрема в Гомелі повискакували міліціонери, кажуть - тікай звідси, бо немає дозволу. У них виникла така «позаштатна ситуація», і вони не знали, що зі мною робити і як на мене реагувати. Я їм сказав: «Хлопці, я простий, маленький українець без усілякої політики прийшов до вас пішки на одній нозі, й у вас уже такий переполох…»

Інколи просто, м'яко кажучи, «відфутболювали», каже Мазуренко. Так, у Брянську облдержадміністрація скерувала його до чорнобильської організації. Звідти – в мерію, в мерії сказали – йдіть в районну адміністрацію. Питали, а де заявка, де попередження? А хіба ж я вартий усіх отих паперів, отієї писанини? Чиновникам навіть нецікаво було, що прийшла людина на милицях пішки з Донецька. Вони вбачали в цьому чи якусь каверзу чи-то політичну акцію».

Діда-марафонця зачекалися онуки

Марафон, який розпочався в день 25-ої річниці аварії на Чорнобилі, 26 квітня, мав завершитися до Дня Незалежності України. Однак «графік ходи» мандрівник виконав з випередженням, і вже в понеділок прибув до Києва. А вдома, на Донеччині, на нього чекає дружина, діти та онуки. До речі, молодшому сину 60-річного Олександра, всього один рік і п’ять місяців.

Автор: Каріна Оганесян
Редактор: Христина Ніколайчук