„На цьому відео замотаний у хустку мусульманин, а може й якийсь терорист, співає про священний джихад. На тлі кадрів із вибухами, пожежами, плачем, кров’ю. У пісні згадується, що сам пророк Магомет вирушав у походи проти невірних. На YouTube, одному з найпопулярніших у всесвітній мережі порталі, є сотні кліпів із закликами до запеклої боротьби із США, із західним імперіалізмом,” - розповідає медіаексперт університету в місті Ерланген Єнс Кутчер.

Наводити жах на західну цивілізацію мають і численні коментарі. „Слава Аллахові! Чудове відео! Вогню, вогню, додамо вогню! Нехай він спопелить їх усіх!”, - пише відвідувач YouTube, зареєстрований під ім’ям „Відчайдух”...

Зі свастикою чи без неї

У лютому цього року окружний суд Мюнхена засудив правого екстреміста Горста Малера до шести років ув’язнення. За розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Але й кількома місяцями пізніше на YouTube можна було переглянути відеопослання „ревізіоніста”, який, за його власними словами, „викрив найбільшу брехню в світовій історії”: „Я скажу правду, тобто те, що я розумію під правдою: Голокосту ніколи не було. Через це не існує й жодних доказів. Є лише вбиті в наші голови єврейськими мас-медіа голослівні твердження про те, що Голокост був. І той, хто вірить їм, не перевіривши фактів, чинить злочин проти німецького народу.” Через протести користувачів і громадських організацій це відео з порталу зникло. Та багато інших інтерв’ю „борця за правду” залишилося.

„Екстремісти добре вивчили особливості пропаганди в інтернеті й загалом намагаються вести її не так відверто,” - каже Штефан Глазер, керівник відділу боротьби з правим екстремізмом організації Jugendschutz.net: „Це колись неонацисти й виступали як неонацисти. Тепер вони презентують себе сучасно, круто, копіюючи стиль і сленг модних молодіжних течій, зокрема лівацьких. Наприклад, такими гаслами: „Ударимо по системі! Приєднуйтеся до нас!” Ніяких тобі свастик, жодних інших символів, що давали б привід заблокувати сторінку. Але ідейний зміст той самий - прищепити молоді ненависть до „найнижчої касти”, до „потолочі чужинців”...

Із Web 2.0 не виженеш

За підрахунками експертів, у серпні 2009-го налічувалося майже 1800 німецькомовних правоекстремістських сторінок. На сотню більше, ніж торік. „Вільні камеради” та „автономні націоналісти” завойовують Web 2.0 – блоги, онлайн-чати, такі соціальні платформи, як Однокласники, MySpace, Facebook.

„Тому що там важко спіймати на гарячому, – веде далі Штефан Глазер. – Якщо наша організація виявляє сайти расистського спрямування в так званому звичайному інтернеті, ми відразу звертаємося до поліції. У Німеччині це добре функціонує, бо тут діють чіткі правові норми. Провайдер зобов’язаний усунути з мережі контент, як тільки стане відомо, що він протизаконний. Зазвичай на наші протести швидко реагують і власники серверів у інших країнах. Однак із розвитком соціальних веб-мереж неонацисти отримали нову трибуну для своїх проповідей. Вигнати їх звідти буде дуже важко, наразі – практично неможливо.”

„Ми до вас доберемося...”

Навіть досвідчені інтернет-криміналісти поки що капітулюють перед неосяжністю другого покоління мережних сервісів. Доступ у Web 2.0. відкритий для всіх. Тут можна фігурувати анонімно, повідомляти все що завгодно, брати участь у будь-яких дискусіях, не добираючи слів і не стримуючи емоцій. Приклад „обміну думками” в українській блогосфері: „Вас, клятих москалів-кацапюр треба гнати в шию з неньки України!” „Заткнись, ты, нацист, клоп вонючий! Подождите, хохлы, мы до вас еще доберемся...”

