Після Першої світової війни дипломати намагалися не лише досягти миру, а й створити новий світопорядок, але складність цього надзавдання звела їхні зусилля нанівець. Про це історик Єрн Леонгард розповів у інтерв'ю DW.
Реклама
Єрн Леонгард (Jörn Leonhard) професор нової та новітньої історії Західної Європи при Фрайбурзькому університеті. Він - автор двох фундаментальних праць з історії Першої світової війни. Одна з них називається "Скринька Пандори - історія Першої світової війни" ("Die Büchse der Pandora - Geschichte des Ersten Weltkriegs"). Це дослідження побачило світ 2014 року. Друга праця - "Переобтяжений мир - Версаль і світ 1918-1923 років" ("Der überforderte Frieden - Versailles und die Welt 1918-1923"), котра вийшла друком у жовтні 2018 року.
DW: Пане Леонгард, ваша нова праця, присвячена завершенню Першої світової війни, називається "Переобтяжений мир". Наскільки цей мир був справді переобтяженим?
Єрн Леонгард: Перша світова війна стала тою війною, котра значно більше висвітлювалася журналістами та ЗМІ й доносилася ними до громадськості, ніж попередні війни. Крім того, Перша світова війна зачіпала не лише Європу. Адже на кону тоді стояли глобальні питання, тож ішлося й про Азію й про Африку, а також про майбутнє колоніалізму.
Крім того, у повітрі витала мрія назавжди покласти край такому явищу як війна. Тож, певна річ, перепони для країн-переможців виявилися вкрай великими. Як наслідок поєднання усіх цих елементів - громадськість, світ замість Європи, а також мрії про світ без війни стало непідйомним для дипломатів надзавданням.
Тодішній президент США Вудро Вілсон виніс на порядок денний Паризької мирної конференції два центральні елементи - самовизначення та захист меншин. Чи було це занадто ідеалістично на той час?
Звісно, зараз неважко критикувати все це, бо нині нам відомі наслідки тих намірів та рішень. Але тут слід аргументувати речі з погляду того часу. До речі, заснована 1919 року Ліга Націй так само спочатку досить активно обстоювала ці концепції, бо на той час гомогенну національну державу вважали шансом вирішити проблеми, котрі 1914 року спровокували Першу світову війну.
Це недвозначно продемонструвало проведення обміну населенням між Туреччиною та Грецією, чому дуже намагалася посприяти Ліга Націй. Тоді під час переговорів лунала й така думка: "Якщо по-іншому проблеми нацменшин не вирішити, то треба "розвести" населення.
Концепція, що все-таки провалилася.
Так. Головну проблему, котра постала 1919 року, зумовлював той факт, що принцип національного самовизначення ніколи не застосовувався у чистому вигляді. Натомість Вілсон збагнув, що у багатьох аспектах йому доведеться іти на компроміс. Приміром, як створити стабільну польську державу, котра мала б шанс вижити ще й економічно? Для цього полякам украй потрібен був доступ до моря. І саме це й зробили, створивши коридор до Балтійського моря. А створюючи цей коридор, не завжди зважали на національне самовизначення. У багатьох спірних питаннях доводилося зважати на географічні, історичні, економічні та стратегічні аргументи, а нерідко принцип національного самовизначення був лише одним з багатьох аргументів.
На додачу варто згадати й те, що сам Вілсон завжди двояко ставився до поняття "самовизначення" або, як він казав "self-determination". Тобто це поняття містило не лише принцип національного самовизначення, а й однозначно вказувало на демократичне самоурядування. Іншими словами, ідеал національної держави нерозривно поєднувався з ефективною демократією. Але тоді постає питання, чи таке самовизначення мало поширюватися й на колонії, що Вілсон у такій формі відхиляв. За таких обмежень значно постраждав як авторитет цього принципу, так і західних демократій.
Якщо говорити про такі терміни як "інтернаціоналізація" та "Ліга Націй", чи можна стверджувати, що після 1918 року зросла загальна політична свідомість у світі?
