Нове життя для румунської лікарки Елени Брайку розпочалося 2009 року, за два роки після вступу її батьківщини до Євросоюзу. Тоді її на роботу до себе запросила найбільша клініка Німеччини - берлінська Charite. "У Румунії я жила добре. Але для мене було важливо, довести самій собі, що я можу знову розпочати все з нуля в системі, яка працює краще", - каже жінка в розмові з DW.

Сьогодні Брайку вже не може уявити собі, що повернеться на батьківщину. "Я би не змогла знову увійти в румунську систему охорони здоров'я. У Німеччині працювати доводиться набагато більше, але тут є і кращі шанси на поступ кар'єрними сходами", - каже вона.

На кращі шанси на просування у кар'єрі сподівалася і Анна Дімітрова, коли вона 20 років тому залишила рідну Болгарію й переїхала до ФРН. 40-річна болгарка нині - одна з небагатьох топ-менеджерок країни, яка має корені за кордоном. "Після повалення соціалізму для мене було загалом поза питаннями, що я поїду здобувати вищу освіту за кордоном. Я хотіла вчити економіку підприємства та з перших рук вивчати, як функціонує ринкова економіка".

Від самого початку вона йшла до своєї мети впевнено. Це дало свої плоди: болгарка закінчила Університет Ерлангена-Нюрнберга з найкращими результатами серед усього свого курсу. Одразу після університету вона влаштувалася на роботу в компанію Mannensmann, сьогодні вона вже топ-менеджер концерну, який між тим змінив свою назву й називається Vodafone.

Німецький ринок праці виграє від імміграції

Тисячі болгарських громадян з того часу пішли шляхом, який для Анни Дімітрової вже позаду. За даними компанії Statista, 2015 року в Німеччині проживали понад 225 тисяч болгар. Багато з них мають вищий за середній рівень освіти. І якщо для Німеччини така імміграція має переважно плюси, для економіки самої Болгарії це важкий удар. Академія економіки Болгарії підрахувала, що через 5-10 років в країні не вистачатиме близько 400 тисяч кваліфікованих працівників.

Подібні проблеми переживає і Румунія, яка, як і Болгарія, стала членом ЄС 10 років тому - 1 січня 2017 року. Хоч обидві країни й отримують зиск від дедалі вищих сум, які їхні громадяни переказують своїм сім'ям з-за кордону, нестача робочої сили стає дедалі більш суттєвою для економік країн. Найбільше це відчувається в сфері медицини. Близько 43 тисяч кваліфікованих лікарів та фармацевтів залишили Румунію після її вступу до ЄС. У самій лише Німеччині працює приблизно 5 тисяч румунських медиків.

Відтік мізків для одних, притік - для інших

Молодий німецький стоматолог Костас Іфандопол три роки тому прийняв рішення емігрувати до Берліна. У його випадку головною мотивацією були фінансові труднощі. Після закінчення університету в Бухаресті рік він працював стоматологом у Румунії. Але вже незабаром він зрозумів для себе, що шанси відкрити власну практику на батьківщині й реалізувати таким чином свою мрію - примарні. "У довготривалій перспективі я маю в Німеччині набагато кращі шанси. Тут я можу дешево отримати кредит у банку й мушу працювати не 40, а лише 15-20 років, аби його повернути", - каже лікар у розмові з DW. На даний момент чоловік працює в одній зі стоматологічних клінік Берліна. "Тут я заробляю приблизьно вдесятеро більше, ніж у лікарні в Румунії", - ділиться він.

На подібний шлях дедалі частіше стають і болгарські лікарі. Країна з населенням близько 7 мільйонів має лише 28 тисяч лікарів. Іще сім років тому їх було 35 тисяч. І поки Болгарія та Румунія з тривогою дивляться у майбутнє, німецькі клініки виграють від імміграції зі Східної Європи: відтік мізків для одних стає їхнім притоком для інших.

"Без лікарів зі східного закордону в певних регіонах Німеччини взагалі б не було лікарського персоналу", - каже Джалід Сехоулі, директор гінекологічного відділення Charite. "Мій шеф родом із Болгарії, пані Брайку походить з Румунії, крім того, ми маємо ще одну лікарку-асистентку з Болгарії. Всі ці колеги мають добру освіту, хороший рівень німецької мови й дуже швидко вивчають, як працює тутешня система", - розповідає Сехоулі.

"Дуже негативні наслідки"

Згідно з даними нещодавнього дослідження, проведеного ООН, близько 3,4 мільйона румунів працюють за кордоном. Населення Болгарії за останні десятиліття також суттєво скоротилося: з 1989 року з країни виїхало більше одного мільйона людей. "Ця еміграція має дуже негативні наслідки для болгарської економіки, адже у випадку багатьох емігрантів ідеться про висококваліфікованих фахівців", - каже Мітко Василев, голова Німецько-болгарської торгово-промислової палати. За його словами, дедалі частіше німецькі інвестори скаржаться на нестачу добре кваліфікованих працівників на болгарському ринку праці.

Із досліджень у сфері міграції вже давно відомо, що "якщо краще кваліфіковані люди залишають свою батьківщину, це погано вже саме по собі", каже дослідник питань міграції та ринку праці з Нюрнберзького інституту дослідження ринку праці та кар'єри (IAB) Герберт Брюкер. "Адже якщо більше інвестуєш в освіту, забезпечення країн людськими ресурсами далеко не мусить знижуватися", - каже він. За словами дослідника, багато хто, звісно, їде за кордон лише на кілька років і знову повертається після цього на батьківщину. Тим не менше, це не вирішує кадрові проблеми в медицині. "У цій галузі еміграція має досить шкідливі наслідки", - підсумовує Брюкер.

Назад до Болгарії - з німецьким чоловіком

Еміграція - не лише лікарів - ще довго буде темою для Болграії та Румунії. Опитування Фонду імені Фрідріха Еберта показало, що плани залишити країну мають 43 відсотки болгар та 40 відсотків румунів. Але життєві історії на кшталт тієї, про яку розповіла Таня Шнелль, подають надію. Після успішного здобуття вищої освіти в Німеччині жінка повернулася на свою батьківщину. І не сама, а взявши з собою свого німецького чоловіка. Їм вдалося забезпечити собі гідний рівень життя в найбіднішій країні ЄС - Болгарії.

"Я повернулася, адже люблю Болгарію. А також тому, що я хочу тут щось змінити", - каже Таня Шнелль. Мати двох дітей присвятила своє життя питанню захисту довкілля й не шкодує про своє рішення повернутися. "Хоч у Болгарії мені й не вистачає німецьких бібліотек, велосипедних доріжок, дитячих майданчиків, якісного медичного обслуговування. Але водночас я маю відчуття, що я тут більше потрібна, що я можу набагато більше змінити, ніж у Німеччині, приміром, у сфері захисту довкілля. Це дає мені сили", - ділиться жінка.