„Образи, наклепи, перекручування фактів в інтернеті заборонені так само, як і в реальному житті. Розгнузданість породжує не відсутність законів, а тверде переконання, що їх можна порушувати безкарно,” – каже юрист Удо Феттер, автор відомого в Німеччині блога з правових питань. Те саме стосується й норм моралі.

Не від, а до 18-ти

„...Видно буквально все. Зазвичай це не просто секс, а жорсткий - хардкор - із батогами, з наручниками, тортурами... Є багато порно з тваринами...”, - розповідає семикласниця Маріта. 42 відсотки німецьких підлітків у віці від 11 до 13 років принаймні кілька разів відвідували порнографічні сайти, свідчить останнє репрезентативне дослідження.

„Німецька сексуальна трагедія” – так назвав свою нову книжку відомий репортер Вольфганг Бюшер: „Проблема багатьох молодих людей в тому, що сьогодні, як ніколи легко переступити поріг сором’язливості. Задаєш у пошук слово „секс”, відкриваєш першу-ліпшу з купи сторінок, на запитання, чи виповнилося тобі 18 років, відповідаєш „так” - і дивись собі що завгодно й скільки завгодно. Що кому до того, що тобі й дванадцяти немає?.. Подорослішавши, підлітки потім уже самі не знають, дістають вони від екстрим-сексу справді якесь особливе задоволення, чи швидше займаються ним просто так, зі звички...”

Покоління порно

Особливо діти з незаможних, соціально незахищених родин, веде далі Вольфганг Бюшер, сприймають порно-сайти як підручник життя, й не зволікають із практикою: „Якось я запитав одну 13-річну дівчинку: „Зустрівшися з хлопцем, ти відразу лягаєш із ним у ліжко?” „Що ви! - відповіла вона. – Ми перед цим розмовляємо дві-три хвилини...” Найгірше, що це не був жарт. Клятви у вічній вірності, почервонілі від першого поцілунку щоки... Такі підлітки якщо й знають, що все це існує, то з кінофільмів. В інтернеті, звичайно, теж можна знайти щось про „романтичне кохання”, але значно більшою популярністю користуються сторінки „секс із родзинкою”...

„10 років тому одинадцятирічні учні не запитували мене, що таке оральний секс, і чи правда, що всі дорослі полюбляють анальний секс, - розповідає докторка медичних наук Естер Шонброд. Вона веде в школах уроки сексології й нещодавно написала книжку „Поясни мені любов”. – Діти, звичайно, таких термінів не вживають. Вони описують побачене в інтернеті по-своєму. Підбираючи такі слова, з яких, власне, й стає зрозуміло, наскільки все це їх шокує, відштовхує. У цей момент дуже важливо підтвердити, що це здорова, правильна реакція. Інакше, як застерігають деякі експерти, в нас насправді виростатиме „порно-покоління”.

Це всього лише біти...

Часто картинки з „супер мега сексом” не треба й шукати. Вони знаходять користувачів самі – наприклад, у спливаючих вікнах на сайті „Реферати з хімії для учнів старших класів”. А студент, який збирає у всесвітньому павутинні матеріали на тему „проблеми мігрантів”, може наштовхнутися на сторінку, де йому порадять „якнайшвидше звільнити країну від цих виплодків”...

У віртуальну скарбничку знань інформація потрапляє майже без фільтрів. На щастя й на жаль. Іще 1996-го року американський інтернет-активіст Джон Перрі Барлов у своїй „Декларації незалежності кіберспейса” проголосив: „Я походжу з нової Батьківщини Духа. В ім’я майбутнього закликаю вас, представники минулого: дайте нам спокій! ...Ви лякаєтеся власних дітей, тому що реальність, у якій вони існують, для вас завжди залишатиметься чужою. У нашому кіберсвіті спілкування й почуття - це біти. Ми не можемо відокремити задушливе повітря від того, що розправляє нам крила...”

Автор: Ганна Філіпп

Редактор: Христина Ніколайчук