1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Італійська журналістка: Майдан став для мене одкровенням

Інтерв'ю провела Ірина Кащей16 березня 2015 р.

Лоредана П'янта відкрила для себе українців завдяки Майдану. Про свій шлях від поверхових знань про Україну до документування Революції гідності вона розповіла в інтерв’ю DW.

Італійська журналістка Лоредана П'янта із чоловіком Алессандро Айресом
Італійська журналістка Лоредана П'янта із чоловіком Алессандро АйресомФото: privat

Лоредана П'янта працює журналісткою-фрілансеркою для провідних європейських ЗМІ. У 2010 вона разом із чоловіком Алессандро Айресом відкрила польський культурний клуб "Польський кіт" у своєму рідному місті Турині. Навесні 2014 року журналістка зняла у Києві фільм "Білий Майдан", презентація якого вже відбулася у кількох італійських містах. У розмові з DW П'янта розповіла про своє "відкриття" України.

Deutsche Welle: Лоредано, Ви добре знаєтеся на Польщі. Звідки у Вас такий інтерес до Східної Європи?

Польща у моєму житті з’явилась 10 років тому завдяки моєму цивільному чоловікові Алессандро. Він набагато серйозніший полоніст, ніж я, його часто навіть за поляка приймають! Він змалку закоханий у польську літературу та культуру. 2010 року ми відкрили "Польського кота". І клуб став популярним не тільки серед поляків: нині його відвідують і серби, українці, інші слов’яни. Ми часто їздимо до Польщі, мене приваблює тамтешнє молоде та динамічне суспільство, не виключаю, що одного дня ми оселимося там.

А якими були Ваші уявлення про Україну?

Можна сказати, що до листопада 2013 року я не знала майже нічого: у мене були лише поверхові уявлення про Україну та українців. Із початком подій на Майдані у нас у "Польському коті" почали гуртуватися українські студенти, щоб обговорити події в Україні, зібрати кошти для Майдану, організувати відповідні групи у соціальних мережах... Я наблизилася до їхнього кола. Там була одна активістка, Аліна, яка багато розповідала мені про події революції, зокрема про жертовну дівчину-інвалідку Лізу, про поранену медсестру Олесю...

І от 8 березня ми вирішили провести вечір, присвячений ролі жінок в українській революції. На зустріч прийшло дуже багато схвильованих українців. Початок березня 2014 року... У повітрі витала напруга, Янукович не так давно втік, передчувалася анексія Криму... Отже, у той вечір дискутували не так про жінок, як про геополітику. Це було природно, але мені стало шкода первісного задуму. І от, слухаючи історії жінок на Майдані із вуст Аліни, - а цих історій були десятки! - я вирішила: "Я сама зніму ці історії!"

І поїхали на Майдан, одна? Страшно не було?

Так, у квітні я була вже в Україні. Одна, тільки я та моя телекамера. Мені було страшенно цікаво. Хотілося на власні очі все побачити. Страшно? Трішки було. До того ж, у мене було хибне враження про Майдан - я уявляла, що там нишпорять парамілітаристські групи, які контролюють кожний сантиметр і кожну особу. Таке враження у мене склалося з італійських ЗМІ. Я думала: може, вони мені перешкоджатимуть, контролюватимуть... Нічого подібного!

Майдан як джерело натхнення

04:11

This browser does not support the video element.

У ту пору, коли я побачила Майдан, він був музеєм просто неба. Туди приходили люди, щоб вшанувати недавно загиблих... Це було дуже зворушливо. Нічого спільного з тим, що я собі уявляла. І маса людей, які хотіли спілкуватися з журналістом, розповісти про свій біль та свої мрії про краще. Люди, такі, як я, звичайні, опинилися там, тому що хотіли змінити свою країну. Це було одкровенням.

Яка найбільша складність була у роботі над фільмом?

Найважче було вибрати окремі історії, так їх було багато і такими вони були вражаючими. Стрічка триває 50 хвилин, але так багато не увійшло туди... Дещо складно було розговоритися з Олесею, вона за характером неговірка, а у той період ще й жила під пильною увагою ЗМІ усього світу та й фізично була ще дуже слабка після поранення. А Ліза просто вразила мене: такий незламний дух у такому тендітному тілі! До речі, її хвороба дуже погіршилась: жити на Майдані все ж важко.

Ця поїздка якось змінила Вас?

Так, я винесла звідти два уроки: один професійний, інший людський. Професійний полягає у тому, що журналісту, який пише про події у якійсь країні, треба там побувати! Мої колеги часто пишуть про українську революцію невідповідні речі просто тому, що ніколи в житті там не бували. А друге - це вражаюча людяність українців, той рівень підтримки, розуміння, безкорисливості, який я бачила на Майдані, - неймовірний.

Нині я захоплююся українським народом, який знайшов у собі мужність подолати диктатуру ціною власних життів. Оцю народну душу Майдану я й намагалася передати у фільмі через історії моїх героїнь, жінок із народу. Мої глядачі часто відзначають, що фільм вийшов дуже щирий. А найдорожчий для мене комплімент прозвучав із вуст однієї української журналістки: "Вражаюче, як неукраїнка змогла так правильно розповісти про Майдан". Я це дуже ціную: значить, мені вдалося відчути й передати ту атмосферу.

Як змінилася Україна за рік в очах українських німців

02:58

This browser does not support the video element.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Пропустити розділ Топтема

Топтема

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW