Вхід на територію колишнього концтабору "Аушвіц 1". Комплекс поблизу польського міста Освенціма складався з трьох головних таборів: "Аушвіц 1", "Аушвіц 2" та "Аушвіц 3". Перший табір, який створили 1940 року, згодом став адміністративним центром усього комплексу. Охороняли в'язнів війська СС з дивізії "Мертва голова".

Ув'язнені табору "Аушвіц 1" повинні були працювати. Виснажлива робота і недоїдання стали причиною загибелі багатьох бранців.

Ув'язнених морили голодом та запроторювали до камер, де було місце тільки стояти. А ще - кидали в герметичні карцери, в яких люди помирали від нестачі повітря, а також катували та розстрілювали. У 1941 році в таборі "Аушвіц 1" провели досліди з отруєння групи ув'язнених газом. Результати назвали успішними…

Ув'язнених в концтаборах поділяли на різні категорії, відповідно до яких вони повинні були носити нашивки на уніформі. Наприклад, рожевий трикутник - гомосексуал, червоний - політв'язень. Така нашивка, як на цій фотографии, свідчила про єврейське походження бранця.

Бараки майже не збереглися. Більшість з них нашвидкоруч збивали з дошок та колод. Про те, що тут були бараки, зараз нагадуються тількі димарі.

В одноповерхових дерев'яних бараках табору "Аушвіц 2" утримували сотні тисяч євреїв, поляків, росіян, українців, білорусів, синті та ромів, а також ув'язнених інших національностей.

Новоприбулих ділили на дві групи. Тих, кто потрапляв в першу групу, а їх була більшість, практично одразу відправляли в газові камери. Така доля чекала на всіх, хто був непридатний до виснажливої роботи: дітей, жінок, людей похилого віку...

Друга група ув'язнених вирушала на примусові роботи - на різноманітні промислові підприємства. Більшість з них помирали від виснажливої праці, жорстоких побоїв та хвороб.

Ще одну групу новоприбулих в "Аушвіц 2" відсилали до місцевих "лікарів", які проводили над бранцями експерименти.

Частина жінок в таборі "Аушвіц 2" безпосередньо підпорядковувалась нацистам, які використовували їх як рабинь.

Коли розповідають про табір смерті "Аушвіц-Біркенау", перш за все мають на увазі "Аушвіц 2". Саме на його території нацисти започаткували практику масових вбивств у небачених доти масштабах. Саме тут було знищено понад мільйон євреїв.

Ув'язнених привозили в "Аушвіца" у переповнених товарних вагонах. Багато хто помирав дорогою - від холоду, голоду та хвороб.

В музеї на місці табору "Аушвіц-Біркенау" можна побачити вцілілі речі бранців, а також архівні фотографії.

В "Аушвіці" були як газові камери, так і крематорії. Коли потужностей крематоріїв не вистачало, тіла отруєних газом людей спалювали у ровах.

"Аушвіц 3" - це група невеликих таборів, що створювалися при фабриках і копальнях навколо усього комплексу. Трудові табори регулярно відвідували лікарі, які відбирали слабких і хворих для газових камер.

27 січня 1945 року майор Анатолій Шапіро одним з перших увійшов у Освенцім. Його загін з боями прорвався до концтабору і розмінував підступи до нього. Командир Шапіро відкрив ворота табору смерті "Аушвіц 1" та звільнив в'язнів.

Після звільнення концтабору радянськими військами частину бараків і будівель "Аушвіца 1" стали використовувати як шпиталь для ув'язнених. Згодом до 1947 року частину табору переобладнали на в'язницю НКВС та міністерства громадської безпеки Польщі.

1947 року на території колишнього табору смерті організували музей, а у 1979 році меморіальний комплекс внесли у перелік Світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку в музей приїжджають сотні тисяч людей з усього світу.

Табір звільнили 27 січня 1945 року радянськими військами. В наш час 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.

Точну кількість загиблих у "Аушвіці" з'ясувати неможливо, оскільки багато документів знищені. Більшість сучасних істориків вважають, що в "Аушвіці" знищили майже півтора мільйона людей. Більшість із них - євреї.

Що за фотографія! Завдяки віддзеркаленню складається враження, що Залман Левінсон дивиться на нас з усіх боків. Знімок датується 1937 роком. Це маленький Салман, чи Сіма, - така ж дитина, як і багато інших. Він виріс у Ризі з мамою Фрідою й татом Селігом. У 1936-му його тітка переїхала у тодішню Палестину, яка перебувала під британським мандатом. Сіма регулярно надсилав їй листи.

От цим малюнком Салман подякував тітці Агнесі за подарунок на дев 'ятиріччя. "Бейт" - на ідиші "будинок" - написав він над малюнком. Незабаром після цього німецький верхмат захопив Ригу. Агнес більше нічого не чула про свого племінника. Вже після війни вона дізналася: Салмана та його батьків депортували в ризьке гетто, де вони й загинули.

Цією онлайн-виставкою Меморіал історії Голокосту "Яд Вашем" вирішив показати останні листи жертв Голокосту - що вони писали перед тим, як загинули від рук нацистів. Крім того, "Яд Вашем" оприлюднив ще й фотографії дописувачів та їхніх близьких. Вгорі: світлина двадцятих років родини Келлер-Мозес. Вони були з німецького Ахена.

На паспорті Зіґфріда Келлера у 1938-му нацисти поставили штамп "J" (Jude - єврей). Для багатьох ця позначка стала смертним вироком. Зіґфрід - єдиний з родини, хто вижив. 2013 року він передав Яд-Вашем листи своєї матері Берти. У 1942-му вона написала йому з Терезіна в Чехії: "А тепер, мої любі діти, прощавайте і моліться за нас, і Бог захистить і нас, і вас".

З тисяч листів, що зберігаються в архіві, Яд Вашем обрав для експозиції десять. Більшість з тих, хто їх написав, не знали, що це буде їхній останній лист перед смертю. Особливо німецькі євреї - такі, як Зіґфрід Боденгаймер (на фото у військовій формі), які воювали у Першій світовій на боці Німеччини і не могли уявити, що нацисти їх вб'ють.

Багато хто з авторів листів намагалися приховати і прикрасити справжню ситуацію в концтаборі. Анна Майнінґер писала своїм дітям: "Ми у таборі з середи, зі мною справді все добре. Вам справді не потрібно турбуватися ... Якби б ми й надалі мали можливість отримувати звістки одне від одного … Сердечно цілую. Ваша любляча мама".

З варшавського гетто Перла Тітельман написала своєму чоловікові Йозефу та доньці Рейчел: "Я збираю всю свою волю в кулак, аби вижити заради вас ... Наша туга одне за одним - безмежна". Перлу вбили. Однак Рейчел і Джозеф вижили й емігрували у 1947 році на Святу землю - в майбутній Ізраїль.

Картина "Транспорт №2" Павла Кора зображує потяг, який привіз його батька в Освенцім - до місця його смерті. Виставка "Прощавайте, мої любі: останні листи жертв Голокосту 1941-1942 рр." в онлайн-версії також нагадує і про родичів та близьких шести мільйонів євреїв, вбитих у Європі.