Так, звісно. Ключовим досвідом 1918-1919 років стало саме розуміння того, що є проблеми, котрі не вирішуються у межах національних кордонів. Приміром, одним із найглибших наслідків Першої світової війни стали масові потоки біженців. Після 1918-1919 років на територіях колишніх великих імперій - Османської імперії, царської Росії чи Австро-Угорщини перебували мільйони людей, які стали біженцями. І дуже швидко з'ясувалося, що ця проблема з тих, вирішення яких окремим державам просто не по зубах.
А ще треба було кудись подіти військовополонених, котрі походили з держав, яких після війни вже просто не було, приміром, військовослужбовців колишньої Австро-Угорщини. Багато хто з них опинився в російському полоні, а коли вони повернулися, такої держави як Австро-Угорщина вже не було на карті.
Або візьмемо інше питання - виплату репарацій та боргів. Глобальний характер заборгованості призвів до того, що французи та британці просто вимушені були отримувати репарації з боку Німеччини, щоб розрахуватися з американцями за взяті під час війни борги. І це стало питанням неабиякої ваги для міжнародного фінансового світу.
Двоякий характер Версальського мирного договору полягав у тому, що з одного боку він дещо пожвавив інтернаціоналізацію, а з іншого призвів до національної самоізоляції, приміром, у питанні політики щодо іммігрантів, адже майже всі країни посилили відповідні правила та норми. Саме ця суперечливість стала визначальною для 1920-х років.
"На Західному фронті без змін": прочитати і побачити
Своєрідний графічний переказ відомого роману Еріха Марії Ремарка "На Західному фронті без змін" представлений наразі у німецькому місті Любеку.
Фото: Peter Eickmeyer
Книга, що не старішає
Виставка в музеї "Будинок Будденброків" у Любеку знайомить з графічним романом "На Західному фронті без змін" Петера Айкмаєра (Peter Eickmeyer) і Габі фон Борстель (Gabi von Borstel) 2014 року, створеним на основі однойменної книги Ремарка. На фото - ілюстрація Петера Айкмаєра "Туман".
Фото: Peter Eickmeyer
Графічний переказ
В антивоєнному романі Еріха Марії Ремарка "На Західному фронті без змін" його герой Пауль Боймер розповідає про жахи Першої світової війни. Виставка у музеї
"Дім Будденброків" у Любеку присвячена графічному "переказу" роману. На фото - ілюстрація Петера Айкмаєра "Протигаз".
Фото: Peter Eickmeyer
Отруйний туман
На цій документальній фотографії видно, як поле битви вкрито хмарами отруйного газу. Оригінальні знімки, зроблені під час Першої світової війни, ми публікуємо поруч з ілюстраціями Петера Айкмаєра: ще один ракурс, ще одна мить війни, яка закінчилась сто років тому, у 1918 році.
На цій фотографії солдати, які вишукувались в ряд, демонструють армійські протигази різних країн. Крайній зліва солдат одягнув протигаз американського зразка, за ним - британський, французький, німецький.
Фото: picture-alliance/Everett Collection
Дзеркало війни
Що бачить солдат? Цей малюнок з графічного роману "На Західному фронті без змін" відображає страхи його героя, написані у його очах. Війна - не місце для романтики, про яку натхненно говорили наставники своїм німецьким гімназистам, що готувалися йти на фронт. Війна - це жах, бруд, горе і смерть.
Фото: Peter Eickmeyer
Кінець війни
Що відчуває солдат, який здається в полон, що в нього на думці? На цій фотографії, яка була зроблена у Західній Фландрії у 1917 році, німецькі солдати здаються в полон британцям.
Фото: picture-alliance/akg-images
На полях Фландрії
Ілюстрація "Макове поле" випромінює умиротворення та спокій. Але самотній солдат у полі знає: тут полягли його товариші, тут вирувала страшна війна.
