Сергій Плохій: Пам'ять про Голодомор об'єднує суспільство
Аніта Грабська
24 листопада 2018 р.
Після 2014 року значно більше українців вважають Голодомор геноцидом, особливо на сході України. Це дані Українського наукового інституту Гарвардського університету прокоментував для DW його директор Сергій Плохій.
Сергій Плохій: Це дуже важливо, бо (визнання Голодомору. - Ред.) вже давно перейшло в політичну площину. Такі рішення ухвалюють парламенти, уряди, в даному разі - законодавчі збори США.
Це визнання надзвичайно серйозної трагедії, яку пережила Україна у 1930-х роках. А також свідчення того, що йшлося не лише про голод, а й про культурний та політичний наступ на Україну.
За оцінками українських учених, штучний голод, створений радянським режимом у 1932-1933 роках, забрав життя від трьох до семи мільйонів людей. Чому дані так різняться? Чи є шанс дізнатися точну кількість жертв?
Дані різняться через те, що довгий час усе, пов’язане з голодом, було поза законом. Неможливо було про це ні говорити, ні згадувати, тим паче - проводити серйозні дослідження. Тільки після 1991 року реально відкрили архіви.
Архіви показали дуже цікаву річ: є величезний недооблік смертності. Для того, щоб зрозуміти, скільки людей померли насправді, не досить просто піти в архіви. Треба залучати дуже складні демографічні моделі, досліджувати переписи населення 1926, 1937, 1939 років. У результаті сьогодні ми маємо тільки оціночні дані. Останнє слово міжнародних і українських демографів - близько чотирьох мільйонів жертв голоду, які померли на території України. Плюс більше півмільйона дітей, які не були народжені.
Голова українського Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович констатує, що майже всі українці трактують Голодомор однозначно. Ви згодні з такою оцінкою?
Наші дослідження в Гарварді показали, що після 2014 року значно більше українців почали вважати Голодомор геноцидом, особливо на сході. Це ознака активізації патріотичної позиції людей. Голодомор, як він існує сьогодні в суспільному просторі, не ділить українців за національними, релігійними чи якимись іншими ознаками. Це пам’ять, яка об’єднує суспільство.
Вуличний ресторан зі смаком Голомодору (16.05.2018)
02:14
Пам'ятники жертвам комунізму в світі
Майже третина населення світу до падіння Берлінського муру жила в країнах з комуністичним режимом. Згодом у більшості з них розпочався період переосмислення комуністичного минулого та вшанування пам'яті жертв комунізму.
Фото: picture-alliance/Eibner
Чехія
Сім бронзових скульптур стоять на білих сходах біля підніжжя пагорба Петршин у Празі. Відкритий у 2002 році меморіал жертвам комунізму створив чеський скульптор та колишній політв'язень Олбрам Зоубек. Згідно з написом на постаменті, меморіал присвячений не лише тим, хто "був ув'язнений чи страчений, а й усі тим, чиє життя було зруйноване тоталітарним деспотизмом".
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Німеччина
Понад 11 тисяч людей побували під вартою у цій в'язниці міністерства держбезпеки НДР "штазі" у період з 1951 до 1989 року. До того на території в східноберлінському районі Гоєншенгаузен був розташований спеціальний табір окупаційної радянської влади для противників режиму. Звідси ув'язнених, зокрема, доправляли і в споруджений нацистами концтабір "Заксенгаузен". Нині в будівлі меморіал.
Фото: picture alliance/dpa/P. Zinken
Україна
Пам'ятник жертвам комуністичних злочинів у Львові відкрили в 1997 році. Йому передував кам'яний знак, встановлений 1992 року з ініціативи колишнього політв'язня Василя Кубіва. Символічним став вибір місця - навпроти колишньої "Тюрми на Лонцького", яку використовували польська, радянська та нацистська влада і де з 2009 року працює національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів.
