Популярність прийшла до Ґрасса миттєво у 1959 році, коли вийшов його „Бляшаний барабан”. Історія карлика Оскара Мацерата, від крику якого розбивалося скло, нагадувала життя самого автора: дитячі роки в Гданську, поширення фашизму й війна, після якої – нове життя у Західній Німеччині. Через 40 років після написання роману Ґрассу дали Нобелівську премію.

Письменник і політика

За ці чотири десятиліття письменник став однією з найбільш суперечливих постатей повоєнної літератури у ФРН і ворогом консервативного суспільства ери канцлера Конрада Аденауера. Ґрасс рано приєднався до соціал-демократів, став другом бургомістра Західного Берліна, а пізніше канцлера Віллі Брандта, за якого агітував у виборчій кампанії. Пізніше Ґрасс залишив лави СДПН, розійшовшись з нею в поглядах.

Але політична активність не вщухала. Чимало критиків ставили під сумнів, чи може бути хорошим письменником людина, яка підтримує лише одну політичну силу – соціал-демократів. Його романи поливали брудом у пресі, у середині 1980-тих здавалося, що кар’єрі Ґрасса настав кінець. Але читачі робили свої висновки, романи Ґрасса продовжували ставати бестселерами, За кордоном він теж не втрачав популярності. Ґюнтер Ґрасс:

„Мої більш пізні книги це підтвердили. За кордоном їх сприйняли з великим інтересом. Я розумію, що всіх більше цікавить „Бляшаний барабан”. Це завжди так. Так було з романом Томаса Манна „Будденброки” і з „Вертером” Ґете. Я дозволяю собі такі порівняння, тому що це мої колеги по літературі, які пережили схожі випадки. Для мого подальшого розвитку роман „Собачі роки”, наприклад, набагато важливіший, ніж „Бляшаний барабан”.

Скандальне зізнання про службу в СС

У Німеччині чимало критиків недооцінювали Ґрасса, перестали сприймати його серйозно. Коли 1990 року об’єдналися Східна і Західна Німеччини, Ґрасс написав про це роман „Широке поле”. Тоді стався скандал. Гамбурзький тижневик „Шпігель” надрукував на обкладинці знаменитого літературного критика Марселя Райх-Раніцкі, який розривав роман Ґрасса.

Останній скандал, пов’язаний з іменем ювіляра, стався торік. Влітку 2006 року Ґрасс зізнався, що в роки Другої світової війни він деякий час служив у військах СС, про що письменник мовчав усе життя. Для багатьох це стало шоком. Ґрасс, який так агресивно критикував інших, в тому числі за нацистське минуле, сам виявився не без чорної плями в біографії.

Сьогодні вважаться, що феномен Ґюнтера Ґрасса полягає саме в незвичній для німецької літератури суміші: з одного боку політично активний інтелектуал, а з іншого – письменник і митець. Сам Ґрасс сьогодні себе продовжувачем європейської літературної традиції:

„Я завжди був свідомий стилю моїх романів. Що стосується прози, то це європейська традиція, що бере свій початок в Іспанії. Це коли герою упродовж одного дня відкривається весь світ. Це безсмертний варіант написання, він живе й буде жити, і він допоміг мені”.

За матеріалами кореспондентів