Фото: Peter Eickmeyer
Маки на крові
Кажуть, що маки ростуть особливо гарними там, де пролилась кров. Так виглядають бруствери Першої світової війни, які збереглись до нашого часу. Фотографія зроблена у Діксмейде в Бельгії.
Фото: picture-alliance/Arco Images/J. De Meester
Повернення додому
Повернутись до рідного міста не означає повернутись у колишнє життя. Насправді, звикнути до мирного життя після довгих місяців на війні непросто. А забути пережите неможливо. Про це йдеться в іншому романі Ремарка - "Три товариші".
Фото: Peter Eickmeyer
Спалений роман
Роман "На Західному фронті без змін" (точніше, уривки з нього) вперше був опублікований у 1928 році в газеті Vossische Zeitung. У 1929 році роман був виданий окремою книгою і став сенсацією. Коли до влади прийшли націонал-соціалісти, Ремарку довелось покинути країну, а роман нацисти спалили разом з іншими забороненими в "третьому рейху" книгами. На фото Еріх Марія Ремарк в Нью-Йорку у 1939 році.
Фото: picture-alliance/Everett Collection
10 фото1 | 10
Якщо перейти до сучасності, то побачимо, що на даний момент у Європі спостерігається перехід від національної до "європейської" ідентичності. Чи можна жити з такою ідентичністю?
Тут я був би вкрай обережним, адже я вважаю, що спочатку варто зрозуміти відмінності та певним чином також змиритися з ними. Я дуже добре відчув це 2014 року, коли побачив наскільки украй по-різному оцінюють наслідки Першої світової війни такі європейські народи, як британці, французи, бельгійці, серби, поляки та німці. Тож не можна говорити про спільну європейську пам'ять, коли йдеться про світові війни.
Після 1918-1919 років багато хто з тодішніх сучасників стверджував, що саме інша Європа має стати ефективною відповіддю на Першу світову війну, котра щойно відгриміла. Тут можна згадати хоча б панєвропейський рух. Той, хто вивчає Першу та Другу світові війни, доходить висновку, що до європейської інтеграції можна віднести й почуття звичайного виснаження, а не лише ідеалізм, породжений ідеєю Європи. Так само й німецько-французьке примирення 1960-тих років теж спиралося на це почуття виснаження.
Те, що спіткало Центральну та Східну Європу після 1918 року, можна назвати "марними сподіваннями". Тут варто навести приклад Польщі та Чехословаччини. Одна країна з'явилася знову на карті Європи, а друга стала незалежною. Але вже за чверть століття обидві вони вкотре стали залежними. Цього разу від Радянського Союзу. Чи можна вважати, що наслідки всіх цих подій відчутні ще й по сьогодні?
Це - дуже важливий момент. 1918 року ці країни вперше отримали свій національний суверенітет, а у випадку з Польщею - повернули його собі. Але потім настала Друга світова війна, і ці країни знову втратили свою ще недавно здобуту незалежність. Після 1989 року вони повернули собі цілковиту незалежність, але згодом у рамках європейської інтеграції та членства в ЄС їм укотре довелося відмовитися від частини свого суверенітету. Тож деякі нинішні реакції з боку Польщі на окремі рішення Брюсселя ще раз унаочнюють те, яке велике значення має пам'ять про 1918 рік навіть за 100 років після отримання національної незалежності. Адже після завершення Першої світової війни нові європейські держави зобов'язали захищати нацменшини. Ще 1918 року Польща називала це зазіханням на нещодавно отриману незалежність, а якщо дивитися далі на самі формулювання, то нинішня критика поляками дій ЄС дуже схожа з тодішньою критикою відповідних рішень Паризької мирної конференції.
Чи відображено в 2018 році належним чином різноманіття думок в культурі пам'яті про 1918 рік?
Мене дуже вразило саме те, якими різними є оцінки тих подій, а також ставлення до того, що залишила по собі Перша світова війна. Приміром, у минулі роки в Франції дуже жваво обговорювали питання про те, чи належним чином вшановано звитяги та жертви військовослужбовців із тодішніх французьких колоній у Африці та в Індокитаї. У Західній Європі можна побачити величезні цвинтарі, де безліч білих хрестів - скільки бачить око. Однак це все-таки білі хрести. А де ж тоді місце вшанування пам'яті загиблих солдат-мусульман, приміром, зі Сенегалу, а на Західному фронті таких були тисячі?
Тим часом у сусідній Бельгії, котра упродовж чотирьох років під час Першої світової війни була окупована німцями, спостерігається зовсім інша ситуація. Там дискусія точиться навколо питання про колаборацію, скажімо, хто виграв від німецької окупації. Натомість у Великобританії дедалі частіше лунає запитання, чи Перша світова війна взагалі була потрібна Британській імперії. Тобто обговорюють те, чи не краще було б Великобританії сконцентруватися на внутрішніх питаннях самої імперії, та чи не було рішення втрутитися в війну на континенті хибним? До речі, дискусія щодо цієї тематики лише загострилася на тлі дебатів навколо Brexit (виходу Великобританії зі складу ЄС. - Ред.).
Нині в Європі спостерігається перехід до грубіших форм політичної дискусії. Здається, що тепер значно менше намагаються робити ставку на порозуміння, ніж це було кількома роками раніше. Що це каже про стан демократії? Чи є тут загроза для неї?
Щоб прояснити причини цього явища досить так само поглянути на 1920-ті роки. Якби твердження, що Веймарська Республіка зазнала невдачі лише через Версальський мирний договір, було б правильним, то тоді вона навряд чи пережила б 1923 рік. Так само кінець 1920-х - початок 1930-х років породили не лише такі явища як італійський фашизм та епоху ідеологічних крайнощів, а також і "New Deal" у США, що стало новою відповіддю на кризу демократії та капіталізму. Таким чином з 1920-х років з одного боку можна винести цінний урок щодо наслідків війни, а також загроз для демократії. Водночас, якщо подивитися на США та Великобританію, то вони - добрий приклад того, якою сильною може стати стійкість демократії, що опинилася під тиском.
Перша світова війна у книжках для дітей
Дитячі книжки у період між 1914 та 1918 роками намагалися захопити ідеєю війни наймолодших. Виставка у Тройсдорфі демонструє, однак, що не все було націоналістичною пропагандою.
Фото: DW/S. Hofmann
Татко на війні
Коли у серпні 1914 року Європа - а за нею і весь світ - вступили у війну, це не оминуло і тодішнє юне покоління. Зрештою, на цю війну пішли батьки та брати, які змушені були залишати свої родини. Отже, не дивно, що чимало книжок для дітей та юнацтва того часу оповідали про війну. Хоча подавали її не скрізь однаково.
Фото: DW/S. Hofmann
Про героїв та інші казки
Це яскраво демонструє виставка "Дитяча книжка пояснює війну" у тройсдорфському музеї поблизу Бонна. Вона зібрала у своїх залах майже 200 книжок, брошур та репродукцій. "Є література для всіх вікових груп ура-патріотичного характеру, яка роздмухувала війну. Але є й поміркованіші книжки, котрі радили не забувати, що і вороги є людьми", - розповідає кураторка виставки Карола Польманн.
Фото: DW/S. Hofmann
Від німецько-французької війни до націонал-соціалізму
Експонати охоплюють порівняно великий проміжок часу - від кінця німецько-французької війни 1871 року до захоплення влади Гітлером у 1933-му. Завдяки цій перспективі чітко видно, як воєнна література змінила свідомість щонайменше одного покоління. І все ж акцент зроблено на чотирьох роках Першої світової. На фото: "Весела дитяча книжка" 1916 року. Гумору в цій літературі насправді малувато…
Фото: DW/S. Hofmann
Гумор під час війни? Та де там…
Узагалі-то британці відомі своїм чорним гумором. Це притаманно і дитячим виданням. "Але у часи війни, - Клаудіа Польманн ділиться враженнями від прочитання численних книжок,обраних для виставки, - гумор, схоже, зійшов нанівець на тлі усіх тих жахіть. А для дитячої літератури це втрата".
Фото: DW/S. Hofmann
Війна у грайливій формі
Багато книжок для дітей мають грайливий характер, як-от французька книжка про Червону шапочку. Головна героїня тут символізує Францію, яка спільно зі своїми друзями Бельгією та Англією борониться проти злого вовка Німеччини. У німецьких дитячих книжках також замальовувалися ігри у війну (на фото), причому перемога у ній зазвичай давалася легко.
Фото: DW/S. Hofmann
Карти та інші настільні ігри
У війну грали не лише книжкові персонажі. На цю тему створювалися настільні ігри, як, наприклад, ця дитяча карткова гра у "Чорного Петра із Сербії". Не обов'язково за цим стояли пропагандистсько-виховальні мотиви, частенько діяв звичайний комерційний інтерес. Видавництва швидко збагнули, що на війні можна непогано підзаробити.
Фото: DW/S. Hofmann
Війна як шкільний предмет
Книжки читалися не лише вдома, у школі вчителі налаштовували молодь на війну патріотичним вихованням. Утім, бувало, що уроки скасовувалися, оскільки у школі облаштовували лазарет, або ж через те, що закінчувалося вугілля та дрова для опалення будівлі. Дітки ж замість навчання залучалися до воєнної економіки та відправлялися, наприклад, на польові роботи.
Фото: DW/S. Hofmann
Чтиво для дівчаток
Велика частина воєнної літератури мала апелювати до прагнення молодих людей до пригод і, відповідно, орієнтувалася - у дусі гендерних уявлень тієї епохи - передусім на хлопчиків. Однак і дівчатка були цільовою групою. Для них друкувалися книжки на тему так званого "внутрішнього фронту" - історії про дітей, які бачать наслідки війни у тилу.
Фото: DW/S. Hofmann
Між творами нашвидкуруч і мистецтвом
"Часом художникам доводилося працювати дуже швидко, коли від них вимагалося проілюструвати конкретні битви", - розповідає дослідник дитячої книжки Фрідрих Геллер. При цьому висока якість французьких видань вражає. На фото: напад німецьких військ на Бельгію, у французькій дитячій книжці зображується у вигляді німецького чобота, який розчавлює маленький Льєж.
Фото: DW/S. Hofmann
Реклама під час війни
У численних брошурах та на рекламних плакатах зображали у тому числі й дітей - як-от на цьому плакаті 1915 року випуску. Текст під картинкою: "Ми не дамо заморити себе голодом". Доброчинна організація у такий спосіб закликала робити пожертви на харчування малолітніх. Оскільки не слід забувати: діти знали війну не лише із книжок - вони щоденно із нею стикалися.
Фото: DW/S. Hofmann
Уже жодної ейфорії
Чим довше тривала війна, тим сумнішими ставали картинки у творах для дітей та юнацтва. Література 1917-1918 років дуже контрастує із "веселими" історіями про війну, в яких герої швидко здобувають перемогу. Принаймні у деяких публікаціях цього часу вже дається реалістична картина проявів жорстокості цієї першої технологічної війни із застосуванням отруйного газу та танків.
Фото: DW/S. Hofmann
"Реймський собор"
Народжується і пацифістська література - навіть якщо й у малому обсязі. Очевидно, і автори дитячих книжок вже втомилися від війни і прагнули миру. У французькій публікації "Реймський собор" змальовано мрію про ідеальний світ, у якому зруйнована церква - символ німецького варварства у Франції - повстає із попелу та об'єднує народи.
Фото: DW/S. Hofmann
Мир? Лише на короткий час
11 листопада 1918 року німецька імперія нарешті підписує Комп'єнське перемир'я із Францією та Англією. Однак мир протримався недовго. Багато юнаків, які упродовж Першої світової читали дитячі книжки, у 1939-му пішли солдатами на війну.
