Це життя, сповнене польотів і падінь, розпочалося 16 жовтня 1927 року. Ґюнтер Ґрасс з'явився на світ у родині дрібних торгівців у Гданську, клієнтура яких була бідною, квартира - тісною, а оточення - католицьким. "Дитинство між Святим духом та Гітлером", - пише біограф Ґрасса Міхаель Юрґс.

У сімнадцятирічному віці він стикнувся з жорстокостями Другої світової війни. У 1944 році як помічник зенітників, потім у СС. Про це він розкаже лише через десятки років та викличе скандал. Але спочатку потрібно було пережити добу війни.

Початки успішного автора

1952-ий рік. Молода Федеративна Республіка, Ґрасс також молодий. Він займається мистецтвом, вивчає скульптуру та графіку, грає в джаз-бенді, подорожує та зрештою у 1956-му їде на якийсь час до Парижа. Не визначне, а скоріше скромне життя веде він там зі своєю першою дружиною, але це початок великої письменницької кар'єри.

Тут Ґрасс робить ескіз свого роману "Бляшаний барабан", який з'являється 1959 року, спричиняє бурю у високомірній німецькій публіці тих років, та все ж завойовує світовий успіх, багаторазово перекладається та навіть екранізується. Рівно через сорок років творця цього роману - за нього та всю життєву працю - нагороджують Нобелівською премією з літератури.

Креативний та продуктивний

Ґюнтер Ґрасс писав драми, вірші та насамперед белетристику, список його робіт є довгим. У тому числі такі відомі романи як "Собачі роки" ("Hundejahre", 1963), "Під місцевим наркозом" ( "Örtlich betäubt", 1969), "Камбала" ( "Der Butt", 1977), "Щуриха" ("Die Rättin", 1986), "Траєкторія краба" ("Im Krebsgang", 2002) та багато інших.

В його книгах завжди йдеться про політичну обстановку та суспільні злами. Наприклад, про роль інтелігенції під час повстання в НДР 1953 року, про студентську революцію 1968-го, вибори до Бундестагу, відносини між Сходом та Заходом тощо. Щоправда, такого піднесення, як книга про барабанщика Оскара Мацерата, подальші твори не створили, але вони всі були великим успіхом та приводом для жвавих дискусій у суспільстві. Окремим читачам вони видавалися, звичайно, надто важкими - забагато політики, замало мистецького.

Мораль та політика

Ґюнтер Ґрасс до кінця життя залишався багатогранним талантом: автором романів, поетом, графіком, скульптором, а час від часу також ілюстратором своїх книжок. Звичайно, він нагадував про себе і завдяки втручанню у політику - довгі роки він вважався у Німеччині своєрідним "моральним авторитетом". Починаючи з 1961-го року, він солідаризувався із соціал-демократами (СДПН ), не вступаючи у партію. У 1969-му підтримав на виборах Віллі Брандта. Пізніше таки увійшов до лав СДПН, потім здав свій членський квиток унаслідок суперечки щодо міграційного права.

Попри все, Ґрасс залишався критичним спостерігачем сучасності, незалежним діячем з лівими поглядами, захисником знедолених - курдів, яким загрожувала депортація, колишніх "остарбайтерів", переслідуваних авторів, проти війн, за війни – і у 2006-му році мусив зауважити, що війна зробила його вразливим. Згадане в автобіографії членство у СС призвело до бурхливої дискусії як у Німеччині, так і за кордоном. На репутацію морального авторитета лягла тінь замовчаної співучасті в злочинах. В якийсь момент Ґрасс, котрий сам виступав за безжальне поводження з нацистським минулим, в очах громадськості виявився лицеміром.

Вірш як провокація

З часом письменник та громадськість дещо віддалились одне від одного. Моральної інстанції, яка б тримала перед німцями дзеркало, їм, вочевидь, більше не потрібно. Аж поки у квітні 2012 року Ґрасс не оприлюднив текст під заголовком "Те, що має бути сказано" та знову викликав скандал, який вийшов далеко за межі Німеччини. Текст, який був поданий як "вірш", містив неприкриту критику політики Ізраїлю. Ґрасс застерігав від ізраїльського удару по Ірану та називав цю країну, її ядерні потужності та окупаційну політику "загрозою для світового миру".

Памфлет спричинив обурення, автор став persona non grata, був звинувачений в антисемітизмі. Однак, попри це, Ґрасс продовжив залишатися взірцем – не в останню чергу для своїх молодих колег-письменників. Уве Теллькамп характеризує його як найсильнішого оповідача в німецькій літературі, Моріц Рінке називав його "найцікавішим, найбагатограннішим динозавром".

Кухар та курець

Те, що Ґюнтер Ґрасс був людиною з почуттям гумору та дуже чутливою, підтверджують ті, хто був знайомий з ним особисто та бачив у незвичній атмосфері. Наприклад, джаз був у письменника в крові. Так, у 2009-му на Франкфуртському книжковому ярмарку він разом зі своїм товаришем, музикантом Ґюнтером Бебі Зоммером, влаштував музично-літературний виступ на сцені. Посвячені також розповідають, що Ґрасс охоче куховарив, полюбляв добре червоне вино та до кінця своїх днів не хотів відмовлятися від цигарок. "Патріарх" любив побути у колі своїх онуків та своєї великої родини.

13 квітня 2015 року, у віці 87-ми років, лауреат Нобелівської премії з літератури Ґюнтер Ґрасс помер у лікарні Любека. Про це повідомив представник видавництва Steidl у Геттінгені.