Державний борг Італії становить 130 відсотків щорічного ВВП. Пропорційно в Єврозоні лише Греція має вищу заборгованість. З метою вибратися з цієї боргової ями, попередній італійський уряд пообіцяв закладати в майбутній бюджет зростання заборгованості не вище 0,8 відсотка ВВП.

Однак нинішній уряд у Римі, який сформували праві та ліві популісти, вважає, що зобов'язання попереднього кабінету міністрів його не обходять. Тож у представленому всередині жовтня проекті бюджету на 2019 рік передбачено збільшення нової заборгованості втричі.

Водночас за підрахунками економіста та члена Європарламенту (ЄП) Йоахіма Штарбатті (Joachim Starbatty), котрий вважається критиком спільної європейської валюти, справжній показник дефіциту італійського бюджету значно вищий за вказані у бюджетному плані 2,4 відсотка. "Це число спирається на нереалістичні припущення. Якщо взяти реальні показники зростання економіки, а також частку безробіття, ретельно розглянути деякі видатки, тоді дефіцит має значно перевищувати три відсотки", - розповів Штарбатті в розмові з Deutsche Welle.

Вроджена вада євро

Це викриває найбільшу вроджену ваду спільної європейської валюти, а саме розрізнену фіскальну політику попри спільну грошову одиницю. "Навіть після того, як дійшли згоди створити спільну валюту, не було готовності та спроможності уніфікувати фінансову політику", - зазначає Бертольд Буш (Berthold Busch), який працює в розташованому в Кельні Інституті німецької економіки (IW). За словами експерта, тоді вдалися до спроб проводити макроекономічний нагляд за допомогою так званого стабілізаційного пакту. Це мало на меті провести гармонізацію фіскальної політики, пояснює економіст у розмові з DW.

Ще одною вродженою вадою євровалюти є та обставина, що норми зі стабілізаційного пакету порушувалися незліченну кількість разів, а оголошені раніше санкції так жодного разу не застосовувалися. Причина - компетенцію ухвалювати відповідні рішення мали керівники урядів. Іншими словами, потенційні порушники норм щодо заборгованості мали вирішувати долю нинішніх порушників. Тобто тут уже було закладено можливості для поступок. Згодом, у розпал фінансової та боргової кризи це правило змінили. Тепер Європейська Комісія (ЄК) має право самостійно вирішувати, проти кого застосовувати санкції, тож єврокомісар з питань економіки П'єр Московісі вже пригрозив такими санкціями Риму.

Водночас економіст Бертольд Буш не виключає, що цього разу справді може дійти до санкційних заходів. Адже цього разу всі мають справу з зовсім іншим характером порушення. "Досі ці регулятивні правила жодного разу не піддавалися сумніву. Завжди йшлося лише про питання навколо їхнього гнучкого застосування/тлумачення. Але тепер ми маємо справу з випадком, коли одна країна заявляє: "Нас не цікавлять правила", - наголошує експерт.

Санкції: самими лише жовтими картами не обійдешся

Попри погрози з Брюсселя, Йоахім Штарбатті вважає, що Італія не піде на поступки. Адже ЄС не має справді дієвого засобу тиску. Максимум, що може зробити Брюссель, це показати жовту картку. "Якщо не буде червоної картки, то жовта картка нічого не варта", - каже економіст. 

Під червоною карткою Штарбатті розуміє виключення з Єврозони. Річ у тім, що євровалюта створювалася як такий собі вічний шлюб без можливості на розлучення. Хоч теоретично кожна країна може добровільно вийти з Єврозони, але наголос тут слід ставити на слові "теоретично". Ні греки, ні італійці не планують відмовлятися від євро. Причина цього цілком зрозуміла, адже в разі збереження членства в Єврозоні борги цих країн вираховуватимуться в євро, тобто у власній валюті, що вирізняє як Грецію, так і Італію, від таких країн з перехідною економікою як Аргентина, де державний борг переважно обчислюється в доларах США, тобто в іноземній валюті.

Натомість Бертольд Буш очікує тиску з іншого боку, а саме від фінансових ринків. "На даний момент Італія має 480 мільярдів євро облігацій позики, котрі потрібно буде погасити впродовж наступного року. Тож тоді все залежатиме від того, які саме відсотки вимагатимуть ринки капіталу", - каже експерт. За його словами, якщо кредитори вимагатимуть більших відсотків за цими євробондами, то Рим змушений буде переглянути свою позицію.

ЄЦБ та його можливості

Все це так і було б, якби не було такого чинника як Європейський центральний банк (ЄЦБ). Досі ЄЦБ вдавалося якимось чином втримати Єврозону, вдаючись до прямої купівлі облігацій, або програм термінового кредитування та обіцянок допомогти в будь-якому разі. Але в центробанку теж можливості не безмежні. З огляду на небезпеку перегріву економіки в таких країнах як Німеччина, регулятор спочатку вийде з програми купівлі облігацій, а потім припинить і політику нульової облікової ставки. Після цього відсоткові ставки облігацій державної позики зростуть, що завдаватиме Італії неабиякого клопоту. І тут ми бачимо ще один ґандж євровалюти - проводиться єдина фінансова політика для дуже різноманітних економік, коли всім намагаються нав'язати ті самі критерії, але всім це може й не підійти.

Зрозуміло одне, потужність економіки Італії увосьмеро перевищує потужність економіки Греції. Якщо в Італії відбудеться загострення боргової кризи, то для порятунку країни забракне й можливостей ЄЦБ.