Фото: DW/V. Pryhid
Румунія
На постаменті знесеної статуї Леніна в Бухаресті з 2016 року розміщений 20-метровий пам'ятник скульптора Міхая Букулея. Скульптура, що складається з трьох крил, стоїть перед однією з найважливіших будівель часів Сталіна на площі Вільної преси. Ініціатором встановлення пам'ятника виступило об'єднання колишніх політичних ув'язнених.
Фото: Florian Kindermann
Албанія
Перший меморіал з моменту падіння сталінського режиму в Тірані відкрили лише у 2017 році. В часи нацистської окупації німці використовували будівлю як в'язницю. Після того, як до влади в 1945 році прийшли комуністи, тут катували та вбивали людей. Згодом "Будинок листя", як називають цю будівлю через обвитий плющем фасад, використовувала Сігурімі - таємна поліція Албанії.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Грузія
У Горі, де народився Йосип Сталін, радянського диктатора все ще вшановують в музеї його імені - через 65 років після його смерті та 27 років з моменту здобуття Грузією незалежності. Щоправда, нині вже є плани реорганізації виставки. Скоєні в часи Сталіна злочини та репресії натомість з 2006 року тематизують в Музеї радянської окупації, який є частиною Грузинського національного музею в Тбілісі.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Україна
У багатьох містах та селах України встановлено пам'ятники жертвам Голодомору 1932/33 років. За різними оцінками, штучний голод, організований радянською владою, забрав життя від 3 до 7 мільйонів осіб. Геноцидом українського народу Голодомор визнали вже 16 країн світу. На фото - меморіальний комплекс, зведений у 2008-2010 роках у Києві.
Фото: picture-alliance/ZUMAPRESS/N. Furyk
Казахстан
Майже 1,5 мільйона осіб загинули від голоду у 1932/33 роках внаслідок примусової колективізації і в Казахстані. Загиблим присвячена скульптурна композиція в Астані, яку урочисто відкрили 31 травня 2012 року, в національний День пам'яті жертв політичних репресій.
Фото: Dr. Jens Schöne
Латвія
19-метровий обеліск у центрі Риги увінчаний мідною фігурою молодої дівчини з трьома позолоченими зірками, яку в народі називають Мілдою. Спорудили Монумент Свободи ще у 1935 році, тобто до радянської окупації в 1940-му. Для латишів статуя є головним символом їхнього прагнення свободи і самовизначення. Саме звідси упродовж багатьох років починалися протести і акції руху опору.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Монголія
Розташована між Росією та Китаєм Монголія майже все XX століття потерпала від окупації та експлуатації. Найдовший період часу вона перебувала в політичній та економічній залежності від СРСР. Музей в пам'ять про жертв політичних репресій відкрився в Улан-Баторі в 1996 році, ще через рік було споруджено меморіал.
Фото: Torsten Baar
Південна Корея
Споруджений ще на початку XX-го століття міст через річку Імджинган - єдиний зв'язок між двома частинами розколотої країни. Під час Корейської війни 1950-1953 років так званий "міст свободи" мав величезне стратегічне значення для військових. На південному боці нині можна пройти аж до перегородки. Багато відвідувачів залишають на цьому місці прапори та особисті послання.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
Камбоджа
За приблизними оцінками, 2,2 мільйона камбоджійців загинули під час панування терористичного режиму "Червоних кхмерів". Це майже половина тогочасного населення країни. Після вторгнення в Камбоджу так само комуністичних військ з В'єтнаму останки загиблих були виставлені на огляд публіки, аби задокументувати скоєні "кхмерами" злочини. Однак багато масових поховань досі лишаються незнайденими.
Фото: Bundesstiftung zur Aufarbeitung der SED-Diktatur
США для жертв КНР
Відкрита у 2007 році статуя у Вашингтоні - копія "Богині демократії", яку китайські студенти 1989 року встановили на площі Тяньаньмень в Пекіні наприкінці своїх протестів, які були жорстоко придушені комуністичним режимом. Про спорудження у столиці США пам'ятника сотням жертв подбали не лише американські політики, а й борці за свободу зі Східної Європи, зокрема Вацлав Гавел та Лех Валенса.