Їхні назви говорять самі за себе: "Осине гніздо", "Дикобраз" та "Кропива". Їхній зміст мав зачіпати за живе. Сатиричні журнали у Європі XIX та початку XX століття дуже схожі за змістом, навіть якщо й відрізняються з художньої точки зору. У них карикатуристи гострою голкою іронії намагалися поцілити в заможних та пихатих громадян та монархів. Щоправда, така форма соціальної критики прижилася не відразу. Деякі журнали зачинялися вже після виходу 3-4 випусків.

Полеміка проти правителів

Перший сатиричний журнал, який мав успіх серед населення, називався просто Le Caricature. Він побачив світ у Парижі в 1830 році і був поєднанням малюнків, коміксів та критичних історій. Загалом - вісім сторінок, надрукованих на дешевому папері. Однак малюнки спрацювали. Кольоровими літографіями розбавили текст. Це стало можливим завдяки новим технологіям друку, якими доти послуговувалися лише митці.

Видавав його прославлений карикатурист Шарль Філіпон, а його найближчим сподвижником був Оноре Дом'є, який з геніальною художньою майстерністю висвітлював політичне життя Франції. 1832-го року було видано перший примірник Le Charivari - наступника Le Caricature. "У Дом'є Філіпон знайшов митця, який на сто відсотків вловлював дух часу і порушував правильні теми", - каже історик з університету Єни Луїза Райхштеттер, яка спеціалізується на сатиричних виданнях у період між двома світовими війнами.

Влада як об'єкт критики

Нові французькі журнали швидко стали наслідувати в інших країнах Європи. Відомий англійський Punch спочатку навіть носив назву London Charivari. Як нагадала Райхштеттер у розмові з DW, німецький журнал гуморесок Kladderadatsch, який вийшов після революційних подій 1848-го року, своєю появою на світ теж завдячує паризьким революційним часописам.

Улюбленими темами карикатур у Франції була королівська династія та їхня челядь, а також буржуазія. Карикатуристи відкрито висміювали правлячу еліту, і лише в Англії кепкувати з монархії було табу. Англійська сатира радше виставляла на посміховисько ворогів у Європі, особливо їхню армію.

Життя під загрозою

Паризькій правлячій аристократії, однак, було не до сміху. 14 листопада 1831-го року Шарль Філіпон постав перед судом за образу його величності. Карикатуриста виправдали. Але вже невдовзі Оноре Дом'є засудили на півроку. "Його засудили за промовисті карикатури, що порушували табу. Але йому не заборонили надалі займатися карикатурною справою", - каже Луїза Райхштеттер і додає, що після повернення до справи з часом Дом'є все ж втрачає впевненість у тому, що у тодішній Франції вистачало свобод та ліберальності для функціонування вільної преси та спокійного сприйняття політичної сатири.

XIX століття можна вважати "золотою добою" сатири та гумористичних журналів у Європі: у Швейцарії з'являється Nebelspalter, в Австрії Kikeriki, у кайзерівській Німеччині виходять Ulk, Berliner Wespen та Leuchtkugeln, а в 1848-му у Берліні виходить "гумористично-сатиричний тижневик" Kladderadatsch. Революції і війни вносять свої корективи. 1923-го року німецький журнал придбав промисловий магнат Гуґо Штіннес, що мало відчутні політичні наслідки. Зміст журналу поволі стає консервативним і антисемітським.

Мюнхенський журнал Simplicissimus став наступним після Kladderadatsch найвпливовішим сатиричним виданням Німеччини. Перший його екземпляр, що з'явився у 1896-му році, вийшов накладом у 480 тисяч екземплярів. Але продати вдалося лише 10 тисяч. І все ж він швидко зайняв свою нішу. Його вирізняла антиклерикальність, антифеодальність та фундаментальна демократичність. Журнал став полемічним майданчиком відомих літераторів Веймарської республіки. У березні 1933-го року штурмові загони SА вчинили погром в редакції, що ознаменувало кінець амбітного сатиричного журналу.

Після Другої світової війни у моду входять журнали коміксів. 1959-го року в Парижі з'являється Pilote. Головний художник Рене Госіні згодом здобув світової слави з коміксами про Астерикса. Сатиричний місячник Hara-Kiri став попередником Charlie Hebdo. Французькі художники наслідували традиції Філіпона і Дом'є, але з новим фокусом, хоча й не менш провокативним. У Німеччині 1962-го року з'являється журнал Pardon.

Качка в оковах

Найвідомішим та найвпливовішим вважають журнал Le Canard enchainé. Вже 100 років він поєднує у собі розслідування, гострі коментарі та політичні карикатури. Свіжі екземпляри щотижня доставляють у Єлисейський палац. "Свобода преси гине, якщо нею не користуватися" - під таким гаслом працює це видання, що виходить накладом у півмільйона екземплярів.