Фото: DW/S. Hofmann
Від солдатиків до солдатів
"Якщо я дитиною постійно отримував певні образні враження, тоді, напевно, вони впливають і на мою свідомість як солдата або військового, - припускає дослідник Геллер. - Силу картинок та текстів не можна недооцінювати".
Фото: DW/S. Hofmann
14 фото1 | 14
Немає простих аналогій між нашим сьогоденням та минулим після 1918 року, але той, хто вивчить історію, більше розумітиме сучасність. Тож історія 1918 року в цьому сенсі може буде дуже повчальною для сучасності.
Україна у 1918-му очима німецьких фотографів (рідкісні фото, частина друга)
1 березня 1918 року німецькі війська увійшли в Київ за умовами Берестейського миру. Якою побачили вони столицю і решту України? У другій частині добірці DW унікальні архівні фото, деякі з яких публікуються уперше.
Фото: Southern Methodist University
"Оце так знахідка!"
На цьому фото відбитий у більшовиків панцирник "Остін-Путіловець" Російської імперії гасає вулицями Києва після вступу німецьких військових 1 березня 1918 року. Перед тим Київ на кілька тижнів захопили більшовики і на вигнання їх самотужки влада УНР не сподівалась.
Фото: IWM
Панорама Києва
Фотокартка із панорамою Києва зроблена з Андріївської церкви навесні 1918 року невідомим німецьким солдатом-саксонцем.
Фото: Public Domain
У Києво-Печерській лаврі
На цьому фото із колекції Імперського воєнного музею Лондона (Великобританія) німецькі офіцери оглядають принади Києво-Печерської лаври у супроводі православних ченців.
Українська кавалерія на вулицях Києва
Українська кіннота УНР рухається вулицями Києва після вступу до української столиці німецьких військ 1 березня 1918 року. Німці активно займалися вишколом українських частин.
Фото: IWM
Перевірка документів
Німецький солдат перевіряє документи в Києві улітку 1918 року. В українській столиці невдовзі відкрилось Імперське торговельне представництво Німеччини.
Фото: picture-alliance/Ria Novosti/Sputnik
Народна автентика
На цій фотографії, зробленій у 1918-му невідомим військовим фотографом, зображена група українських селян у національних костюмах. Згідно з даними Державного архіву Австрії, фото походить з Волині.
Хати в українському селі палають вогнем після відступу більшовицьких загонів. Фото 1918 року, зроблене ще напередодні вступу австро-угорських частин, які упродовж березня-квітня зайняли практично всю територію України. Зіткнення з більшовиками тривали ще довгий час, але й австрійці, як наголошують історики, демонстрували на українських землях виняткову брутальність.
Цей карний загін жандармерії Австро-Угорської імперії брав участь у придушенні страйку залізничників на станції Гайворон Одеської залізниці. (Подільська губернія, з 1939 р. - Кіровоградська область). Фото було передано Федеральним архівом ФРН Центральному державному кінофотофоноархіву України ім. Пшеничного і раніше не публікувалося.
Фото: TsDKFFA
Вулиця у Смілі
На цьому фото, зробленому на весні 1918 року, вирує буденне життя у невеличкому місті Сміла, районному центрі сучасної Черкаської області. Поява німецького контингенту у провінції зовсім невипадкова - тут розташований найбільший залізничний вузол області. Саме залізницею доправляли на Захід продовольство, яке Україна гарантувала за умовами Берестейського миру.
Фото: Southern Methodist University
Українське продовольство на шляху до Австро-Угорщини
На цій фотографії з Державного архіву Австрії видно, як вивантажують та сортирують на складі у Румунії продовольство з України для подальшого відправлення на захід. Уряд УНР гарантував союзникам близько 1 мільйона тонн продовольства, хоча вивезти залізницею вдалося лише 130 тисяч тонн - половина пішла до Австрії. До Німеччини дійшло лише 50 тисяч тонн.