З опозиційних лав до керівництва міністерством закордонних справ – це був тріумфальний крок для Ґідо Вестервелле. Тоді очолювана ним Вільна демократична партія здобула небувалу кількість голосів на виборах 2009 року – майже 15 відсотків. До посади голови МЗС додалась іще одна – віце-канцлера Німеччини.

Утім, початок на новій посаді видався складним, оскільки Вестервелле продовжував займатись внутрішньою політикою та мало часу приділяв зовнішньополітичному відомству. У квітні 2011 року він під тиском залишив керування партією та відмовився від віце-канцлерства. Відтоді Вестервелле зосередився на роботі головного дипломата. І це виходило в нього із успіхом, запевняє голова комітету закордонних справ Бундестагу Рупрехт Поленц (ХДС). "Кожен помічає, що тепер він - справжній міністр закордонних справ", - хвалить він.

Особливістю Вестервелле є те, що він "мультилатераліст", тобто не робить ставку лише на односторонні дії Німеччини, каже Поленц. "Це добре. Вестервелле дуже виріс на цій посаді", - додає депутат.

Міністр для неприємних рішень

Із цим погоджується політолог з Франкфуртського університету Ґунтер Гельманн. Водночас він зауважує, що Меркель залишає Вестервелле мало простору для маневрів: "Міністрові дуже важко набирати очки із канцлеркою, яка виконує свої обов'язки дуже професійно".

До того ж, унаслідок реформ Євросоюзу, закріплених у Ліссабонському договорі 2007 року, численні зовнішньополітичні повноваження перекочували до відомства канцлера. Меркель дуже вміло користується своєю владою, перекидаючи своєму міністру закордонних справ менш приємні зовнішньополітичні рішення. Це стало особливо помітно на прикладі рішення щодо Лівії у Раді Безпеки ООН у березні 2011-го. Під час голосування щодо заборони польотів над Лівією Вестервелле утримався, як і Росія та Китай.

І хоча, на думку Гельманна, насправді це було більшою мірою рішення Меркель та міністра оборони Томаса де Мезьєра, саме Вестервелле опинився під прицілом критики у ЗМІ та від політичних опонентів. Через півроку на Генеральній асамблеї ООН міністр, який вже не був віце-канцлером, отримав право виступу одним з останніх, перед Суданом, Данією та Ліхтенштейном.

Критика на адресу Вестервелле

Соціал-демократ Рольф Мюценіх критикує, що за чотири роки так і не стало зрозумілим, які ж пріоритети реалізовував Вестервелле на своїй посаді. Такі країни як Китай, Казахстан або Малайзія були оголошені МЗС стратегічними партнерами, попри нехтування правами людини та демократичними цінностями у них, обурюється Мюценіх.

Вестервелле вступав на посаду із обіцянкою докласти зусиль до атомного роззброєння. Однак замість цього ФРН лише посилила експорт зброї до "гарячих точок" на Аравійському півострові, нарікають оглядачі.

Доктрина Меркель

У липні 2011 року обурення громадськості викликало рішення німецької Федеральної ради безпеки дозволити поставки 200 танків Leopard Саудівській Аравії. Це сталось після того, як у березні 2011-го саудівські війська були введені до Бахрейну, щоб допомогти королю цієї країни приборкати повстання.

Рішення про поставки зброї Ер-Ріяду випливає з так званої "Доктрини Меркель". Замість того, щоб відправляти своїх солдатів до кризових регіонів врегульовувати конфлікти, Німеччина забезпечує озброєннями регіональну владу, і та самостійно виконує це завдання. Цю зовнішньополітичну лінію канцлерка уперше пояснила у своїй промові в Фонді Кербера у Гамбурзі в жовтні 2011 року. "Ми повинні дати державам, які готові долучитися, відповідні можливості. Я кажу чітко: це включає і експорт зброї", - заявила тоді Анґела Меркель.

Постачання зброї – так, але жодної участі у військових інтервенціях – цю позицію бурхливо критикували у ЗМІ. Голова комітету закордонних справ Бундестагу Рупрехт Поленц з ХДС відкидає обвинувачення. Німеччина, за його словами, дислокувала понад 6 тисяч вояків за кордоном. Усі операції мають міжнародно-правову легітимацію, тож Берлін дотримується своїх зобов'язань. Міністр закордонних справ Вестервелле в одному з інтерв'ю підтвердив "Доктрину Меркель": "Військові операції не мають бути нормальним засобом політики, а повинні залишатись великим винятком." За словами міністра, краще нехай його критикують за сумніви і нерішучість, ніж за те, що він бездумно посилає німецьких солдатів у"гарячі точки".